«Тиранія є звичка, що звертається в потребу…» (Достоєвський) – Пушкін Олександр

Проблеми волі, рабства, гноблення людини, кріпосництва особливо гостро хвилювали передових людей XIX в. Це знаходило висвітлення й у їхній творчості. Через всю творчість Пушкіна лейтмотивом проходить тема волі, називана інакше вільнолюбною лірикою

Із самих ранніх віршів Пушкіна стає ясно, що проблеми волі й несвободи жваво хвилюють поета. Мінявся з роками поет, мінялося і його відношення до волі, але немає такого періоду в його житті, коли б він був індиферентний. На самому початку свого творчого шляху він міркує про справедливий пристрій суспільства. Він пропонує розбити «зніжену ліру», тому що предмет поезії – не область безглуздих почуттів

Пушкін призиває оспівувати волю, тому що її немає в країні, у якій живе поет. Воля – це закон. Закон – це щит, але це й меч, що «сковзає над рівними главами». Перед законом усі рівні, уважає Пушкін. Він говорить, що страта Людовика XVI – сваволя: «Закон мовчить – народ мовчить, упаде злочинна сокира…» Поет визнає, що Павло був тираном, але вбивство його знову ж незаконно. Пушкіна висміює самодержавство і його пороки. Одним з таких віршів є «Село». Його можна віднести до жанру соціальної елегії з елементами високої сатири, основний прийом якої контраст

Перша частина вірша різко протипоставлена другий. Поет спочатку показує сільську ідилію в дусі сентименталізму. Рисується чудовий сільський пейзаж, на тлі якого поет почуває себе вільним від «суєтних оковів». Але «думка жахлива» тривожить поета. Гріхи відбуваються не тільки від відсутності закону, але й від прагнення до слави, що народжує тиранів. Воля повинна бути освіченої, а рабство впасти «по манію пануючи». Поет пише, що «дрімає меч законів», тому діється сваволя. Рабство не впаде «по манію пануючи», але є кинджал як відплата, як справедливе насильство

Тема батьківщини займає одне із провідних місць у творчості Лермонтова й Некрасова. У добутках, присвячених цій темі, кожний з поетів торкає найбільш гострих проблем свого часу. Розквіт творчості Лермонтова доводиться на 30 – е рр. XIX в., тобто на час реакції, що наступила після розгрому повстання декабристів. Природно, що ці мотиви знайшли відбиття у творах Лермонтова, присвячених батьківщині. Поет малює жандармську Росію

У вірші «Скарги турка» він з гіркотою викликує: «Там стогне людина від рабства й царів. Друг! цей край… моя вітчизна!» Поет обурений тим, що влада прагне придушити всякий прояв вільної думки. У вірші «Прощай, немита Росія» він ремствує на те, що постійний самодержавно – поліцейський гне перетворив Росію в «країну рабів» з «блакитними мундирами». Проблема рабства була актуальна й для Некрасова. Однак він розглядав її трохи в іншому аспекті

Поета насамперед хвилює рабська покірність селян. Це пояснюється тим, що поет бачить у селянстві справжню силу, здатну обновити й відродити сучасну йому Росію. У вірші «Залізниця» автор показує, що ідеї рабської смиренності дуже сильні в народі, навіть важка праця й убогість не можуть змінити його світогляд:

Грабували нас грамотії – десятники,

Сікло начальство, давила нестаток

Усі перетерпіли ми, божии ратники,

Мирні діти праці!

Образ народу у вірші трагичен і масштабний. Автор із щирим співчуттям розповідає про важку долю будівельників. Іноді оповідання здобуває характер документального свідчення:

«Бачиш, коштує, виснажений лихорадкою,

Великорослый, хворий білорус;

Губи безкровні, віка упалі,

Виразки на худих руках,

Вічно у воді по коліно що стояли

Ноги опухли, колтун вволосах.

Опис нещасть народу поет закінчує вигуком:

Виніс досить російський народ,

Виніс і цю дорогу залізну –

Винесе все, що Господь не пошле!

Винесе все – і широку, ясну

Грудьми дорогу прокладе собі…

Однак ці оптимістичні рядки закінчуються гірким вироком поета:

Жаль тільки – жити в цю пору прекрасну

Уж не прийде – ні мені, ні тобі

Поет не сподівається на те, що положення народу покращиться у швидкому майбутньому, насамперед тому, що сам народ упокорився зі своєю долею. Підкреслюючи це, Некрасов закінчує вірш потворною сценою, що ще раз доводить, що психологія селян – будівельників – це психологія холопів. Хрест – це символ мучеництва, що призначено нести селянинові

Співчуваючи народному горю, Некрасов у той же час затверджує, що тільки самі селяни можуть позбавити себе від страждань. Поет вірить у пробудження народу, недарма в поемі «Кому на Русі жити добре» він з великою виразністю малює образи селян – борців