Картини народного життя в поемі Некрасова “Кому на Русі жити добре” – Некрасов Микола

Поема Н. А. Некрасова «Кому на Русі жити добре» створювалася протягом більше десяти років (1863 – 1876). Основна проблема, що цікавила поета, – положення народу, російського селянина при кріпосному праві й після «звільнення». Про сутність царського маніфесту Н. А. Некрасов говорить словами народу: «Добра ти, царска грамота, так не про нас ти писана». Картини народного життя написані з епічною широтою, і це надає право назвати поему енциклопедією російського життя того часу

Малюючи численні образи селян, різні характери, автор ділить героїв як би на два табори: рабів і борців. Уже в пролозі ми знайомимося із селянами – правдошукачами. Живуть вони в селах з характерними назвами: Заплатово, Дырявино, Разутово, Знобишино, Горелово, Неелово, Неурожайка. Ціль їхньої подорожі – знайти щасливу людину на Русі. Подорожуючи, селяни зустрічаються з різними людьми. Вислухавши розповідь попа про його «щастя», одержавши раду довідатися про щастя поміщика, селяни говорять:

Відомі нам вони!

Правдошукачі не задовольняються «дворянським» словом, їм потрібно «слово християнське»:

Дай слово християнське!

Дворянське з побранкою,

З поштовхом так із зуботичиною,

Те непридатно нам

Правдошукачі працьовиті, завжди прагнуть допомогти іншим. Почувши від селянки, що не вистачає робочих рук забрати хліб вчасно, мужики пропонують:

А ми на що, кума?

Давай серпи! Всі семеро

Як станемо завтра, – до вечора

Все жито твою зіжнемо!

Так само охоче вони допомагають косити траву селянам Безграмотної губернії

Найбільше повно Некрасов розкриває образи селян – борців, які не плазують перед панами, не упокорюються зі своїм рабським положенням

У страшній убогості живе Яким Нагой із села Босово. Він до смерті працює, рятується під бороною від жари й дощу

Груди впала; як втиснений

Живіт; в очей, у рота

Закруту, як тріщини

На висохлій землі…

Читаючи опис вигляду селянина, ми розуміємо, що Яким, все життя томлячись на сірому, марному клаптику землі, і сам став, як земля. Яким визнає, що більша частина його праці привласнюється «пайовиками», які не трудяться, а живуть на праці таких же, як він, селян: Працюєш один, А ледве робота кінчена, Дивися, коштують три пайовики: Бог, цар і пан!

Все своє довге життя Яким трудилося, випробував багато позбавлень, голодував, побував у в’язниці, і, «як липочка обдертий, повернувся він на батьківщину». Але все – таки він знаходить у собі сили створити хоч якийсь побут, якусь красу. Яким прикрашає свою хату картинками, любить влучне слово, мову його повна прислів’їв і приказок. Яким – образ селянина нового типу, сільського пролетаря, що побував у відхожому промислі. І його голос – голос самих передових селян:

У кожного селянина

Душу що хмара чорна –

Гнівна, грізна – і треба б

Громам гриміти оттудова,

Кривавим лити дощам…

З більшим співчуттям ставиться поет до свого героя Єрмилові Гирину, сільському старості, справедливому, чесному, розумному, котрий, за словами селян,

У сім років мирської копієчки

Під ніготь не затис,

У сім років не торкнув правого,

Не попустив винному,

Душею не покривив

Один тільки раз Єрмил надійшов не по совісті, віддавши сина баби Власьевны замість свого брата в армію. Каючись, він намагався повіситися. На думку селян, Єрмил мав усе для щастя: спокій, гроші, пошана, але його пошана особливий, не куплений «ні грошима, ні страхом: строгої правдою, розумом і добротою».

Народ, захищаючи мирську справу, у важку мінуту допомагає Єрмилові зберегти млин, проявляє до нього виняткова довіра. Цей учинок підтверджує здатність народу виступати спільно, миром. І Єрмил, не побоявшись острогу, виступив на стороні селян, коли «бунтовалась вотчина поміщика Обрубкова». Єрмил Гирин – захисник селянських інтересів

Наступний і найбільш яскравий образ у цьому ряді – Савелій, богатир святорусский, борець за народну справу. У молодості він, як і всі селяни, довго терпів жорстокі знущання з боку поміщика Шалашникова і його керуючого. Але Савелій не може прийняти такий порядок, і він бунтує разом з іншими селянами, він закопав у землю живим німця Фогеля. «Років двадцять строгої каторги, років двадцять поселення» одержав за це Савелій. Повернувшись старим у рідне село, він зберіг бадьорість духу й ненависть до гнобителів. «Таврований, так не раб!» – говорить він про себе. Савелій до старості зберіг ясний розум, сердечність, чуйність. У поемі він показаний як народний месник:

…Наші сокири

Лежали – до пори!

Про пасивних селян він говорить презирливо, називаючи їх «загиблі… пропащі».

Некрасов називає Савелія богатирем святорусским, підкреслюючи його героїчний характер, а також зіставляє його з народним героєм Іваном Сусаніним. Образ Савелія персоніфікує прагнення народу ксвободе.

Цей образ даний в одному главі з образом Матрены Тимофіївни не випадково. Поет показує разом два богатирських росіян характеру. Матрена Тимофіївна проходить через багато випробувань. У рідному домі їй жилося привільно й весело, а після заміжжя довелося працювати, як рабі, зносити докори чоловікової рідні, побої чоловіка. Тільки в роботі й у дітях знаходила вона радість. Важко пережила вона смерть сина Демушки, голодний рік, жебрання. Але у важкі мінути вона проявляла твердість і наполегливість: клопотала про звільнення чоловіка, незаконно взятого в солдати, навіть відправилася до самого губернатора. Заступилася за Федотушку, коли його хотіли покарати різками. Непокірлива, рішуча, вона завжди готова відстоювати свої права, і це зближає її із Савелієм. Розповівши про своє великотрудне життя мандрівникам, воно говорить, що «не справа – між бабами щасливу шукати». У главі, названої «Жіноча притча», селянка говорить про жіночу частку:

Ключі від щастя жіночого,

Від нашої вільної воленьки

Закинуті, загублені

У Бога самого

Але Некрасов упевнений, що «ключі» повинні найтися. Селянка дочекається й доможеться щастя. Поет говорить про це в одній з пісень Гриши Добросклонова:

Ще ти в сімействі покуда – раба,

Але мати вже вільного сина!

Некрасов з особливим почуттям створив образи правдошукачів, борців, у яких виразилася сила народу, воля до боротьби із гнобителями. Однак поет не міг не звернутися й до темних сторін життя селянства. У поемі зображені селяни, які свыклись зі своїм рабським положенням. У главі «Щасливі» селяни – правдошукачі зустрічаються із двірською людиною, що вважає себе щасливим тому, що був улюбленим рабом князя Переметьева. Двірський пишається тим, що його дочка разом з панянкою «училася й французькій і всякій мовам, сідати дозволялося їй у присутності князівни». А сам двірський тридцять років стояв за стільцем у ясновельможного князя, лизав після нього тарілки й допивав залишки заморських вин. Він пишається «близькістю» до панам і своєю «почесною» хворобою – подагрою. Прості волелюбні селяни сміються над рабом, що дивиться свысока на своїх побратимів – мужиків, не розуміючи всієї низькості свого лакейського положення. Двірського князя Качатина Іпат навіть не повірив, що селянам оголошена «воля»:

А я князів Утятиных

Холоп – і весь отут розповідь!

З дитинства й до самої старості пан усіляко знущався зі свого раба Іпатом. Все це лакей приймав як належне:

…викуповував

Мене, раба останнього,

Зимою в ополонці!

Так як чудно!

Дві ополонки:

В одну опустить у неводі,

В іншу миттю витягне –

И горілки піднесе

Не міг Іпат забути панських «милостей»: того, що після купанья в ополонці князь «горілки піднесе», те посадить його «поруч, невартого, зі своєю персоною князівської».

Покірний раб це й «холоп зразковий – Яків вірний». Він служив у жорстокого пана Поливанова, що «у зуби холопа зразкового… скидаючись дул каблуком». Незважаючи на такий обіг, вірний раб до самої старості беріг і догоджав пана. Поміщик жорстоко скривдив вірного слугу, віддавши в рекрути його улюбленого племінника Гришу. Яків «задурів»: спочатку «мертву запив», а потім завіз пана в глухий лісовий яр і повісився на сосні над його головою. Поет засуджує такі прояви протесту так само, як і холопську покірність

З обуренням Некрасов говорить про таких зрадників народної справи, як староста Гліб. Він, підкуплений спадкоємцем, знищив «вільну», дану селянам перед смертю старим паном – адміралом, чим «на десятки років, до недавніх днів, вісім тисяч душ закріпив лиходій».

Для характеристики двірських селян, позбавлених почуття власного достоїнства, поет знаходить презирливі слова: раб, холоп, пес, Іуда. Некрасов містить характеристики типовим узагальненням:

Люди холопського звання –

Сущі пси іноді:

Чим тяжчай покарання,

Тим їм милею пани

Створюючи різні типи селян, Некрасов затверджує: щасливих серед них ні, селяни й після скасування кріпосного права як і раніше знедолені й знекровлені, змінилися тільки форми гноблення. Але серед селян з’являються люди, здатні до свідомого, активного протесту. І тому поет вірить, що в майбутньому на Русі наступить гарне життя:

Ще народу росіянинові

Межі не поставлені:

Перед ним широкий шлях