У чому трагедія Раскольникова? (по романі Достоєвського «Злочин і покарання») – Достоєвський Федір

У центрі роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» – характер героя шістдесятих років дев’ятнадцятого століття, різночинця, бідного студента Родіона Раскольникова. Розкольників вчиняє злочин: убиває бабу – процентщицу і її сестру, необразливу, простодушну Лизавету.

Злочин страшне, але я, як, напевно, і інші читачі, не сприймаю Раскольникова негативним героєм; мені він здається героєм трагічним. У чому ж трагедія Раскольникова?

Свого героя Достоєвський наділив прекрасними людськими якостями: Родіон був «чудово гарний собою, із прекрасними темними очами, ростом вище за середнє, тонкий і стрункий». У його вчинках, висловленнях, переживаннях ми бачимо високе почуття людського достоїнства, щира шляхетність, найглибша безкорисливість. Розкольників сприймає чужий біль гостріше, ніж власну. Ризикуючи життям, воно рятує з вогню дітей, сам жебрак, дає гроші на похорони Мармеладова. Він не з тих, хто равнодушно проходить повз людські нещастя. У ньому від природи немає дурних і низьких рис. Кращі герої роману – Разумихин, Соня, Дуня – люблять Родіона, захоплюються ним, його злочин народжує в них біль і здивування, Раскольникова поважає й слідчий Порфирій Петрович, раніше всіх догадавшийся про злочин. І от така людина робить дивовижне злодіяння. Як, чому це могло трапитися?

Достоєвський показує, що Розкольників, людина – гуманний, страждаючий за «принижених і ображених», зробив убивство «по теорії», втілюючи абсурдну ідею, породжену соціальною несправедливістю, безвихідністю, духовним тупиком. Злидарський стан, у якому він сам перебував, і вбогість, що зустрічається на кожному кроці, породили антигуманну теорію «крові по совісті», а теорія штовхнула на злочин

Трагедія Раскольникова в тім, що він, відповідно до своєї теорії, хоче діяти за принципом «усе дозволено», але в той же час у ньому живе вогонь жертовної любові до людей. Виходить дивовижне й трагічне для героя протиріччя: теорія, що сповідає Розкольників, змучений чужими й своїми стражданнями, що ненавидить «хазяїв життя», зближає його з негідником Лужиным і лиходієм Свидргигайловым. Адже вони вважають, що людині, що володіє силоміць і злістю, «усе дозволено». «Ми одного поля ягоди», – говорить Свидригайлоз Раскольникову. І Родіон розуміє, що це дійсно так, тому що вони обоє, хоча й по різних мотивах, «переступили через кров».

Трагедія Раскольникова підсилюється тим, що теорія, що повинна була вивести його з тупика, виявляється неспроможною. Мало того, Розкольників розуміє, нарешті, на каторзі, що, випливаючи його теорії й довівши її до логічного кінця, людство прийде до кривавого божевілля пожираючих один одного «трихнинов», Цей страшний здогад викликає страждання й борошна героя, що відчув після вбивства свою повну відкинутість від миру людей: він не може перебувати поруч із улюбленими матір’ю й сестрою, не радується природі, він, немов ножицями, відрізав себе від всіх

Борошна совісті, що леденить душу страх, що переслідує Раскольникова на кожному кроці, думки про те, що він не Наполеон, а «тварина тремтяча», «воша», свідомість безглуздості зробленого злодіяння – все це нестерпним гнітом лягає на душу Раскольникова. Теорія «сильної людини» не витримала перевірки життям. Герой терпить крах, як усяка людина, оказавшийся у владі помилкової ідеї. Раскольникову має бути прейти довгий і важкий шлях подолання внутрішнього тупика, знайти в собі сили для «Життя по совісті», надолужити свій гріх «подвигом братолюбного спілкування».

Достоєвський – Психолог з такою силою оголив трагедію Раскольникова, всі сторони його щиросердечної драми, безмірність його страждань, що читач переконується: борошна совісті сильніше покарання каторгою

И ми не можемо не співчувати героєві Достоєвського, що намагається протистояти злу, хотів би позбавити мир від страждань, але прикро помиляється у виборі шляху й несе справедливе покарання за свій злочин. У такому відношенні до Родіона Раскольникову позначається, звичайно, відношення самого письменника до героя. Недарма А. В. Луначарский сказав, що Достоєвський сам ішов на злочин зі своїм героєм і сам каявся разом сним.