Котячі примхи (твір-опис)
І ось знову на мене дивляться два зелених вогника. Вони такі допитливі! Мабуть, зараз хазяйка цих очей буде «прохати» мене погодувати її. Це моя киця Ліз – ка. Це красива кішка болівійської породи. Вона дуже схожа на сіамів, але в неї шерсть м’якша і дуже темна мордочка.
Потрапила вона до нас уже майже дорослою кішкою. Важко було звикнути їй до нової домівки: вона увесь часоглядала кожну кімнату, кожний куточок. Прислухалася до різних звуків, нашорошуючи маленькі вушка. Але скоро кішечка вже обжила найкращі «місцинки» нашої домівки. їй дуже хотілося, щоб усі з повагою ставилися до «її величності».
А ми й справді любимо її за веселий, незлобливий і завжди гарний настрій. Ліза завжди чекає моїх батьків з роботи, а мене — зі школи. Вона уважно прислухається до шерехів за дверима, а потім треться об ноги і ніжно муркоче свою пісеньку. А згодом ласо облизується біля своєї миски. А коли ми всі сидимо у кімнаті й дивимося телевізор, наша улюблениця поважно стає перед нами, сонно мружить хитрі очі й починає тихенько нявкати. Це вона так запрошує нас іти спати. Першою здається мама і йде до іншої кімнати, щоб задовольнити бажання нашої примхливої киці.
Одного разу влітку ми на деякий час змушені були розлучитися з Лізкою — захворіла мама і нікому було доглядати за нашою красунею. Тому киця опинилася у бабусі в селі. Спочатку вона дуже переживала, але згодом звикла і стала повноправною сільською жителькою. Але інколи я помічала сумний і задумливий погляд моєї розумної подруги. Мабуть, вона згадувала теплу і затишну нашу оселю. Але настав вересень — і Лізка знову «переїхала» до нас. Яке ж то було для неї щастя!
