Короткий зміст Записки мисливця: Бежин луг Тургенєв И. З

Оповідання починається описом чудового літнього ранку. Автор полює в лісах. Настрілявши дичини, він до вечора вирішує вертатися додому, але в темряві, що наступила, втрачає дорогу й виходить до Бежину лугу, де бачить багаття, а довкола нього селянських дітей, які прийшли в нічне. ´Виганяти перед увечері й приганяти на ранковій зорі табун – велике свято для селянських хлопчиків´. Автор пояснює де – тям, звідки він, і сідає до багаття. Треба опис ночі, тією особою атмосфери таємничості, що опускається на все в подібний час. Усього хлопчиків п’ятеро: Федя, Павлусь, Илюша, Костячи й Ваня. Старшому, Феде, на вид можна було дати років чотирнадцять. Автор докладно описує зовнішність і особливості одягу всіх хлопчиків, і в цих деталях чітко проглядається різниця їхніх характерів. Хлопчики варять у казанку картоплю. Автор причиняється сплячої, і розмова в багаття відновляється. З’ясовується, що предметом обговорення є нечиста сила й історії, з нею зв’язані. Илюша розповідає історію про те, як вони із приятелями нібито бачили домовика на паперовій фабриці. Костячи оповідає про слобідського теслю (інші хлопчики його добре знають), відомому своєю похмурістю. Його невесела вдача пояснюється випадком, про – походу, щоспливли з ним під час, у ліс за горіхами. Тесля заблудився й до ночі задрімав поддеревом. Почувши крізь сон, що його хтось кличе, він устав і побачив русалку. Зробивши кілька кроків до неї, він отямився й перехрестився. Тоді русалка перестала сміятися й заплакала. На питання теслі про причи – не зліз, вона відповіла, що краще б він жив з нею до кінця днів в ´весельи´, тепер же він перехрестився, і це стало неможливо. Тому вона плаче й убивається. Однак тепер і йому призначено до кінця днів засмучуватися. З тих пор тесля Гаврило не сміється й навіть не посміхається. Інші діти жваво реагують на оповідання, обговорюють, є чи в цій місцевості русалки, Федя, як самий старший, виражає скепсис із приводу історій, що розповідаються. Однак Илюша розповідає інше минуле – про людину, що потонула в місцевому ставку (обмілина посередине ставка нібито позначає саме те місце, де він потонув). Місцевий прикажчик послав псаря Єрмилові на пошту, той по шляху з пошти заблукав у шинок, випив і вертався вже вночі. Проїжджаючи повз ставок, побачив, що на обмілині коштує баранчик, білий і кучерявий. Незважаючи на дивну реакцію коня, Єрмил вирішує взяти його із собою. По дорозі Єрмил зауважує, що баран дивиться йому прямо в очі. Йому стає моторошно й, щоб заспокоїтися, він приймається гладити баранчика й говорити ´Бяша, бяша´. А баран у відповідь зуби ощирив і теж говорить: ´Бяша, бяша´. У цей момент собаки підхоплюються й біжать кудись. Діти лякаються, але з’ясовується, що це просто коні чогось злякалися – чи те нічного птаха, чи те вовка. Через кілька хвилин усе заспокоюється. Діти починають говорити про вовків, про перевертнів, потім розмова переходить на небіжчиків. Розповідають про те, що в одному з околишніх сіл з’являвся покійний пан і щось шукав на землі, а коли його запитали, то відповів, що шукає розри – траву. Илюша розповідає, що на батьківську суботу на паперті можна побачити ті, кому призначено вмерти цього року. Згадує про якусь бабу Уляні, що бачила на паперті одного хлопчика, що вмер торік, і себе саму. На заперечення, що бабка Уляна ще жива, Илыоша відповідає, що рік ще не скінчився. Далі розмова заходить про светопреставлении (сонячне затьмарення), що було не дуже давно. Селяни, що були свідками цього явища, перелякалися, вирішили, що ´Тришка прийде´. На питання про те, хто такий Тришка, Илюша починає пояснювати, що це така людина, що прийде, коли наступлять останні часи, що він буде спокушати парод християнський і що з ним не можна буде нічого поробити – ні в острог посадити, ні в ланцюзі закувати, не вбити, тому що він усім зможе ока відвести. У селі багато хто очікували, що саме під час сонячного затьмарення Тришка й заявиться. Навіть вибігли на вулицю й у поле й стали чекати. Один з жителів, бондар, подшутил над ними – надяг на голову порожній жбан і злякав усіх. Над рікою кричить чапля, діти жваво реагують на це, Павлусь зауважує, що це, можливо, душу Якима – Лісника скаржиться на кривдників (лісника торік утопили грабіжники). Між дітьми виникає суперечка про нечисту силу, що водиться в болоті, про жаб, лісовиків і іншу погань. Коли виникає необхідність іти за водою, пригадуються оповідання про водяників, які затягують у водні потоки людей, діти згадують Килину – Дурочку, що нібито рехну