Тема поета й поезії в лірику Пушкіна – Пушкін Олександр

У кожного великого поета є рядка, у яких він міркує про своє призначення, роль у суспільстві, місці в поезії. Такі вірші називають програмними – не тому, що їх вивчають по шкільній програмі, у курсі якогось класу, а тому, що вони є програмою життя й творчості поета

Читач сприймає їх як переконання автора, його принципи й самі таємні думки. Програмні добутки впливають на світогляд читачів, формують погляди суспільства

Звичайно, є такі вірші й у Пушкіна. Як же представляє Пушкіна призначення поета на землі, його місце в суспільстві? У вірші «Пророк» про становлення поета, Пушкін говорить урочисто й гордо, «високим штилем», використовуючи архаїзми й образи з Біблії. Уже саме це звертання до духовної скарбниці людства говорить омногом.

Духовної жаждою млоїмо,

У пустелі похмурої я тягнувся, –

И шестикрылый серафим

На роздоріжжі мені з’явився…

Поет одержує від Божого посланця «віщі зіниці», слух, здатний сприйняти «неба содроганье й горний ангелів поле», але цього дарунка мало. Його призначення не тільки бачити й сприймати події, а й впливати на них. А тому далі треба:

И вирвав грішну мою мову,

И празднословный, і лукавий,

И жали мудрыя змії

У вуста завмерлі мої

Вклав десницею кривавої

А щоб цей безцінний дарунок не виявився даремним,

Він мені груди розсікли метаємо,

И серце трепетне вийняв,

И угль, що палає вогнем,

У груди отверстую водвинул.

Як точно звучить тут старослов’янська лексика, створюючи ту святково – жертовну врочистість, щиросердечний підйом! Поет одержує від Всевишнього не тільки талант і можливість його реалізувати – ми чуємо заклик, наказ:

Бога глас до мене воззвал:

«Повстань, пророк, і виждь, і внемли,

Здійснися волею моєї

И, обходячи моря й землі,

Дієсловом пали серця людей».

Поет – обранець бога. І великий страждалець, і невтомний трудівник, і непокірливий борець. Його поетичне слово повинне дійсно стати словом пророка. І у віршах, і в житті Пушкін намагається зберегти це високе призначення творчості. От вірш «19 жовтня 1825 р.»:

Служенье муз не терпить суєти;

Прекрасне повинне бути величаво.

Але це не означає, що, зберігаючи велич, талант підніметься над усіма, відірветься від людей, від самого життя. Недарма, говорячи про роль мистецтва в житті суспільства, Пушкін вибирає образ луни. Струни серця поета озиваються на важливі події країни. Поет не має права відмовчуватися, коли його товариші й однодумці вибирають свій шлях. Якщо суспільство розривають протиріччя, поет зобов’язаний чітко визначити свою позицію

В 1826 році, тільки повернувшись із Михайлівська посилання, в особистій розмові із царем Пушкін не приховує своїх політичних симпатій і на питання: «Де б ти був, якщо б 14 грудня перебував у Петербурзі?» – чесно відповідає: «Став би в ряди заколотників ». А в 1827 році Пушкін напише вірш «Арион», де, звертаючись до сюжету давньогрецького міфу, відіб’є конкретні російські події – повстання декабристів. Як гордо звучать слова: Я гімни колишні співаю!

И це не просто голосна фраза. Не раз і не два згадує він про друзів – декабристах і в інших добутках цього періоду: це й вірші на ліцейську річницю «19 жовтня» з побажанням кращої частки тим, хто «у похмурих прірвах землі», і «Послання в Сибір», де поет переконує, що «не пропаде ваша скорботна праця й дум високе стремленье», і вірш, присвячений Іванові Пущину, і заперечення всякої тиранії у вірші «Анчар», і осмислення царської влади в драмі «Борис Годунов». Голос поетичної ліри Пушкін називає «Священною жертвою Аполлонові». Головним же суддею своєї музи він уважає народ. Тому у вільному перекладанні відомої оди Горация («Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний»), до якої зверталися до нього Ломоносов і Державін, виявимо ми властиво пушкінське, саме російське, що має безпосереднє відношення до конкретного періоду часу:

Слух про мене пройде по всій Русі великої,

И пом’яне мене всяк сущий у ній мова,

И гордий онук слов’ян, і фин, і нині дикої

Тунгус, і друг степів калмик

И довго буду тим люб’язний я народу,

Що почуття добрі я лірою будив,

Що в моє жорстоке століття восславил я волю

И милість до занепалого призивав…

Ці рядки не тільки про призначення поезії й підведення підсумків певного періоду творчості – тут поетичне пророцтво, творчість власного безсмертя. Може бути, тому майже в кожному місті нашої країни є пам’ятники Пушкіну, і багато хто з них створені на добровільні пожертвування вдячних читачів