Короткий зміст Беріг Бондарев Ю. В – Часть 1

Частина перша. ПО ТУ СТОРОНУ.

Вадим Нікітін 47 літній знаменитий письменник і його друг Платон Самсонов, так само письменник, але менш популярний летять у Німеччину за запрошенням якоїсь фрау Герберт. Як з’ясовується вона шанувальниця таланта Нікітіна, як письменника, і запросила його на круглий стіл літературного кружка Німеччини «для обміну думками про сучасну культуру, поводити дискусії на тему «Письменник і сучасна цивілізація». Самсонова він взяв із собою, як би як перекладач, тому що сам володів німецьким не дуже добре. Вони летять у літаку й обговорюють останній лист фрау Герберт, у якому вона захоплюється талантом Нікітіна й порівнює його з великими російськими письменниками. Самсонов висловлює побоювання, як би його улюбленого друга не розбестила ця слава. В аеропорті їх зустрічає сама пані Гербер, вона не така, який, вони собі неї представляли. Струнка, елегантна багата жінка, на шикарнейшем по тимі часам Мерседесі, зустріла їх дуже тепло, відвезла в готель і запросила на сніданок. Запитувала, чи був коли – небудь Нікітін у германії, він відповів що був у сорок п’ятому, у маленькому містечку, тримав облогу. Вони із Самсоновым поснідали й відправилися гуляти по Гамбургові. Оглянули пам’ятник загиблої в Другій світовій війні, потім відправилися на Реепербан (якась вулиця розпусти). Там невдало відвідали одну забігайлівку, де дивилися французьке порно й ледве відбилися від повій, що прив’язалися до них. Вдало було ще те, що їх прийняли за англійців, інакше б точно одержали сповна від охоронців. І отут Нікітін згадав свій перший гонорар у три тисячі рублів, що якось непомітно прокутил у шинках з поетом Вихровым, нарвався на бійку з молодиками в підворітті й загримів у міліцію, за те що яко б сам і затіяв цю бійку. Від грошей залишилося лише сімсот рублів, яких навіть не вистачило розплатитися за квартиру. У гостях у пані Герберт Нікітін і Самсонов познайомилися з журналістом, головним редактором видавництва «Вебер» у Німеччині Дицманом, так само видавцем Вебером і його дружиною, знаменитою співачкою Лотой Титтель. Вони говорили про політь, про нинішні відносини Німеччини й Росії. Говорили про минулу війну, як вона вплинула на розвиток Німеччини, як росіяни насилували німкень під час війни, і зробили висновок що нацизм властивий не тільки німцям. Титтель лаяла політику Гітлера й затверджувала, що він знеславив німецькі нації. Пан Вебер розповів, як він побував у концтаборі і як їх звільнили американці. Але незабаром їхня розмова підійшла до кінця й усе зазбиралися додому. Герберт попросила Нікітіна залишитися. Самсонов виїхав у готель. Герберт показала Нікітіну свій старий альбом, де була фотографія молодої дівчини на тлі заміського будинку. «Ви довідаєтеся?» – запитала вона. І Нікітін згадав, як 26 років тому в травні 1945 року його батарея розміщалася в цьому будинку в Кенигсдорфе, і що ця дівчинка його колишня кохана, а тепер пані Герберт.

Частина друга. БОЖЕВІЛЛЯ.

2 травня 1945 року, Берлін наполовину зайнятий російськими військами, Німеччина відступає. Батарея, у якій Нікітін командував взводом, зайняла Кеногсдорф. Після важкого бою всі спали, і ніхто не зважувався підняти солдатів у цей прекрасний весняний день. Нікітін так само ніжився в постелі, наказів не надходило. Старший лейтенант Гранаутов був госпіталі. Солдати насолоджувалися упоительным почуттям Перемоги, що наближається. У кімнату до Нікітіна входить сержант Меженин (широкоплечий, небагато повненький, тридцятирічний, самовпевнений чоловік). Говорить, що є до лейтенанта справа. Меженин знайшов неподалік розбитий німецький автомобіль, у ньому є сейф із грошима й годинниками. Деякі речі він встиг звідти потягти, інше сховав. Показує Нікітіну сумку з годинниками й пачками грошей, запитує чи можуть вони, чогось коштувати, Нікітін відповідає, що годинники дешевка, радить Меженину роздати їхнім солдатам, а гроші викинути. Меженин відмовляється. Нікітін спускається до сніданку. Там говорить із солдатами, вони жартують згадують історії з військового життя, як ходили із фрицами по великому нестатку в одній квартирі й т.п. Отут Меженин розповідає солдатам про знахідку, вони вирішують, що з нею робити. Нікітін уже наказує Меженину, роздати солдатам годинники, а гроші здати йому. Меженин підкоряється. До них заходить лейтенант Княжко, командуючий сусіднім взводом і приносить їм німецьку кішку, що Ушатиков, наймолодший солдат приймається отхаживать (годує кашею). Княжко й Нікітін відправляються гуляти по маленькому містечку, натрапляють на п’яного німця, що утвержает, що всі російські гарні, а російська горілка ще краще. Вертаються в будинок уже до вечора, там уже сидить їхній комбат Гранатуров і Галя (офіцер медсанбату). Грають у карти. По ходу з’ясовується, що Галя й Княжко не байдужі друг до друга, Галя дуже в нього закохана, а Княжко в силу своєї інтелігентності не може відповісти їй взаємністю, паралельно за Галею доглядає Гранаутов, роблячи це дуже відкрито, що б Княжко помітив. (Він один раз навіть повідомив про те, що вони з Галею провели разом ніч, але потім під дулом пістолета Княжко відмовився від своїх слів.) Незабаром Галя вирішує піти, Гранаутов хоче проводити її, але Княжко заявляє, що в цьому немає необхідності, Галя, так само відмовляється від його речення. У підсумку до хвіртки Галю проводив Нікітін, вона скаржиться йому, що Княжко ігнорує її, але вона однаково його любить. Коли Нікітін вертається йому ставати не по собі від тиші, що наступила, і він наказує Меженину, що тільки що програв всі свої німецькі гроші Княжко й по його наказі спалив їх, перевірити як там вартовий. Меженина довго не було, пролунав якийсь шум на другому поверсі в кімнаті Нікітіна, він вирішив неї перевірити. Піднявшись у свою кімнату, він побачив, як Меженин повалив на ліжко німкеню, розірвав на ній плаття й заткнув голову подушкою, що б її голосу ніхто не чув. Нікітін відразу втрутився й наказав дати німкені спокій. Меженин відмовився, тоді Нікітін пригрозив йому розстрілом. Німкеню спустили на перший поверх у вітальню. Там вартовий уже привів молодого хлопчика, років п’ятнадцяти, щуплого в окулярах. Гранаутов наказав Княжко допитати його. Німкеня плакала й просила Курта розповісти все. З’ясувалося, що вони брат і сестра, прийшли забрати деякі речі й виїхати в Гамбург до дідуся. Курт утік з партизанського загону німців, яким командує єфрейтор. Загін цей складається з таких же хлопчиків як і він, самий старший цей єфрейтор, що недавно вбив хлопчиська, що поранився, що б той не видав їх. Гранаутов хоче катувати хлопчиська, що б той розповів побільше, але Княжко, як на даний момент головний, наказує відпустити обох. Гранаутову нічого не залишається як погодитися. На ранок, Нікітін прокидається від стукоту у двері, це Емма (та молода, руда німкеня) принесла йому кава. Він випив його, але вона не йде, він не знає, як неї попросити піти. Вона починає приставати до нього, він відмовляється, але Емма все – таки бере своє. Отут Нікітін згадує, як у нього це було в перший раз, на цій же війні із санінструктором Женею, на горищі. Вони обоє не знали що це, але підкорилися заклику серця. Потім на село напали німці, вони бігли, але Женю ранило, і через два дні вона загинула. Ушатиков приносить воду для гоління Нікітіну, Емма встигає піти. У кімнату через якийсь час входить Меженин і повідомляє, що знає про зв’язок Нікітіна з німкенею, загрожує все розповісти начальству, але Нікітін выпроваживает його, пригадуючи йому історію в Житомирі, де Меженин відмовився вико
нувати наказ Нікітіна, прелюбодействуя із двома медсестрами із санчастини. Після сніданку на їхню частину напали дві німецькі самохідки, вони вирішили прийняти бій. Княжко й Нікітін гнали солдатів уперед, але вони відмовлялися йти. Меженин говорив, що через них із Княжко бажання, поповнити свій арсенал медалей, безневинні, утомлені содаты можуть загинути. Нікітін наказав йому мовчати і йти в бій гідно. Немецы підірвали міст і далі переслідувати самохідки було неможливо, росіяни отсупили. Але отут увірвався в частину один лейтенант Перлин із проханням допомогти забрати німців з лісництва. Княжко погоджується. Вони ведуть зброю до лісництва, натикаються на труп молодого німця, він ще зовсім молодик, років шістнадцяти. Підійшовши до лісництва, вони починають бій. Меженин закидає в будинок дві бомби, лунає вибух, за ним плач. І Княжко догадується, що в будинку не солдати, а ті молодики про які говорив Курт, вони налякані й не знають що робити, миготить білий прапор. Княжко зважується на розпачливий учинок. Він залишає зброю, іде до будинку й пропонує німцем здатися, отут вони піднімають білий прапор, але з – під нього кулеметною чергою Княжко вбивають. Росіянином все – таки вдається зайняти лісництво й взяти німецьких хлопчиськ у полон, але ціною життя лейтенанта Княжко. Але потім, звичайно з’ясовують, що вбив його цей німецький єфрейтор, Меженин у пориві злості й досади вбиває його, але Княжко вже не допомогти. Галя безутішно ридає над його трупом, Гранаутов співчуває їй і просить Нікітіна утішити її. Увечері на поминках, розпаленілий горілкою, Нікітін говорить, про те, що це все вони винні в смерті Княжко, що він зробив сміливий і шляхетний учинок, а вони всі труси. Забирає речі Княжко, його лист до Галі й іде у свою кімнату. У листі Княжко говорить Галі, що між ними не може бути нічого, тому що це війна, а війні не можна будувати повітряні замки. Ранком Нікітін прокидається в объятьях Емми. Він бачить, що вона роздягнула його, поклала на постіль, між ними знову відбувається любовний порив. Вони разом любуються метеликом, що залетів до них, і вчать один одного новим незнайомим словам. Ранком він знову опоряджається, Ушатиков говорить, що його викликає комбат. Гранаутов у кухні вимагає з Нікітіна лист для Галі, що сидить тут же. Нікітін говорить, що не знає ні про який лист. Гранаутов виходить із себе й загрожує Нікітіну, що розповість у штабі про його відносини з німкенею, про те, як він її ледве не зґвалтував, а тепер має з нею зв’язок. Нікітін нічого на це не відповідає. Галя приходить у лють і наказує їм замовчати, говорить Гранаутову, що він їй ніколи не подобався, і вона мала з ним відносини, тільки на зло Княжко. Нікітін іде. У їдальні застає Меженина за сніданком і вимагає, що б той по власній волі відправився під трибунал. Меженин у люті кидає в нього стільцем, Нікітін стріляє в нього. Нікітіна ведуть під арешт, Меженина в санчастину. Серед ночі, коли Микита охороняє Ушатиков, він просить його про зустріч із Еммою. Вони знову разом, зізнаються один одному в любові, пишуть російські й німецькі фрази «До побачення», «Я люблю тебе», «Не забувай мене». Ранком вони розстаються. Гранаутов випускає Нікітіна з під стражи вони йдуть у бій, останній бій проти німців. Нікітіну загрожує тільки десять діб за його злочин. Меженин залишився живий, але незабаром, все – таки гине під обстрілом, у машині із чотирьох чоловік, загинув він один.

Частина третя. НОСТАЛЬГІЯ.

Глибокою ніччю Нікітін повернувся в готель, але йому не спалося, він подзвонив Самсонову той, прийшов до нього. Нікітін розповів про те, що відбулося. Самсонов усе перевернув, не зрозумів його. Тоді Нікітін відправив його спати й сам ліг у постіль. Наступного дня Нікітін брав участь у дискусії, де вони з Дицманом сперечалися про питання політики, мистецтва, про те, як зараз у Росії ставляться до німців. Говорили про культ особистості Сталіна й Гітлера. Після дискусії всією компанією відправилися на вулицю повій, потім у шинок «Весела сова», яким завідував колишній бранець концтабору. Тут Герберт і Нікітін танцювали й говорили. Їй незабаром стало погано, і вони вирішили виїхати в більше тихе місце. У тихому ресторані вони говорили про життя, після війни, як у кого зложилася доля. У Нікітіна є дружина, але недавно вмер син, у Герберт умер чоловік, дочка живе в Канаді. Вона зізналася йому, що любить його дотепер, він для неї герой з казки, російський метелик. Потім вони сиділи в машині, він грів її руки. В аеропорті, вона кинулася йому на шию й скрикнула «Вадим! Вадим!», він заспокоїв її. У літаку він почував, що недобре болить серце, вирішив, що це від коньяку. Спогаду захлиснули його. Він згадав, як умер його син, як дружина ледь не збожеволіла, згадав, як полював на білок у лісі, згадав берег з дитинства, такий рідний і далекий. Отут йому стало зовсім погано, Самсонов заметушився, але схоже було вже пізно, він плив до далекого рідного бережуся