Новаторство Генрiха Iбсена-драматурга

Найвидатнiший норвезький письменник ХIХ столiття, славетний реформатор театру Генрiх Iбсен у своїх творах ставив питання, якi хвилювали його сучасникiв. Талант i новаторство Iбсена-драматурга полягали в тому, що глядач змушений був шукати вiдповiдi на питання, якi порушував автор. Iбсен розкрив складнiсть i суперечливiсть життя, примусив своїх глядачiв вiдмовитися вiд традицiйного подiлу героїв на позитивних i негативних, сприймати їх суцiльно, з усiма їхнiми суперечностями.

Iбсен радикально реформує традицiйну драматургiю. Вiн використовує композицiю, яку прийнято називати аналiтичною. У таких композицiях важливу роль вiдiграє таємниця, подiї, що вiдбувалися задовго до поданих на сценi, але саме вони спричинили ситуацiї, в яких опинилися герої. Ця композицiя була вiдома ще в стародавнiй Грецiї i використовувалась, щоб створити сюжетну напругу. Аналiтичнiсть у Iбсена має зовсiм iншу мету, змiстом такої композицiї стає не розкриття таємницi, а осмислення всiєї подiї. У Iбсена аналiтичнiсть не стiльки сюжетна, скiльки iнтелектуальна. Адже розв’язка приносить iз собою i розкриття внутрiшньої сутi всiх подiй, саме їх справжнє розумiння. Тому така композицiя вимагала внутрiшнього розвитку особистостi героя. Пiд впливом подiй, що вiдбуваються на сценi, осмислення, вiдкриття таємницi, змiнює героїв. I цi змiни стають вирiшальними в розвитку сюжету.

Наприклад, у п’єсi «Ляльковий дiм» остаточне розчарування Нори у своєму шлюбi, усвiдомлення необхiдностi почати нове життя, щоб стати повноцiнною особистiстю, пiдготовлене всiм розвитком дiї.

Їхнiх стосункiв. I Нора, i Хельмер, i все їх життя постають у цiй бесiдi зовсiм по-новому – i саме цей новий погляд надає такого драматичного звучання заключнiй сценi «Лялькового дому», яку сучасники звинувачу вали як надто холодну i розмiрковану. Але новатор Iбсен лише переносить зростаючу сюжетну напругу iнтелектуальну, напругу думки, з якої виростає рiшуча сюжетна змiна – рiшення Нори залишити сiм’ю, що завершує розвиток дiї у п’єсi.

Героям Iбсена властивi всi людськi пристрастi, притаманне все, що робить людину людиною. Цим Iбсен вирiзняється серед багатьох письменникiв кiнця ХIХ сторiччя, якi не вiрили в можливостi людського розуму, в його здатнiсть контролювати поведiнку людини. У п’єсах Iбсена саме розум, здатнiсть осмислити дiйснiсть дають герою можливiсть змiнити свою долю. А коли людина не знаходить у собi сили перетворити думку на справу, вона жорстко розплачується за це. «Ляльковий дiм», у якому живуть Хельмер i Нора, зруйнувався, тому що герой не змiг пiднестися над власним егоїзмом, не змiг подолати забобони суспiльства.

Новаторство Iбсена полягає в тому, що драматург розкрив можливiсть аналiтичної композицiї, наповнив їх новим змiстом. Важливу роль вiдiгравала в цьому мова автора. Кожна фраза, що подається в текстi, вимовляється лише тому, що вона дiйсно необхiдна – для здiйснення одного чи навiть кiлькох художнiх завдань. Iнколи герої говорять бiльше, нiж завжди. Але цей потiк слiв приховує внутрiшню занепокоєнiсть героїнi, її напруження.

Iнтелектуальнi п’єси Iбсена вимагали вiд глядача особливої уваги до того, що i як говорить герой. Вiн, Iбсен, використовує багатозначнi можливостi слова. У п’єсi «Ляльковий дiм» прихованi вказiвки на те, що вже сталося, або що має статися, хоча це ще незрозумiло навiть самим героям. Треба уважно вслуховуватися в кожне слово, бо з кожною фразою напруження зростає.

Безперечно, п’єса «Ляльковий дiм» несхожа на жодну п’єсу. Саме у нiй Генрiх Iбсен заклав пiдвалини нової драматургiї театру ХХ столiття.