Сцена пояснення між Наташей Ростовой і князем Андрієм – Толстої Лев

Толстой говорив, що головної для нього в романі «Війна й мир» була «думка народна». Але з нею нерозривно зв’язана «думка сімейна», що робить любовні сюжетні лінії не менш важлива й цікавими, чим основна історична тема роману. Ці лінії як би створюють самостійні сюжети усередині величезного роман – епопеї. Одним з таких «сюжетів» і є драматична історія любові Наташи Ростовой і Андрія Болконского. Аналізована сцена – це кульмінація їхніх відносин, підготовлена всім попереднім ходом подій їх життя

Недарма Наташе здається, що сама доля так зненацька зштовхнула її з Андрієм Болконском спочатку у Втішному, потім на балі в Петербурзі. Вона чекає його з нетерпінням, майже болісно: «Мама, це жахливо, це несносно!». Вся її стрімка натура, що не терпить ні мінути спокою, тріпотить перед рішучим поясненням. Адже цілих три тижні Андрій не був у будинку Ростових! І тепер вона почуває, що саме зараз зважиться її доля

Князь Андрій теж полюбив Наташу з усією силою, але його почуття трохи інше. Адже він так багато випробував, стільки пережив, що хоче вірити й не вірить у можливість свого щастя. Про це він говорив Пьеру, але головне, саме це й змусило його погодитися з жорстокою вимогою батька: відстрочити весілля на рік. Читач довідається про це рішення безпосередньо перед сценою пояснення, а тому увесь час очікує, як відреагує на цю умову Наташа.

А вона начебто навіть не чує князя Андрія, що, зробивши їй пропозиція, сповіщає про це страшному для Наташи умові. Вона так щаслива, що не може стримати сліз. Ми увесь час чуємо її внутрішній монолог, у якому вся складна гама почуттів дівчини розвертається перед нами. «Невже ця чужа людина зробилася тепер усе для мене?» – запитує вона себе й відразу відповідає: «Так, усе…». И вже їй самої здається, що сумніватися не можна, що нема чого й запитувати – адже таке почуття не виразити словами. Вона як би примірить до себе новий свій стан: «Невже я тепер із цієї мінути дружина… Невже правда, що … тепер уже я більша, тепер вуж лежить на мені відповідальність за всяку мою справу й слово?». Вона навіть не розуміє, наскільки права: зміст слів князя Андрія про умову їхнього весілля так і не доходить до її свідомості. Адже головне – вона любить і улюблена, от воно щастя, якого вона так чекала

Але раціональний князь Андрій уже встиг проаналізувати й прийдешнє розставання, і своє нове почуття стосовно Наташе: «Сьогодення почуття, хоча й не було так світле й поэтично, як колись, було серйозніше й сильніше». Він готовий до випробування, оскільки почуває «…важке й разом радісна свідомість боргу, що навіки зв’язав його з нею». Але чи готова Наташа?

Як грім, вражає її зміст, що відкрився нарешті, слів князя Андрія: «Цілий рік! … Це жахливо! Ні, це жахливо, жахливо!» Здається, що майже відразу вона вже готова упокоритися, адже вона так щаслива: «Ні, ні, я все зроблю…» Але перед цим у її словах пролунало те, що відкривається її чуйній душі: «Я вмру, чекаючи року: це не можна, це жахливо». «Розумом серця» Наташа зрозуміла те, що не зміг зрозуміти такий розумний, такий досвідчений князь Андрій. Не можна зупинити «живе життя», воно помститься жорстоко й страшно. І нехай поки Наташа жене від себе це передчуття, але майбутня трагедія, що привела до розриву двох люблячих людей, уже зріє в момент найвищого зльоту їхніх почуттів, самого повного їхнього щастя – у момент пояснення влюбви.