‘Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь’

1. Ідея поеми “І мертвим, і живим, і ненарожденним…”

2. Заклик до служіння своєму народу.

3. Діалог між освіченим паном і героєм поеми, його ідейна суть.

4. Засудження слов’янофілів.

5. Народ повинен мати свою історію.

6. “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”.

Ці слова на усі часи належать нашому народному поетові Тарасу Шевченку. Вони з поеми “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм…”, яка була написана 1845 року. Основне в цьому творі — Пробудити в українців почуття національної гідності й честі, посилити їхню національну свідомість.

Почну з того, що поет радив освіченим “землякам”-дворянам шукати відповідь на питання, що ставила перед ними українська дійсність (питання про “правду” і “волю”), не за кордоном, а на рідній землі, “в своїй хаті”, у єднанні з народом. Це є прямий заклик до патріотичного служіння власному народові і створення національної культури.

Про самобутність культури українського народу та її роль у визволенні з-під ярма царизму йде мова в діалозі між освіченим паном і героєм твору. Ми дізнаємось, що пани в усьому орієнтувались на Захід, навіть у питанні походження своєї нації йшли за вказівкою німецьких істориків:

Німець скаже: “Ви моголи”.

“Моголи! Моголи!”

Золотого Тамерлана

Онучата голі.

Німець скаже: “Ви слав’яне”.

“Слав’яне! Слав’яне!”

Славних прадідів великих

Правнуки погані!

Т. Шевченко виступає проти рабського схиляння перед іноземними авторитетами.

У поемі автор засуджує слов’янофілів, які боролись за об’єднання слов’янських народів, але під зверхністю російського царя. А ще вони цурались рідного народу, нехтували своєю мовою. А хіба можна шанувати інші народи, не люблячи свого? “Атой, хто не знає, не вивчає і не любить рідної мови, зневажає свій народ… Хто він?.. Перевертень…”

Розглядаючи питання історії України, поет вказує на те, що народ повинен мати своїх “Брутів і Коклесів”, тобто своїх “славних” гетьманів і свою історію, не підроблену ніким. Треба життя побудувати так, щоб настала соціальна і національна воля. А це можливо зробити тоді, коли не відгороджуєшся від рідного народу, коли передову культуру шукаєш не в “чужому краю”, а на рідній землі, бо

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра…

Український народ має всі підстави для сформування своєї культури, оскільки “в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”.

Отже, Т. Г. Шевченко виступає проти іноземного— тільки реакційного — і вчить переймати з культури інших країн усе прогресивне, не забуваючи рідної як першооснови.

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються…

Отож не цураймося рідної мови, рідної культури, своєї історії, вивчаймо, збагачуймо її, маймо національну гідність.