Повний зміст Пелагія (Опальні розповіді) Зощенко М. М

Пелагія була жінка неписьменна. Навіть свого прізвища вона не вміла підписувати.А чоловік у Пелагії був відповідальний радянський працівник. І хоча він була людина простій, із села, але за п’ять років життя в місті поднаторел у всім. І не тільки прізвище підписувати, а чорт знає, чого тільки не знав.І дуже він соромився, що дружина його була неписьменною. – – – і Ти б, Пелагеюшка, хоч прізвище підписувати навчилася, – – – і говорив він. – – – і Легка така в мене прізвище, із двох складів – – – і Куп – Кин, а ти не можеш… ніяково…А Пелагія, бувало, рукою махне й відповідає: – – – і Ні до чого, мов, мені це, Іван Миколайович. Роки мої поступово йдуть. Рука спеціально не гнеться. На що мені тепер учитися й букви виводити? Пущай краще молоді піонери вчаться, а я й так до старості доживу.Чоловік у Пелагії була людина жахливо який зайнятий і на дружину багато часу витрачати не міг. Покачає він головою – – – і ох, мов, Пелагія, Пелагія. .. І замовчить.Але один раз все – таки приніс Іван Миколайович спеціальну книжку. – – – і От, – – – і говорить, – – – і Поля, новітній буквар – самовчитель, складений по останніх методах. Я, говорить, сам буду тобі показувати.А Пелагія посміхнулася тихо, взяла буквар у руки, повертіла його й у комод сховала – – – і пущай, мов, лежить, може, нащадкам придасться.Але от один раз удень присіла Пелагія за роботу. Піджак Іванові Миколайовичу треба було полагодити, рукав протерся.І села Пелагія за стіл. Взяла голку. Сунула руку під піджак – шарудить щось."Не чи гроші?" – – – і подумала Пелагія.Подивився, – – – і лист. Чистий такий, акуратний конверт, тоненькі буковки на ньому, і папір неначебто парфумами або одеколоном попахивает. Кевкнуло в Пелагії серце."Невже ж, – – – і думає, – – – і Іван Миколайович мене зрячи обманює? Невже ж він серцеву переписку веде із чималими дамами й треба мною же, неписьменною дуркою, насміхається?"Подивилася Пелагія на конверт, вийняла лист, розгорнула – – – і не розібрати по неграмотності.Перший раз у житті пошкодувала Пелагія, що читати вона не може."Хоч, – – – і думає, – – – і й чужий лист, а повинна я знати, чого в ньому пишуть.. Може, від цього все моє життя переміниться, і мені краще в село їхати, на мужицькі роботи".Заплакала Пелагія, стала згадувати, що Іван Миколайович, начебто, перемінився останнім часом, – – – і начебто, він став про усишках своїх піклуватися й руки частіше мити.Сидить Пелагія, дивиться на лист і реве білугою. А прочитати лист не може. А чужій людині показати совісно.Послс сховала Пелагія лист у комод, дошила піджак і стала дожидать Івана Миколайовича. І коли прийшов він, Пелагія й виду не показала. Напроти того, вона рівним і спокійним тоном розмовляла із чоловіком і навіть натякнула йому, що вона не ладь би повчитися, і що їй надто набридло бути темною й неписьменною бабою.Дуже цьому зрадів Іван Миколайович. – – – і Ну й відмінно, – – – і сказав він. – – – і Я тобі сам буду показувати. – – – і Що ж, показуй, – – – і сказала Пелагія.І в упор подивилася на рівні, підстрижені вусики Івана Миколайовича.Два місяці підряд Пелагія день у день училася читати. Вона терпляче по складах становила слова, виводила букви й заучувала фрази. І щовечора виймала з комода заповітний лист і намагалася розгадати його таємничий зміст.Однак, це було дуже, нелегко.Тільки на третій місяць Пелагія здолала науку.Ранком, коли Іван Миколайович пішов на роботу, Пелагія вийняла з комода лист і прийнялася читати його.Вона із працею розбирала тонкий почерк, і тільки ледве вловимий запах парфумів від паперу подбадривал неї.Лист був адресований Іванові Миколайовичу.Пелагія читала:"Шановний товариш Кучкин!Посилаю вам обіцяний буквар. Я думаю, що ваша дружина у два – три місяці цілком може здолати премудрість. Обіцяйте, голубчик, змусити її це зробити. Вселите їй, поясните, як, по суті, огидно бути неписьменною бабою.Зараз, до цієї річниці, ми ліквідуємо неграмотність по всій Республіці всіма способами, а про своїх близькі чомусь забуваємо.Обов’язково це зробіть, Іван Миколайович.З комуністичним приветоммария Блохіна".Пелагія двічі перечла цей лист і, скорботно стисши губи й, чувствуякакую – те таємну образу, заплакала