Якою я побачив рідну природу після прочитання віршів «Гей, рум’яні мої небокраї», «Хто в рідному краї…» III варіант

Тільки мистецтву під силу не просто передати чудові картини природи, а й пройняти ними душу кожної людини. Не можна залишатись байдужим, споглядаючи навколишні пейзажі. Так і В. Сосюра — прекрасний лірик першої половини XX ст. — не зміг лишитися байдужим до світу природи.

Зображуючи прихід весни у вірші «Гей, рум’яні мої небокраї», автор бачить її з журавлиними крилами:

По країні весна пролітає

І шумить журавлиним крилом.

Весна приходить у вигляді рум’яних небокраїв, гомінливих міст і «сипле квіти з ясного чола». А як же людина реагує на перші подихи весни, коли з-під снігу з’являються ранні квіти? На це питання автор відповідає:

Їй у відповідь серце співає,

Скільки в ньому і світла й тепла!

В. Сосюра порівнює весну з усмішкою дитини, бо вона така ж світла, відверта, весела як у маляти. Тому разом з приходом весни:

І пливуть, як веселки, години,

І вітання, й музики, й пісні.

Мабуть, улюбленою порою року В. Сосюри була весна, бо у поезії «Білі коні зими десь летять, як….» він мріє про світлий прихід весни:

… і крізь білу загать у піснях зазвучать

Про весну мої сонячні мрії.

Усміхнеться вона, дорога і ясна,

Крізь холодного вітру загрози,

Крізь снігів білу муть — і сади розцвітуть

На вікні під рукою морозу.