Якщо замінити в заголовку твору Достоєвського «Злочин і покарання» союз «і» на тирі, чи зміниться зміст назви роману? – Достоєвський Федір

Зроблений злочин. Нашвидку відмитий у цебрі з водою кривава сокира. Тепер би тільки швидше піти… Немов у маренні, спускається Розкольників по сходам. Один проліт, іншої… І раптом хтось піднімається йому назустріч по сходам. Чи хочу я, щоб Розкольників пішов непоміченим? Перша думка: не хочу. Я хочу, щоб убивця був викритий. Зло повинне бути покаране. Але в процесі читання відношення до героя міняється. Хочу пояснити чому.

У романі «Злочин і покарання» Достоєвський указує на дві взаємозалежні причини злочину – соціальне й теоретичну, зло життя й зло ідеї. Але вибраний Раскольниковым шлях для перевірки теорії – пролиття крові – привів не до твердження могутності особистості, а до страшних моральних катувань. Розкольників, намагаючись переступити через совість, став ще несчастнее.

Всі п’ять частин роману – це розповідь про покарання героя, самокатуванні, борошнах совісті, які для нього страшнее судового вироку, каторги, в’язниці. Борошна Родіона зображені з такою художньою майстерністю, що ми разом з ним відчуваємо страждання, розпач, самітність

Самітність – страшне почуття. Але герой сам себе на нього прирік. Розкольників протиставив себе всім навколишньої – «тварини тремтячої». І тепер він самотній, але не через свою надлюдську могутність, як йому б хотілося. Мати й сестра приїхали підтримати Родіона, але й вони далекі героєві. Він начебто не відрікається від теорії, але його поводження говорить про зворотний, він мучиться від визнання своєї провини й у той же час заперечує неї. Постійно боїться видати себе словом. З тією невідворотністю, з якої він ішов на вбивство, тепер іде ксаморазоблачению.

Таким чином, перевірка теорії не принесла щастя, а привела до краху. Розкольників порвав зі своїм оточенням: сам пішов з університету (його ніхто не виключав), припинив спілкування з рідними й друзями. Він хотів довести собі й іншим своє виключне право веліти людьми, але потерпів фіаско. Він не хоче борошн совісті (у його теорії для них немає місця), нехтує себе за них, але його моральна природа виявляється сильніше його холодного розуму

Союз «і» у назві членує його на два поняття, указує на два аспекти вчинку: дія і його наслідок, зневага загальнолюдськими цінностями й розплата за нього. Замінивши союз на тирі, ми цим підкреслили б нерозчленованість винесених у заголовок понять, зробили б акцент на тім, що сам злочин уже неминуче є покаранням, де кат – власна совість злочинця

И вже немає бажання, щоб Раскольникова піймали на місці злочину, засудили й змусили надолужити гріх. Нехай він засудить себе сам. Вирок суду – найлегше покарання, воно, як правило, не приносить очищення й перетворення. Найстрашніше, але одночасно й найдійовіше покарання – це самоосуд, це борошна власної совісті. Це болісно боляче, але такі страждання зціляють людини й приносять спокута, якщо взагалі вбивство можна чим – небудь надолужити