«Рукопису не горять» (по романі Булгакова «Майстер і Маргарита») – Булгаков Михайло

Доля Михайла Булгакова як доля інтелігента й громадянина залучає мене й моїх сучасників своїм трагізмом

Людина високих моральних якостей, вона чимало зробив для своєї батьківщини як лікар, провівши найкращі роки свого життя в боротьбі з жахливими венеричними захворюваннями. Уже один цей факт міг би поставити його на належний рівень у державі. Але цій державі не потрібні були утворені люди, не потрібні були фахівці. Безумовно, не потрібні їй минулого й літератори. Так ще такі літератори, як Булгаков, літератори, які мають власну думку, власний погляд на життя

Згадаємо літературу двадцятих – тридцятих років: «Широка країна моя рідна.», «Вулиця моя, удома мої.», «А моя країна – підліток.», де займенник «моя» персоніфікує думка всіх громадян. У такій країні – загальні досягнення, і повинні були б бути загальні проблеми. Насправді ж, загальними для політичних в’язнів були лише концтабору, загальним для вмираючих був голодомор. А інші належали країні, крім відповідальності. І надзвичайно чесна людина могла сказати: «мої добутки», «мої досягнення», «мої невдачі». Такою людиною був Михайло Булгаков, добутки якого побачили мир лише в середині шістдесятих, більше як через чверть століття після смерті автора

Трагедія Булгакова полягала саме в тім, що він жив і затворів у країні, де художник, не визнаний при житті, не визнавався й після смерті. Творчість його було противагою стадності, що зложився в суспільстві. Можливо, саме тому один з романів письменника, створений в 1928 – 1929 роках, звалося «Копито інженера». Слово інженер несло в собі ворожі значення, і цих значень було трохи. По – перше, це буржуазні інженери, які допомагали на радянських новобудовах, а значить – шкідники й шпигуни, по – друге, це буржуазні фахівці дореволюційного часу – «специ», по – третє, це жертви «шахтинского справи», сфальсифицированного проти ряду радянських інженерів

Звертаючись до листа, адресованому Михайлом Панасовичем уряду СРСР, читаєш не покаяння, а спробу відстояти свої цивільні права, адже письменник не може кривити душею навіть перед тими, хто прирікає його на гоніння, бідність і загибель. Булгаков проаналізував рецензії літературної критики на його добутки: позитивних – три, ворожих – двісті дев’яносто вісім. Зганьблено найкращі добутки про інтелігенцію: «Дні Турбиних», «Біг», «Біла гвардія». А хіба не знищена й сама інтелігенція?

«Мій літературний портрет закінчений, і геть же є політичний портрет. Я не можу сказати, якої глибини кримінал можна відшукати в ньому, але я прошу про одному: за межами його не шукати нічого. Він виконаний зовсім сумлінно», – так написав Михайло Булгаков про свою особисту творчість. І хоча він сам не поширював цю думку на інших письменників, ми можемо із упевненістю сказати, що генії в Країні Рад визнавалися лише після смерті. Адже вся післяжовтнева епоха виховувала громадян сірими й однаковими

Тема ролі й долі художника цікавила Михайла Булгакова все життя. Але перлиною всього його творчості став останній добуток – роман «Майстер і Маргарита». Яскравий образ Майстра більшістю сучасників сприймався як образ самого Булгакова, а іноді як образ Иешуа. Можна по – різному трактувати вираження Воланда «Рукопису не горять». Можна порівнювати з легендами, у яких полум’я не могло торкнутися святого листа, а можна провести паралель із аркушем Михайла Булгакова «Уряду СРСР»: «Загинули не тільки мої минулі добутки, але й справжні, і всі майбутні. І особисто я, своїми руками кинув у грубку чернетка роману про диявола, чернетка комедії й початок другого роману «Театр». У вузькому розумінні, зрозумілому читачеві, роман «Майстер і Маргарита» був новим листом, що повинне було відродити в пам’яті Сталіна й цей, і іншого листа, робив спробу ототожнити автора листів з героєм роману. Автор намагався дати зрозуміти адресатові, що Майстер відбуває туди, де правитель буде бажати зустрічі з тим, з ким колись недоговорив, адже, за словами Воланда, «ваш роман принесе ще сюрпризи. Нічого страшного вже не буде».

Свої думки щодо ролі художника в суспільстві Михайло Булгаков не зберігав «взапас», не приховував, він намагався виражати їх на сторінках добутків або на сцені театру, тому його слова уряду, написані в 1930 році, звучать гордо: «Я не пошепки в куті виражав свої думки».