Повний зміст Артист Федір Грай Шукшин У. М

Сільський коваль Федір Грай грав у драмгуртку "про" людей.Коли він виходив на клубну сцену, він помітно бліднув і говорив так тихо, що навіть перші ряди погано чули. Від напруги в нього під сорочкою спухали тугі бугри м’язів. Перш ніж сказати репліку, він довго дивився на партнера, і була в цьому погляді така непідроблена віра у відбуваючись, що глядачі сміялися, а іноді навіть ляскали емуруководитель драмгуртка, метушливий малий з конопа нецікавою особою, на репетиціях кричав на Федора, вимовляв усякі єхидні слова – – – і змушував говорити голосніше. Федір важко переносив цей лемент, багато думав над роллю… А коли виходив на сцену, усе повторювався: Федір говорив неголосно й дивився на партнерів исподлобья. Ре за лаштунками кусав губи й голосно шепотів: – – – і Верстат… Ковадло…Коли Федір, відігравши своє, ішов зі сцени, режисер накидався на нього й сичав, як розгніваний гусак: – – – і Де в тебе мова? Ну – ка покажи мову!.. Адже він же в тебе…Федір слухав і дивився убік. Він не любив цього в’юна, але вважав, що розуміє в мистецтві менше його… І терпів. Тільки один раз він вийшов із себе. – – – і Де в тебе мова?.. – – – і накинувся, як звичайно, ре.Федір взяв його за груди й так струснув, що в того ока на чоло полізли. – – – і Більше не репетуй на мене, – – – і неголосно сказав Федір і відпустив режисера.Блідий керівник не відразу знайшов дарунок мови. – – – і По – перше, я не репетую, – – – і сказав він, заїкаючись. – – – і В – Вто, якщо не подобається тут, можеш іти. Теж мені… герой – коханець. – і Ще вякни раз. – – – і Федір дивився на керівника, як на партнера по сцені.Той не витримав цього погляду, знизав плечима й пішов. Більше він не кричав на Федора. – – – і А погромче, ледве погромче не можна? – – – і просив він на ре й

дивився на коваля із шанобливим подивом і інтересом.Федір намагався говорити голосніше.Батько Федора, Омелян Спиридоныч, один раз прийшов у клуб подивитися сина. Подивився й пішов, нікому не сказавши ні слова. А будинку під час вечері ласкаво глянув на сина й сказав: – – – і Добре граєш.Федір злегка почервонів. – – – і П’єс гарних немає… Можна б зіграти, – – – і сказав він неголосно.Важко було вимовляти на сцені слова начебто: "сельхознаука", "негайно", "власне кажучи"… і т.п. Але ще сутужніше, просто нестерпно важко й нудно було говорити всякі "чаво", "куды", "евон", "ейный"… А режис вимагав, щоб говорив так, коли мова йшла про "простий" людях. – – – і Ти ж простий хлопець! – – – і схвильовано пояснював він. – – – і А як говорять прості люди?Ще задовго до того, коли потрібно було вимовляти яке – небудь "теперича", Федір, на лихо свою, почував його спереду, усіляко готувався не промямлить, не "з’їсти" його, але коли підходило час вимовляти це "теперича", він просто шепотів його собі під ніс і червонів. Було жахливо соромно. – – – і Стоп! – – – і взвизгивал режисер. – – – і Я не чув, що було сказано. Нести ж треба слово! Ще раз. Активніше! – – – і Я не можу, – – – і говорив Федір. – – – і Що не можу? – – – і Якесь дурне слово… Хто так говорить? – – – і Так в – від же! Боже ти мій!.. – – – і Режисер підхоплювався й сунув йому під ніс п’єсу. – – – і Бачиш? Як отут говорять? Навер, розумніше тебе писала людина. "Так не говорять"… Це ж художній образ! Актор!..Федір переживав невдачі як особисте горе: хмурнів, за, удень із жорстокістю працював у кузні, а ввечері йшов у клуб на репетицію…. Готувалися до міжрайонного огляду художньої самодіяльності.Режисер крутился вовчком, метався по сцені, покази, як треба грати той або інший "художній образ". – – – і Так не також!.. Боже ти мій! – – – і кричав він, підлітаючи до Федора. – – – і Не вірю! От дивися. – – – і Він насував на очі кепку, засовував руки в кишені й входив розв’язною ходою в "кабінет голови колгоспу". Особа в нього робилося надзвичайно тупе. – – – і "Нам, тобто молоді нашого села, Іван Петрович, необхідно потрібний клуб… Чаво?"Всі навколо сміялися й дивилися на режисера з восхище. Видає!А Федора охоплювала глуха злість і розпач. Те, що робив режисер, було, звичайно, смішно, але зовсім невірно. Федір не вмів тільки цього сказати.А режисер, дуже задоволений зробленим ефектом, але всіляко приховуючи це, говорив діловим тоном: – – – і От так приблизно, старий. Можеш робити по – своєму. Копіювати мене не треба. Але мені важливий загальний малюнок. Розумієш?Режисер хотів на цьому огляді широко довести, на що він здатний. У своєму районі його вважали дуже талановитим.Федору ж за всі його режисерські дешеві витівки хо дати йому в чоло, взагалі викинути його звідси. Він грав однаково по – своєму. Разів зо два він перехопив погляд режиссе, коли той дивився на інших учасників, обертаючи їх вни на гру Федора: він з награним стражданням заходи – ва ока й розводив руками, як би бажав сказати: "Ну, отут навіть я неспроможний".Федір скрипів зубами, і терпів, і говорив "чаво?", але ніхто не сміявся.У цій п’єсі по ходу дії Федір повинен був прихо до голови колгоспу, махровому бюрократові й воло, і вимагати, щоб той почав будівництво клубу в селі. П’єсу написав місцевий автор і, використовуючи своє "знання життя", понад усяку міру нашпигував її " народ – але мовою": "чаво", "туды", "сюды" так і сипалися з вуст діючих осіб. Роль Федора зводилася, по суті, до по жалюгідного прохача, що говорив безбарвною, млявою мовою й ішов ні із чим. Федір нехтував людину, якого грав.Наступив страшний день огляду.У клубі було повно – повнісінько. У передньому ряді сиділа мандатна комісія.Режисер у репетиційній кімнаті благав акторів: – – – і Голубчики, тільки не хвилюйтеся! Усе буде добре… От побачите: усе буде відмінно.Федір сидів у сторонці, у куті, курив.Перед самим початком режисер підлетів до нього. – – – і Забудемо всі наші суперечки… Благаю: погромче. Більше нічого не потрібно… – – – і Пішов ти!.. – – – і холодно скипів Федір. Він уже не міг більше виносити цієї безсовісної порожнечі й фальші в че. Вона бісила його.Режисер злякано подивився на нього й відбіг до дру. – – – і … Я вже не можу… – – – і почув Федір його слова.Щораз, виходячи на сцену, Федір почував себе дуже погано: начебто провалювався в більшу гучну яму. Він слухав стукіт власного серця. У груди ставало гаряче й боляче.І цього разу, очікуючи за дверима сигналу "пішов", Федір відчув, як у груди починає гаряче п
ідмивати.У самий останній момент він побачив схвильовану особу режисера. Той беззвучно показував губами: "голосніше". Це вирішило все. Федір якось дивно раптом заспокоївся, сміло й просто ступив на залиту світлом сцену.Перед ним сидів лисий бюрократ – голова. Перші слова Федора по п’єсі були: "Здрастуйте, Іван Петрович. А я все щодо клубу, ххе… Зрозумійте, Іван Петрович, моло нашого села…" На що Іван Петрович, кидаючи телефон трубку, кричав: "Так не до клубу мені зараз! Посівна зривається!"Федір пройшов до стола голови, сіл на стілець. – – – і Коли клуб буде? – – – і глухо запитав він.Суфлер у своїй будці голосно зашептав: – – – і "Здрастуйте, Іван Петрович! Здрастуйте, Іван Петрович! А я все щодо…"Федір вухом не повів. – – – і Коли клуб буде, я запитую? – – – і повторив він своє питання, прямо дивлячись в очі партнерові; той розгубився. – – – і Коли буде, тоді й буде, – – – і буркнув він. – – – і Не до клу зараз. – – – і Як це не до клубу? – – – і Як, як!.. Так. Чого ти?.. З’явився отут – – – і цар Горох! – – – і Партнера теж уже понесло напропалую. – – – і Невелика пти – – – і без клубу поживеш.Федір поклав важку руку на належному голові бу. – – – і Буде чи клуб ні?! – – – і Не репетуй! Я теж репетувати вмію. – – – і Наші комсомольські збори ухвалили… Наші комсомольські збори ухвалили… – – – і с розпачем по суфлер. – – – і От що… – – – і Федір устав. – – – і Якщо ви думаєте, що ми по старинці жити будемо, то ви сильно помиляєтеся! Не вый! – – – і Голос Федора зазвучав міцно й чисто. – – – і Зарубаєте це собі на носі, голова. Самі можете киснути на грубці з бабою, а нам потрібний клуб. Ми його заробили. Нам библиоте теж потрібна! Моду взяли папірцями отбояриваться… Я їх бачити не хочу, ці папірці! І дурнем жити теж не хочу!Суфлер мовчав і з інтересом спостерігав за розвертаю сценою.Режисер корчився за лаштунками. – – – і Чого ти кричиш отут? – – – і намагався зупинити председа Федора, але зупинити його було неможливо; він неза для себе перейшов на "ти" з головою. – – – і Сидиш отут, як… ворона, очами ляскаєш. Давно б уже все було, якби не такі от… Скриня старорежим! Пуп землі… Ти нуль без палички – – – і один – те, от хто. А ламаєшся, як дешевий пряник. Душу з тебе витрушу, якщо клуб не побудуєш! – – – і Федір ходив по кабінеті – – – і силь, зібраний, різкий. Ока його блискали гнівом. Він був прекрасний.У залі стояла тиша. – – – і Запам’ятай моє слово: не почнеш будувати клуб, поїду в район, у край… до чорта на роги, але я тебе допечу. Ти в мене худий будеш… – – – і Вийди звідси моментально! – – – і вибухнув председа. – – – і Буде чи клуб ні?Голова болісно міркував, як бути. Він поні, що Федір не вийде звідси, поки не доможеться свого. – – – і Я подумаю. – – – і Завтра подумаєш. Буде клуб? – – – і Добре. – – – і Що добре? – – – і Буде вам клуб. Що ти робиш взагалі ж?.. – – – і Перед з

тугою оглянувся – – – і шукав режисера, хотів що – небудь зрозуміти у всій цій важкій історії.У залі засміялися. – – – і От це інша розмова. Так завжди й відповідай. – – – і Федір устав і пішов зі сцени. – – – і До свиданья. Спасибі за клуб!У залі дружно захлопали.Федір, ні на кого не дивлячись, пройшов в акторську кімнату й став переодягатися. – – – і Що ти накоїв? – – – і сумно запитав його режисер. – – – і Що? Не по – твоєму? Нічого… Переживеш. Вийди від – – – і я штани переодягати буду. Я соромлюся тебе.Федір переодягся й вийшов із клубу, міцно ляснувши на прощання дверима. Він вирішив порвати з мистецтвом.Через три дні повідомили результати огляду: перше місце серед учасників художньої самодіяльності двадца районів краю завоював коваль Федір Грай. – – – і Кхм… Може, ще який Федір Грай є? – – – і вусом батько Федора. – – – і Немає. Я один Федір Грай, – – – і тихо сказав Федір і побаг. – – – і А може, ще є… Не знаюся