Повний зміст Запах сіна Астафьев У. П

Запах сенапо сіно збираються з вечора. Дідусь і дядько Коля, або Кольча – Молодший, як його кличуть у родині, перевіряють збрую, стукають сокирищами по саням, щось там підв’язують, підтісують, прикріплюють. Ми з Алешкой крутимся у дворі, чого – небудь подаємо, підтримуємо, але більше перебуваємо не при справах – – – і видивляємося. На нас цыкают, проганяють із холоду додому, але ми не йдемо, тому що йти ніяк не можна. У нас один кінь, саней підготовляється троє. Старі сани витяглися з – під навісу. До них пристыла сірий, літній пил, скоробилися сирицеві завертки, поруділи полози. От ці – те сани й б’ють обухом, перевіряють і підладжують. Все ясно – – – і ще два коні запрягати. Їх приведуть від сусідів або родичів.Ми чекаємо. От Кольча – Молодший взяв дві оброті, закинув їх на плече, висякався, підтяг опояску потуже, засвистів і рушив знадвору.Ми за ним. Кольча – Молодший нас не проганяє, але й не привечает. Він іде по вулиці, насвистує. Кінці полотняної опояски, випущені для форсу, бовтаються в нього з боків, шапка на лівому вусі, чуб на правом. Гарна людина дядько Кольча – Молодший, він не прожене нас додому. Кольчей – Молодшим його кличуть тому, що в бабусі й дідуся було багато дітей і всім різних імен не напридумывалось, от і є в нас Кольча – Старший і Кольча – младший. Але всі виросли, відділилися, живуть своїми родинами, і залишилися в будинку ми з Алешкой да Кольча – Молодший, не вважаючи бабусі й дідуся. Ми обоє сироти. У мене немає матері, в Алешки батька. Алешка в нашій родині особлива людина – – – і він глухонімий. Говорять, залишився він нібито будинку один – – – і бабусю віднесло кудись. І вздумалось йому полізти на угловик, де стояли важкі ікони й з нагоди якогось свята світилася лампадка. Угловик обрушився. Ікони повалилися на Алешку. І ушибли вони його або ж злякався він намальованих богів, але все баби вважали, мол, саме від цього гріха Алешка онімів. А отчого він оглухнув – – – і баби пояснити не могли.Алешку всі жалують, я його люблю, і ми з ним б’ємося. Сильний він і злий. Ми те граємо, те б’ємося. Бабуся рознімає нас і мені дає ляпас, Алешке тільки пальцем загрожує. Ніхто не торкає Алешку, крім мене, тому що він і без того "Богом скривджений", а мені – те наплеватьподдаст мені Алешка, і я йому піддам, тому що ніякої різниці між собою і їм я не бачу. Ми спимо разом, їмо разом, граємо разом і от за конями йдемо разом.Коней цих, Лысуху й Гнідого, Кольча – Молодший виводить знадвору дядька Вані, старшого бабусиного сина. Ми чекаємо у воріт, Кольча – Молодший дає мені Лысуху. Я підводжу її до заплота, піднімаюся на нього й вуж звідти, зверху, падаю черевом на вигнуту широку спину Лысухи. Вона поводить лівим вухом, невдоволено косить на мене оком і норовить піймати зубами за підшитий катанок. Я отдергиваю ногу – – – і пустуєш, кобила, не отут – те було!Алешка боїться поперед мене на Гнедке й регоче, заливається – – – і весело дурачку! Ми спускаємося по крутоярі на Єнісей. Коні сковзають на облитому, заледенілому зимнике, скрегочуть підківками. Алешка перестає скавучати й реготати, Кольча – Молодший маячить йому, щоб він схопився за гриву коня.Коні самі йдуть до довгої ополонки, обгородженої ялинками і ялицями. Єнісей у величезних торосах, що блискають на морозному сонці, сніжно навкруги, охолонуло, нерухомо. Ополонка на широкої, заторошенной ріці – – – і що живий острівець, до неї охоче й весело бояться коні.Ополонка за огорожею товсто занесена снігом. За ялинками й заметами – – – і темна широка щілина. У ній клубиться темна вода. Щось сперте, непокірливе ворочається під льодом. Широко розставляючи передні ноги, коня обережно підходять до ополонці. Я не дихаю. А ну як Лысуха ухне в цю воду, бездонну, холодну?.. Звичайно, Лысуха не пролізе в таку щілину, але я – те запросто…Лысуха п’є, і Гнедко п’є. В Алешки перелякана особа, вона вже, як видно, і не радий, що пішов за конями. І я не радий. Кольча – Молодший тримає обох коней за оброті, протяжно, повільно посвистує, і під цей свист Лысуха із Гнедком тягнуть, тягнуть воду. От підняли голів, дихають, оглядаються. На темній морді Гнедка зараз же білим світлом загоряються тонкі волоски. І в Лысухи теж стекленеет від морозу волось, стирчить вразнотырку.Постояли, подумали коня, ще раз тикнулися мордами в ополонку й рівно б з жалем відвернулися від її, стали повільно повертатися.От тепер – те наступило саме головне! Страшна ополонка залишилася за. Кольча – Молодший, відламавши гілку від ялинки, хльостає по заду Лысуху й Гнедка. Коня беруть у рись. Нас із Алешкой закидає, і ми із працею втримуємося на конях, ми
скакаємо, злякано вхопившись за гриви й оброті, потім уже гарцюємо сміло, начебто балуючись. Дітлахи качаються на полозках, зупиняються, дивляться нам вслід завидно, інші парубійки біжать слідом, кричать. А ми скакаємо, а ми скакаємо! Ще до будинку далеко, ще тільки в провулок в’їхали, але я кричу що є сили: – – – і Діда, відкривай ворота!Алешка теж щось дуріє.Дідусь розорює ворота, махає, щоб ми пригнулися – – – і інакше сшибет надбровником воріт. До великого нашого задоволення, коневі на рисі вбігають у двір, і ми одержуємо сповна плату за всі наші радості. Гнедко зупиняється, за ним Лысуха, і спочатку я, потім Алешка летимо подшибленными воронами через голів коней у сніг і борсаємося там, осліплені, задохнувшиеся.Дід з усмішкою веде лощадей у теплий двір. Кольча – Молодший замикає ворота й регоче. Бабуся, визираючи в ледве відтале кухонне вікно, теж беззвучно трясе головою й ротом. І ми починаємо похохатывать, начебто й нам весело, так воно й насправді весело, по своєї вуж волі й полюванню ми влаштовуємо смітник посередині двору і є додому так устряпанные, що бабуся сплескує руками: "Так не чи чорти на вас молотили?!"У стайні лунає вереск, стукіт – – – і це Лысуха влаштовується, лягает нашого смирного коня із грізним ім’ям Яструб. – – – і Я ті, вовчиця обдерта! – – – і кричить Кольча – Молодший. і Лысуха втихомирюється.Дід ще раз обходить сани, у яких зв’язані перетягою голоблі ціляться в небо, пинает по завертках, кидає в одні саней вила дерев’яні й залізні, грабли, Прив’язує бастрыги, а в передок інших саней вставляє дзвінку сокиру, що я недавно лизнув, начебто цукор, і залишив на ньому лафтак мови.Усе. Треба йти в хату. Кольча – Молодший обмітає голиком катанки, ще раз сякається на сторону, і дід робить те ж, ми вуж слідом усе повторюємо.Вечеряють сьогодні рано й спати лягають теж рано. Нам спати ще не хочеться, але ми слухняно ліземо на піч. – – – і Не забудеш, дідусь? – – – і в який раз нагадую я. – – – і Не – Е, – і гуде він знизу.Дід самий надійний у цьому будинку людин. Він – Те вуж не обдурить. Раз обіцяв взяти по сіно, виходить, візьме. Тихо в будинку. Чутно, як ворочається на скрипливому дерев’яному ліжку бабусяя, що ночами дошкуляють "худі немочі". У світлиці покурює так покахикує Кольча – Молодший, що не звик рано лягати, тому що по вечірках бігає на парі з Ведмедиком Коршуковым і додому є з півнями. – – – і Бабів!Бабуся не відгукується, але я – те чую, що вона не спить. – – – і Бабів! – – – і Ну якого тобі диявола? – – – і Ти катанки сушити поклала в грубку? – – – і Поклала, поклала, спи! – – – і Й Алешкины теж? – – – і Й Алешкины. Спи!Знову тиша. Вікна закриті ставнями, темрява в хаті, точно в підпілля. Шарудять таргани на печі, лоскочуть ноги. Я запхав їх обидві в халяву чийогось валянка, задираю його, бухаю в стіну. – – – і Бабів!Ніякого відспівана. – – – і Ба – Аб! – і Я от устану, я от подымуся! – – – і А ти рукавиці зашила? – – – і Утресь зашию. Спите!Алешка не дихає, вникає в розмову, і хоч нічого почути не може, все – таки догадується, що я турбуюся про завтрашню поїздку по сіно. Він обіймає мене й давить мою шию міцно – – – і дякує мені за всі тривоги й турботи. І я не відштовхую його. Якби в нього була мова, вона сказав би, а так обіймає, тисне, і всі теж зрозуміло. Але от Алешка глибоко зітхнув, руки його рознялися, ослабшали. Заснув Алешка. Намаялся, набігався й заснув. Я ще ворочаюся, шаруджу скіпою, підкладаю під подушку старі дідові катанки, щоб вище було, зручніше, і бабуся знову приглушеним шепотом грозить: – – – і Ти будеш спати, окаянний?Я затихаю, думаю про Лысухе, про яку бабуся поганої думки. Начебто продав її дядькові Вані людина з верховского, Курганського, селища з худим оком, продаючи, видер з Лысухи жмут вовни, кинув неї за піч, вона там сохне, а кобила томиться, корм їй не корм – – – і й поки ту вовну не знайдеш – – – і не вестися надворі худобині, і адже веліла, веліла вона вивести коня через задній двір – – – і від пристріту – – – і так подивитися потихеньку, куди вовна хазяїн: схоронив – – – і так зубоскалили тільки, висміювали матір. І що вийшло?Переді мною з’являється людина, на Кощія Безсмертного схожий, веде він на приводу кульгавого коня й сам кульгає, а спереду дорога меж торосів виляє, ялинки, ялиці, вересинки коридорчиком коштують, коні бояться, пофыркивают – – – і це ми вже їдемо по сіно, і сани скриплять мерзлими завертками, полози скавучать, а Кольча – Молодший наспівує собі під ніс щось. І все біжить, біжить зимник по Єнісеєві, потім по лісі з гори на гору, з гори на гору.По сіно в нас їздять далеко. Косовиць біля села немає. Наше село серед увалів і скель
коштує. Косовиці на Фокинской річці, на Малій і Великий Слизневке. А наша косовиця на Манской річці. Манская річка впадає в ріку Maну, Мана в Єнісей. Ми влітку були з Алешкой на косовиці, ловили харіусів у річці, гребли сіно, купалися. Узимку ми на косовиці ніколи не були. Далеко й морозно. Який він, косовиця, зимою? Хто там живе? Зайці живуг, лиси живуть. І ведмеді живуг. Вони вартують наше сіно й не пускають до нього диких кіз. Якщо кози з’їдять зарід, що тоді залишиться корові? Але ведмідь їх не пускає до зароду. Та й відвеземо ми сіно. Складемо на сани у великий – великий віз, до неба, і відвеземо. Я буду сидіти на найвищому возі, і Алешка теж. А дідусь і Кольча – Молодший будуть іти позаду, курити, на коней покрикувати.Ми їдемо по сіно. Їдемо, їдемо, їдемо… – – – і Бр – Р – Рам! – – – і повалився я з воза, підскочив, у щось головою торнулся, аж іскри з очей бризнули. Але треба мною повинне бути небо, як же так?Я підняв голову, – – – і а замість неба – – – і щелястый потовк, замість саней – – – і гаряча російська грубка, і ніякого воза, ніякого сіна. Бабуся в гуляй упустила порожню подойницу, я з переляку тріснувся головою об стелю. Бабуся кляне кішку – – – і завжди в неї кішка у всім винувата.Я із грубки геть, заглянув у світлицю – – – і ліжко Кольчи – Молодшого закинуте ковдрою. Я на полати – – – і діда немає. Глянув на вішалку – – – і дохнув немає. І зрозумів усе. І запік. Бабуся займалася своїми справами, гриміла кринками, не чула.Я піддав голосніше – – – і ніякої користі. Тоді я кинувся на грубку, тикнув сердито Алешку кулаком. Він з минугу витріщався на мене. – – – і Ме – Ме – Ме! – – – і показав я йому мова й ще свиснув, мол, наших немає, виїхали.І Алешка теж ударився в голос. Ревів він протяжно, басовито: " Бу – Бу – В!" – – – і Ий – Я от вам поору! – – – і нарешті не витримала бабуся. – – – і Ишь чого удумали! По сіно їхати! Сопли – Те до полозів приморозите, хто отдирать буде? – – – і А навіщо тоді обіцяли – і – і?Алешка підтримує мене, тягне: " Бу – В – В!" Бабуся знову не обертає на нас уваги, а отут і сльози закінчуватися. Алешкино " бу – в – в" звучить уже ледь чутно. Міхур, щоправда, видувся з ніздрів у нього сильний, так бабуся не бачила міхура.Я висунувся через косяк середней: – – – і Навіщо тоді обіцяли – і – і? – – – і Ти чого на бабусю, на родну, зуби выставляш, а? – – – і Про – Про – Про! – – – і Ступай зграйку чистити й репетуй там. – – – і Не піду – в – ! – – – і Як це не підеш? – – – і Не піду – в! – і Я от тобі не піду! – – – і Бабуся витягнула мене рушником по спині, і не боляче анітрошки, але кривдно. Я заліз назад на грубку, загорнувся в старий кожушок і сказав собі, що не злізу з її, поки не помру. – – – і Тріскати йдіть, обозники! – – – і покликала бабуся.Я не озивався, Алешка тряс мене за плече, я відкинув його руку. Пропадіть всі ви зі своєю їжею! – – – і Я кому сказала – – – і жерти ступайте! – – – і підвищила голос бабуся. – – – і В мене делов по зав’язку, a оне отут розспівалися! А ну, злазьте із грубки! – – – і Й вона безцеремонно стягла із грубки Алешку, потім мене й ще стусана мені дала, несильного, правда.Ми знехотя всідаємося за довгий, як нари, кухонний стіл. Сьогодні мужиків будинку немає й тому в середней не накривають. – – – і А вмиватися хто буде? – – – і поцікавилася бабуся. – – – і Ну, ви в мене достукаетесь, ви в мене достукаетесь! – – – і пообіцяла вона. – – – і Эк адже вони, кровопивцы, урос завели! Кроком марш до рукомийника.Зігнали сонну млявість крижаною водою, веселіше зробилося. Їли картоплі в мундирах, парним молоком запивали, і нас ще немає – немає так струшувало гаснучими схлипами. Бабуся, пригорюнившись, дивилася на нас. – – – і Дурачки ви, дурачки! Ще наробитесь, ще наїздитеся. Які ваші роки! От підростете – – – і й по сіно, і по солому, і у візництво… – – – і На майбутній рік, так? – – – і На майбутній рік вуж обов’язково. На майбутній рік ви вуж у які більші будете!Я показую Алешке палець і тлумачу, що наступного року нас уже точно візьмуть по сіно, і він киває головою. Радий Алешка, і я теж радий. Ми весело метнулися на вулицю, забирали гній зі зграйки, пехалом виштовхували сніг знадвору, розметали дорогу перед воротами, щоб легше з возами в’їжджати. Ми готувалися зустрічати діда й Кольчу – Молодшого із сіном. Ми станемо карабкаться на віз, тягати й утоптувати сіно.Те – Те потіха буде!Бабуся отстряпалась, сунула нам по пирозі з капустою, загнала нас на грубку, вимила підлогу, витрусила постілки, у будинку стало свіжо й світле.Цілий день бабуся була в турботах, начебто перед святом. І тільки після того, як другий раз подоїла корову, процідила молоко й на минугу присіла біля вікна, буденно сказал