Повний зміст Студент Чехов А. П

Погода спочатку була гарна, тиха. Кричали дрозди, і по сусідству в болотах щось живе жалібно гуділо, точно дуло в порожню пляшку. Простягнув один вальдшнеп, і постріл по ньньому пролунав у весняному повітрі розкотисто й весело. Але коли стемніло в лісі, недоречно подув зі сходу холодний пронизуючий вітер, усе змовкло. По калюжах простягнулися крижані голки, і стало в лісі незатишно, глухо й вовкувато. Запахло взимку.Іван Великопольский, студент духовної академії, син дячка, вертаючись із тяги додому, ішов увесь час заливним лугом по стежці. У нього закоцюбнули пальці, і розгорілося від вітру особа. Йому здавалося, що цей раптово, що наступив холод, порушив у всім порядок і згода, що самій природі моторошно, і тому вечірні потемки згустилися швидше, чим треба. Навкруги було безлюдно і якось особливо похмуро. Тільки на овдовілих городах біля ріки світився вогонь; далеко ж навкруги й там, де було село, версти за чотири, усе суцільно потопало в холодній вечірній імлі. Студент згадав, що, коли він ішов з будинку, його мати, сидячи в сінях на підлозі, боса, чистила самовар, а батько лежав на печі й кашляв; з нагоди жагучої п’ятниці будинку нічого не варили, і болісно хотілося їсти. І тепер, потискуючись від холоду, студент думав про те, що точно такий же вітер дул і при Рюрике, і при Іоанні Грозному, і при Петрові, і що при них була точно така ж люта бідність, голод, такі ж діряві солом’яні дахи, неуцтво, туга, така ж пустеля навкруги, морок, почуття гніта, – всі ці жахи були, є й будуть, і тому, що пройде ще тисяча років, життя не стане краще. І йому не хотілося додому.Городи називалися овдовілими тому, що їх містили дві вдови, мати й дочка. Багаття горіло пекуче, із тріском, висвітлюючи далеко навкруги поорану землю. Удова Василиса, висока, пухка баба в чоловічому кожушку, стояла біля й у роздум дивилася на вогонь; її дочка Лукера, маленька, ряба, з дурнуватою особою, сиділа на землі й мила казан і ложки. Очевидно, тільки що отужинали. Чулися чоловічі голоси; це тутешні працівники на ріці напували коней. – От вам і зима прийшла назад, – сказав студент, підходячи до багаттю. – Здрастуйте!Василиса здригнулася, але негайно ж довідалася його й посміхнулася привітно. – Не довідалася, бог з тобою, – сказала вона. – Богатым бути.Поговорили. Василиса, жінка колишня, що служила колись у панів у мамках, а потім няньках, виражалася делікатно, і з особи її увесь час не сходила м’яка, статечна посмішка; дочка ж її Лукера, сільська баба, забита чоловіком, тільки жмурилася на студента й мовчала, і вираження в неї було дивне, як у глухонімої. – Точно так само в холодну ніч грівся в багаття апостол Петро, – сказав студент, простягаючи до вогню руки. – Виходить, і тоді було холодно. Ах, яка те була страшна ніч, бабуся! До надзвичайності сумовита, довга ніч!Він подивився навкруги на потемки, судорожно струснув головою й запитав: – Мабуть, була на дванадцяти євангеліях? – Була, – відповіла Василиса. – Якщо пам’ятаєш, під час таємної вечері Петро сказав Ісу: "З тобою я готовий і в темницю, і на смерть". А господь йому на це: "Говорю тобі, Петро, не проспіває сьогодні петел, тобто півень, як ти тричі відречешся, що не знаєш мене". Після вечері Ісус смертельно тужив у саду й молився, а бедный Петро стомився душею, ослабшав, віка в нього обважніли, і він ніяк не міг побороти сну. Спав. Потім, ти чула, Іуда в ту ж ніч поцілував Ісуса й зрадив його мучителям. Його зв’язаного вели до первосвященика й били, а Петро, знеможений, замученою тугою й тривогою, чи розумієш, не выспавшийся, передчуваючи, що от – от на землі відбудеться щось жахливе, ішов вслід… Він жагуче, без пам’яті любив Ісуса, і тепер бачив видали, як його били…Лукера залишила ложки й спрямувала нерухливий погляд на студента. – Прийшли до первосвященика, – продовжував він, – Ісуса стали допитувати, а працівники тим часом розвели серед двору вогонь, тому що було холодно, і грілися. З ними біля багаття стояв Петро й теж грівся, як от я тепер. Одна жінка, побачивши його, сказала: "И цей був з Ісусом", тобто, що і його, мол, потрібно вести до допиту. І всі працівники, що перебували біля вогню, мабуть, підозріло й суворо подивилися на нього, тому що він зніяковів і сказав: "Я не знаю його". Небагато погодя знову хтось довідався в ньому одного з учнів Ісуса й сказав: "И ти з них". Але він знову відрікся. І втретє хтось звернувся до нього: "Так не тебе чи сьогодні я бачив з ним у саду?" Він третій раз відрікся. І після цього разу негайно ж запік півень, і Петро, глянувши видали на Ісус, згадав слова, які він