Короткий зміст “Пісня про Нибелунгах” – Середньовічна література

Німецький героїчний епос. В основу сюжету покладена історична подія: загибель Бургундського царства, зруйнованого гунами в 437 р. Цілий ряд мотивів і персонажів мають аналоги в древніх скандинавських героїчних сказаннях (наприклад, героїчні пісні «Старшої Эдды»). Брюнхильда – персонаж «Пісні про Нибелунгах», ісландська королева, діва – войовниця, богатырша, що стала дружиною бургундського короля Гунтера. Ім’я героїні походить від исланд. hildr, що означає «двобій, що відбувається на освяченому обгородженому місці».

Гунтер – персонаж «Пісні про Нибелунгах», бургундський король, ім’я сходить до ім’я бургундського короля Гундихария, син померлого короля Данкрата й королеви Уты, старший брат своїх співправителів Гернота й Гизельхера, а також сестри Кримхильды. Мав великі володіння на Середньому Рейні, підкорив своєму впливу багатьох васалів. На початку «Пісні» він представлений могутнім владарем, великодушним і мудрим королем, що печеться про благо своїх родичів і підданих. Однак відношення Г. до випробувань, що випали на його частку, поступово знижує ідеалізований образ правителя бургундов. Перша частина епічної поеми будується на тім, що в різних життєвих колізіях бургундського короля підмінює прибулий з Нижнього Рейну Зиґфрід, що заміщає Г. у ратному двобої із Брюнхильдой і в сутичці на шлюбному ложі. Поступово Г. стає іграшкою в руках наближених. Брюнхильда, граючи на його честолюбстві, домагається, щоб Г. викликав свого «підданого» у Вормс. Вона ж провокує сварку, у якій Г. приймає сторону дружини, а не сестри. Виникле первісне почуття подяки до добровільного помічника переміняється прагненням усунути його, щоб таємне не стало явним. Не перешкоджаючи вбивству Зиґфріда, Г. сподівається таким способом уникнути ганьби

Г. не почуває за собою ніякої провини, тому що в його свідомості мораль короля й загальнолюдська мораль не збігаються. Він надходить чисто по – королевски, усуваючи колишнього друга й союзника, що став йому небезпечним. Через три з половиною року Г. по наущению Хагена є до Кримхильде. Виправдавшись, він вірить, що прощено Кримхильдой, а це, у свою чергу, дає йому підстави зробити нове лиходійство стосовно сестри: він знову піддався на угоди Хагена й відібрав у неї скарб Нибелунгов. Відтепер він і його рідня будуть іменуватися Нибелунгами, але золото Рейну нічого, крім нещасть, їм не принесеться

Зиґфрід – трагічний герой «Пісні про Нибелунгах». Королевич із Нижнього Рейну, син нідерландського короля Зиґмунда й королеви Зиглинды, переможець Нибелунгов, що опанував їхнім скарбом – золотом Рейну, наділений всіма рисами ідеального епічного героя. Він шляхетний, хоробрий, чемний. Борг і честь для нього вище всього. Автори «Пісні» підкреслюють його незвичайну привабливість і фізичну міць. Саме ім’я 3., що складається із двох частин (ньому. Sieg – перемога, Fried – мир), відбиває національну німецьку самосвідомість у пору середньовічних звад. Уперше 3. з’являється в другий авентюре, а оплакування й похорон героя відбуваються всемнадцатой.

В образі 3. примхливо сполучаються архаїчні риси героя міфів і казок з рисами лицаря – феодала, честолюбного й задиристого. Скривджений спочатку недостатньо дружнім прийомом, 3. грубить і загрожує королеві бургундов, зазіхаючи на його життя й трон. Незабаром упокорюється, згадавши про мету свого приїзду. Характерно, що королевич 3. беззаперечно служить королеві Гунтеру, не соромлячись стати його васалом. У цьому позначається не тільки бажання роздобути в чоловіки Кримхильду, але й пафос вірного служіння сюзеренові, незмінно властивому середньовічному героїчному епосу. Так, у четвертої авентюре тільки що що з’явився у Вормсе 3. люто бореться із саксами й датчанами, що напали на бургундов. Головним же подвигом 3. стає добування дружини для свого короля Гунтера. 3. належить найважливіша роль у сватовстве Гунтера до Брюнхильде. Він не тільки допомагає Гунтеру здолати у двобої могутню богатыршу, але й збирає дружину з тисячі Нибелунгов, які повинні супроводжувати нареченого з нареченою, що вертаються у Вормс. Державний бургундський правитель посилає 3. у стольний град із благою звісткою про те, що він подолав з дівою – войовницею, щоб родичи підготували їм урочисту зустріч. Це викличе серцеву радість Кримхильды, що сподівається на те, що 3. тепер може розраховувати на шлюб снею.

Однак головне ще спереду. Перекірлива Брюнхильда не підкоряється Гунтеру на шлюбному ложі. 3. хитрістю допомагає своєму сюзеренові опанувати нареченою: надягши плащ – невидимку, він переміг Брюнхильду в нежартівливій сутичці. Знявши з її пояс і перстень, 3. вручив її недоторканої Гунтеру, а сам, невидимий, вийшов у спальню до Кримхильде, що і передав шлюбні трофеї. Случившееся стане причиною наступної трагедії

Cсора двох королев обернулася лихом для 3. Почувши від Кримхильды, що 3. пізнав її раніше законного чоловіка, Брюнхильда вирішує погубити відважного Нибелунга, що, викупавшись у крові дракона, став невразливий для стріл. Хаген вивідав у Кримхильды, що в героя є своя ахиллесова п’ята: упалий аркуш липи прикрив ділянку тіла меж лопаток, вона – те й становить небезпеку для хороброго витязя. Довірлива Кримхильда нашила на одяг чоловіка умовний знак, щоб Хаген у боях прикривав це місце щитом. Зрадник Хаген убиває 3. на полюванні, метнувши в беззбройного героя, що нахилився над струмком, спис, цілячись меж лопаток. Удар виявився смертельним. Оплаканий Кримхильдой 3. був з почестями похований у Вормсе. Проклін 3. визначає подальшу долю бургундов, помста за смерть героя спричиняє і їх власну загибель

Кримхильда – головна героїня «Пісні про Нибелунгах», саме її доля надає цілісність епічному сказанню. Образ К. перетерплює в міру розвитку подій істотну еволюцію. Спочатку всі вчинки К. носять нормативний характер і ґрунтуються на збігу бажаного й дійсного. Потім у поводженні К. зненацька проявляється якість цілком конкретне, реальне, властиве аж ніяк не ідеальним натурам. К. марнолюбна, і саме вона першої задирає Брюнхильду. Суперечка про те, чий чоловік більше могутній владар, приводить до непередбачених наслідків. З нісенітного приводу (небажання звільнити дорогу при вході в церкву) розростається грандіозна сварка, провина за яку, безсумнівно, лежить на К. Однак слухач або читач незабаром приймає її сторону, тому що дружина Зиґфріда стає його вдовою. Трагічна провина К. не стільки в тім, що вона затіяла сварку, скільки в тім, що вона мимоволі видала вбивці уразливе місце свого чоловіка. Всі наступні десятиліття К. буде нести почуття провини, від якого, як їй здається, її звільнить тільки помсту

К. велична у своїй скорботі по Зиґфрідові. У цей момент відбувається роздвоєння образа. Зовні К. покірна долі й своїм братам. Вона залишається доживати своє століття в них у Борисі, не пориваючи кревних уз. Внутрішньо ж вона сжигаема однією пристрастю, прагнучи будь – що – будь помститися своїм родичам за смерть чоловіка. Втратившись чоловіка, К. втрачає й скарбу Нибелунгов, що стає ще однією спонукальною причиною мести. Образою пам’яті Зиґфріда є й те, що вбивця привласнила його збрую. Якщо сварка із Брюнхильдой була результатом надмірної гордині К., те, замишляючи помсту Хагену й Гунтеру, вона надходить як глибоко ображена жінка. Розповідачі казок не виправдують К., але різнобічно мотивують її поводження

Хаген – героїчний лиходій «Пісні про Нибелунгах». На його рахунку два страшних злочини: убивство чоловіка Кримхильды – Зиґфріда й убивство малолітнього сина Кримхильды від другого шлюбу з Этцелем – Ортлиба. X. виступає в оповіданні як антипод головної героїні. У боях з датчанами й саксами, а також у ході кривавої звади з гунами від меча X. загинули сотні його ворогів. X – найдужчий, безстрашний і відданий васал Гунтера. Однак X. не тільки хоробрий, але й по – своєму мудрий. В образі владетеля Тронье, як його часто йменують в оповіданні, сконцентровані політичні й ідеологічні подання німецьких феодалів

X. – фатальний герой, тому що він єдиний, хто передбачає майбутнє. Усвідомлюючи невідворотність фатуму, він приймає на себе місію вершителя доль Нибелунгов. Автори наділяють його якимсь універсальним знанням, йому, як нікому іншому, памятно минуле й відкрите майбутнє. Внутрішній – драматизм образа виникає з того, що X. виступає одночасно як віщун прийдешнього і як його творець

Чому X. убиває Зиґфріда? Пояснити злочин тим, що він, будучи васалом Брюнхильды, виконує її волю, явно недостатньо, тим більше що він і не одержує такого наказу, а скоріше лише вгадує бажання своєї пані. Ініціатива йде від самого X., що вмовляє Гунтера піти на підлість. По – перше, X. мстить Зиґфрідові за колишні дрібні образи. Не випадково він імітує повторний напад саксів і датчан: X. хоче одержати першість над учорашнім їхнім переможцем. По – друге, він прагне усунути Зиґфріда як абсолютний ідеал, що постійно нагадує йому й іншим бургундам про власну недосконалість. X. живе за законами феодального миру, Зиґфрід приходить у лицарську сучасність із казкової утопії. Уже в силу цього персонажі несумісні, і X. у двобої реального з ідеальним виявляється тимчасовим переможцем, хоча й угадує наслідку свого злочину. Але X. не обмежується одним лише вбивством Зиґфріда. За його пропозицією у Вормс привозять скарб Нибелунгов, що він відбирає в Кримхильды. Тим самим X., що відняв у неї чоловіка, прагне винищити пам’ять про нього. X. з’являється в трагічному ореолі, коли йде сам і веде за собою бургундов назустріч загибелі. Йому не вдалося відговорити Гунтера від поїздки до сестри, але саме він змусив спорядитися бургундов, що їдуть у гості, як на битву

У батальних епізодах X. завжди на першому плані, автори не утомлюються перераховувати всіх, кому він зніс голів. Це не дивно, війна – стихія X., його існування в мирний час тускло й блекло. У двобоях розкривається суть натури епічного героя, відданого своєму королеві й співтоваришам, неприборканого в люті до ворогів. У середньовічному героїчному епосі виникає специфічний образ призвідника й учасника феодальних звад. Нагадаємо, що всі персонажі «Пісні про Нибелунгах» несуть у собі архаїчні риси. Не виключення й X. Вираження «випити крові ворога» вчасно остаточного оформлення німецького епосу стало метафорою. Але X. пропонує воїнам, змученим спрагою, угамувати її кров’ю вбитих ворогів, і це, відповідно до древніх язичеських повір’їв, повертає їм сили. В образі ж X. це підкреслює не тільки його кровожерливість, але й прилучення до якихось таємничих ритуалів, які в середні століття жорстоко карали церквою. Цей вражаючий епізод ставить X. поза родом людського й пророкує, що незабаром проллється і його кров