Повний зміст Черкеси Лермонтов М. Ю

ЧЕРКЕСИ

Iуж у горах сонце зникає,

У долинах усюди мертвий сон,

Зоря блищачи вгасає,

Удалині гуде протяжливий дзенькіт,

Покрито імлою мрячне поле,

Блискавиця блищить у небесах,

У долинах черід не видно боле,

Лише сарни скакають на пагорбах.

И сірий вовк біжить чрез гори;

Його люто блищать погляди.

У тіні крислатих дубів

Улазить він у свій барліг.

За ним біжить через дорогу

З рушницею мисливець, пара псів

На зграях рвуться з нетерпенья;

Все тихо; і в глухомані лісів

Не чутно жалібного пенья

Пустельної іволги; лише там

Весняний вітерець грає,

Перелітаючи по кущах;

У глухомані зозуля занывает;

И на дуплі як тінь сидить

Опівнічний ворон і кричить.

Меж диких скель крутить, блискає

Подале Терек за горою;

Високий берег підмиває,

Крутяся, пеною сивий.

IIодето небо чорної мглою,

У тумані місяць ледве блищить;

Лише на сухих скелях травою

Опівнічний вітер ворушить.

На пагорбах маяки блищать;

Там стражи росіяни коштують;

Їхнього списа гострі блищать;

Один одного голосно окликають:

"Не спи, козак, у тьмі нічної;

Чеченці ходять за рікою!"

Але от вони стрілу пускають,

Здійнялася! і падає козак

Із закривавленого кургану;

В очах його смертельний морок:

Йому не зріти рідного Дону,

Ні милих серцю, ні сім’ю:

Він життя закінчило тут свою.

IIIВ густому лісі видна галявина,

Ледве освітлена місяцем,

Миготять, начебто з туману,

Вогні на міцності великої.

Раптом чутний шерех за кущами,

В’їжджають кілька людей;

Обкинувши всі навкруги очами,

Вони злазять із коней.

На кожному шашка, за плечима

Руж’є заряджене висить,

Два пістолети, борзі коні;

По бурці на сідлі лежить.

Вогонь черкеси запалюють.

И все сідають отут навкруги;

Прив’язані до деревам

У лісі коні траву щипають,

Клубиться дим, вогонь тріскотить,

Навкруги галявина вся блищить.

IVодин черкес одягнений у кольчугу,

Зі срібла його вбрання,

Уздени вкруг його сидять;

Інші ж усі лежать по лузі.

Інші чистять шашки гострі

Иль навостряют стріли швидкі.

Навкруги все тихо, все мовчить.

Повстав раптом князь і говорить:

"Черкеси, мій народ військовий,

Готові будьте всяка година,

На жертву смерті – смерті славної Не всяк гідний тут з вас. Гляньте: у міцності високої В ланцюгах, у в’язниці мій брат сидить, У сумі, у скорботі, самотньої, Його врятую, иль мені не жити. V"Учора я спав під хладной імлою, И раптом побачив начебто брата, Що він стояв переді мною – И мені сказав: мінути витрата И я загинув, – урятуй мене; Але примара легкий раптом сокрылся: Із сирої землі піднявся я; Його врятувати я кинувся; И от шукаю й ніч і день; И примара легкий не був З тих пор, як брата бліда тінь Мене кликала, і я намагався Його позбавити від оковів; И я на смерть завжди готовий! Тепер клянуся Магометом, Клянуся, клянуся цілим світлом!.. Настав неизбежимый годину, Для росіян смерть або мученье, Иль мені глянути останній раз На яскраво сонця восхожденье". Умолкнул князь. І всі трикратно Повторили його слова: "Загинути росіянином неповоротно, Иль із тіла звалиться глава". VIвосток, червоніючи, полум’яніє,

И день турботливий світлішає.

Уже в селах кричить півень;

Уж місяць у хмарі потух.

Зоряниця, тихо піднімаючись,

Златит пагорби й тихий бор;

И юний промінь, з тьмою борючись,

Раптом здався через гори.

Колосся в поле під серпами

Лягають жовтими рядами.

Всі ранком дихає; вітерець

Грає в Тереку на хвилях,

Здіймає зыблемый пісок.

Звід неба синій тихий і чистий;

Прохолодь із річки повіває,

Чарівний захід юний аркуш

З весняною свіжістю зливає.

Скрізь, навкруги згустився ліс,

Усюди тихе молчанье;

Струменем, крізь темний звід древ Прокравшись, денне сиянье Верхи й корінь золотить, Лише вітру тихим дуновеньем Зірваний листок летить, блищить, Бентежачи тишу паденьем.Але от приметя світло денний,

Черкеси на коней сідають,

Швидше стріл по лісі мчаться,

Як бджіл невтомний рій,

Сокрылися в тіні густої.

VIIО, якщо б ти, прекрасний день, Гнав так само прикрість, страх, смятенья, Як женеш ти нічну тінь И снів оманних виденья! Заутрень у граді далекий дзенькіт По гаї вітром рознесений; И на горе коштує високої Прекрасний град, там чутний голосний Стукіт барабанів, і війська, Закинувши рушниці на плеча, Стоять на площаде. І в параді Народ весь у святковому вбранні Йде із церкви. Стукіт карет, Колясок, дрожок лунає; На небі зграя галок в’ється; Всяк у будинок свій снідати йде; Там тихо ставні розчиняють; Там по вулиці гуляють Иль ідуть військо подивитися В більшу міцність. – Але чорніти Уж сталі хмари за горами, И тільки яскравими променями Блищало сонце з висоти; И ветр біг через кущі. VIIIуж військо хоче розходитися

У більшу міцність на горі;

Але тупіт чутний у тиші.

Удалині густий пил клубиться.

И бачать, хтось на коні

З оглядкою боязкої мчиться.

Але от він тут вуж, от злазить;

До начальника він підбігає

И говорить: "Погибель нам!

Вели готуватися військам;

Черкеси мчаться за горами,

Нас було двоє, і за нами

Вони пустилися на конях.

Мене осягнув раптовий страх;

Насилу я від них умчався;

Так кінь гарний, а те б попався".

IXначальник всім полицям велів

Сбираться до бою, задзвенів

Набатний дзвін; юрбляться,

Мятутся, будуються, діляться;

Коміри міцності сперлись.

Інші вихром понеслися

Зупинити черкесску силу

Иль зі славою вкусить могилу.

И видно заграва навкруги;

Черкеси поле покривають;

Ряди як леви перебігають;

Із дзенькотом сшибся меч із мечем;

И разом хороброго не стало.

Ядро в мороці продзижчало,

И цілий ряд безстрашних упав;

Але все змішалися в димі чорному.

Тут бурхливий кінь зі списом устромленим, Підхопившись дибки, заіржав; Крізь російські ряди несеться; Упав на землю, сильно рветься, Покривши вершника собою, Усюди чутний стогін і виття. Хпушек грім скрізь гуркоче;

А тут порубаний герой

Воззвать до дружини вірної хоче;

И голос завмер на вустах.

Іншої біжить на поле ратному;

Біжить, ковтаючи пил і порох;

Трикрат блиснув мечем булатним, И в повітрі нерухомий меч; Дзенькаючи, упаде кольчуга із плечей; Спис рамена прободает, И хльостає кров з них рікою. Нещасний рани затискає Холодною, трепетною рукою. Ще рушниця своє він шукає; Усюди стукіт, і кулі свищуть; Усюди чутний гармат виття; Усюди cмерть і жах мещет У горах, і в долах, і в лісах; У граді жителі тріпотять; И гул несеться в небесах. Иный черкеса вражає; Безплідно меч його блискає. Махнула ще; його рука, Подъята нагору, окостеніла. Бігти хотів. Його нога Тремтить нерухома, замліла; Встає й упав. Але от несеться На коні черкес лихої Крізь ряд багнетів; він сильно рветься И тримає меч над головою; Він з козаком вступає в бій; Їхні шаблі гострі яскраво блищать; Уж лук дзенькає, стріла тріпотить; Удар несеться фатальний. Стріла блищить, свистить, миготить, И в мить козака вбиває. Але раптом толпою оточений, Списами гострими простромлений. Князь сам від рани издыхает; Упаде з коня – і всі біжать, И лайливо поле залишають. Лише ядры росіяни ревуть Над них, жахливо, головою. Помалу тихне шумний бій. Лише під горами пил клубиться. Черкеси побежденны мчаться, Преследоваемы юрбою Синів безстрашних Дону, Яких Рейн, Лоар і Рона Видали на своїх брегах, Несуть за ними смерть і страх. XIутихло все: лише изредкa

Почуєш постріл за горою;

Рідко видно козака,

Несущегося прямо до бою,

И в стані російському вуж спокій.

Урятований і град, і над рікою

Маяк блищить, і сторож бродить;

В окружність швидким оком дивиться; И на плечі рушниця несе. Як тільки чутно: хто йде, Лише голосно слухай лунає; Як тільки рідко пронесеться Лихий козак чрез росіянин стан. Лише рідко крикне чорний вран Голодний, трупи пожираючи; Лише зрідка мигне, блищачи, Вогонь у наметі в солдатів. І рідко ледве блисне булат, Заіржавий від крові в сраженье, Иль крикне раптом в уединенье Біля стана росіянин вартовий; Скрізь панує спокій