Чому смішний пан Журден?
Ж. Б. Мольєр написав понад тридцять комедій, в яких висміяв святенництво, лицемірство, тупість і легковажність, дворянську пиху і зарозумілість французьких буржуа. У своїй комедії «Міщанин у дворянстві» драматург звернувся до актуальної на той час проблеми: зубожіння аристократів і проникнення в їх середовище заможних буржуа, які намагаються за великі гроші купити дворянський титул. Як ми знаємо, Мольєр завжди додержувався основного творчого принципу «виправляти людей, розважаючи їх». Тому великий комедіограф у своєму творі висміює Журде – на, одержимого ідеєю стати дворянином, тобто тим, ким він не міг бути ані за походженням, ані за вихованням.
Мольєрові глибоко чужі переживання людини, яка хоче віддати всі свої капітали за пусте право називатися дворянином, за дворянський герб. Інакше як божевіллям цей намір не назвеш. Людина втрачає почуття власної гідності, тягнучись за примарами, намагаючись бути не тим, ким вона є, зраджуючи свою сутність, принижуючись. Навіть учитель музики помітив одержимість свого хазяїна: «Пан Журден із його божевіллям на дворянстві і на світському обходженні — це для нас просто скарб». Так чому б не нажитися на дурощах божевільного буржуа, позбавленого власної гордості? Чому б не повчити його різних світських премудростей, в той же час насміхаю – чись з нього самого та його виховання і загрібаючи непогані гроші? Нещасний Журден — знахідка для шахраїв.
Який же кумедний Журден у деяких зізнаннях щодо свого навчання: «Я і не підозрював, що от уже більш як сорок років розмовляю прозою». Але не тільки смішно чути визнання у власному неуцтві від цієї літньої людини, яка своєю працею добуває капітал. Нерозумність немолодої людини — от те, шо змушує досадувати нас, сучасних читачів. Адже він завжди був дбайливим хазяїном, точно знає, як витрачена кожна копійка, у пам’яті тримає складні розрахунки, пов’язані з боргами графа Доранта. Отже, Журден не такий вже й дурний, якщо може досягти успіху в комерції. Вада його полягає у тому, що він не може осягнути своїм розумом, що бути схожим на дворянина тільки зовні — не значить відповідати своєму ідеалові. Саме тому він дуже кумедний у своїх червоних оксамитових штанях, зеленому камзолі, у вузьких панчохах із спу
Щеними петлями, удо болю тісних черевиках. Людина прирікає себе на постійні побутові незручності, виглядаючи при цьому надзвичайно смішною. Причина страждань Журдена полягає у певному «дефекті» його свідомості — вірі в те, що тільки дворяни гідні поваги. Отже, маючи, так би мовити, соціальний комплекс, герой готовий на будь-які жертви для досягнення бажаного становища у суспільстві. Але береться він змінювати тільки зовнішній спосіб свого життя, залишаючись при цьому типовим, хоч і «переодягненим» буржуа.
Драматург дає нам можливість зрозуміти те, що не може зрозуміти герой: культуру й освіченість ніщо не може замінити, навіть пишний одяг і звертання «ваша милість».
Примарність і внутрішня необґрунтованість прагнень Журдена — основна причина його програшу. Причому програш його виражається в речах реальних, матеріальних. Адже, осліплений блиском аристократизму, купець Журден багато програв: граф Дорант виманює у нього гроші.
Мені шкода цього буржуа, і в той же час хочеться на його прикладі застерегти багатьох моїх сучасників: за гроші розум не купиш, а втратиш останній, не зовнішність прикрашає людину, а її внутрішній багатий світ. Журден визнав свою поразку. І в цьому допомогли йому люди, яким він був дорогий.
Ну а головний висновок, що робить Мольєр, усе ж, на мій погляд, полягає в тому, що ті дворяни, яких узяв за зразокЖурден, зовсім не варті його, що аристократи — шахраї, злодії, ледарі.
У певному розумінні наївний Журден стоїть морально вище за них, він чистіший у своїх поглядах на життя.
