Повний зміст Боярщина Писемский А. Ф. 1/11

Олексій Феофилактович Писемскийбоярщинароман у двох частяхчасть ПЕРВАЯIВ однієї з північних губерній, у С… повіті, є невелика волость, у якій, за словами її мешканців, дуже велике, а головне, преприємне сусідство. Усякий, кому тільки господь бог соблаговолил поїздити по святій Русі, усякий, без сумніву, помітив, як порожніють нині садиби. Йому, вірно, траплялося проїжджати цілі повіти, не набрівши на жодне житловий панський маєток, хоча часто йому метався в очі панський будинок, але – на жаль! – вірно, із забитими вікнами й із червоним двором, що глухо заріс крапивою; але ніяк не можна було цього сказати про згадану волость: садиби її були й у цей час сповнені поміщиками; деякі з них містили по одному власнику, але в більшій частині проживали цілі сімейства. Містечко це ще здавна прозвано було Боярщиною, і навіть дотепер, якщо приїде до вас владимирец – рознощик і ви його запитаєте: – Звідки, шахрай, пробираєшся? – З Боярщини, пан… Біля місяця там махлював, – відповість він вам. – Там? – Там – З. Таке вуж там для нас місце притоманное{53}.Засідатель земського суду як, бувало, потрапить іуда на наслідок, так місяця два, три й не виїде: усе по гостях, а справник, якого дуже всі любили, просто не виїжджав звідти: цілий рік їздив від одного поміщика до іншого. На балотуваннях боярщинцы завжди діяли заодно й, потрібно сказати, мали там значний голос, тим більше що сам губернський проводир був із числа їх.На північному краї цієї волості є садиба Могилки, що якось різко відрізнялася від інших садиб тим, що вся обнесено була товстим дерев’яним забором. Двоповерховий, з невеликими вікнами, панський будинок був пофарбований серою краскою; від самих майже вікон починав тягтися величезний ставок, береги якого густо були обсаджені соснами, разросшимися у величезні дерева, які разом з будинком, відбиваючись у тінистій і непрозорій воді, робили ставок схожим на прірву; далі за ним ішов темний і затихлий сад, у якому, здається, ніхто й ніколи не гуляв. Високим, покритим гострим ковпаком флігеля, також з маленькими вікнами й посірілі від часу, тяглися від панського будинку по обох боках і полягали скотарнями, теж сірими, які були рясно, але неакуратно покриті соломою. При самому майже в’їзді в садибу, на правій руці, стояла напіврозвалена каплиця, біля якої піднімалося кілька бугрів, що нагадували про ніколи колишнім отут цвинтар. Одним словом – усе якось було сіре й похмуро й наводило на вас смутне й неприємне почуття. Щораз, коли я проїжджав повз цю садибу, мене вражало незвичайну її подібність із раскольничьим цвинтарем. Років двадцять назад у цій садибі жив високий, сухорлявий старий, Єгор Егорыч Запал – Мановский, що один із всіх сусідніх дворян становив як би виключення: він ні до кого не їздив, і в нього ніхто не бував. Про нього носилися досить невигідні слухи: говорили, що нібито він вморив дружину й прокляв власного сина за те, що той зажадав у своє розпорядження материнський маєток. Але це були одні слухи; вірогідно ж знали тільки те, що син років дванадцять не бував у батька. – Потрібно б нам дібратися до Запал – Мановскому, – часто проказував губернський проводир. – Потрібно б, ваше превосходительство, – підхоплював с…кий справник. – Так як доберешся? – продовжував проводир. – Саме, як доберешся? – містив справник.Тим часом, покуда вони вирішували це питання, Запал – Мановский раптово вмер, і після нього стало відбуватися все те, що звичайно відбувається по смерті самотніх людей: гроші й речі, скільки можливо, були розкрадені домашніми, а інші запечатані. Деякі із сусідів приїхали на похорони, пошкодували про небіжчика, відкрили його кілька рідких чеснот, про які при житті й спомину не було, і докоряли, нарешті, невдячного сина, що не хотів приїхати до вмираючого батька. П’ять років після того Могилки порожніли. Нарешті, у них приїхав новий пан – син небіжчика, Михайло Егорыч Запал – Мановский, і приїхав не один, а з молодою женою. Остання обставина не сподобалася особливо тим із сусідів, у яких на руках були дорослі дочки, тому що Мановский, незважаючи на невигідні слухи про батька, був дуже вигідний наречений. Усі знали, що в нього триста незакладених душ, так ще, на додачу, на кілька тисяч ломбардних квитків; поверх того, він був полковник у відставці. – Я думаю, буде в панотця й стане жити ведмедем, – проговорили багато хто.Але пророкування це не збулося. У продовження двох тижнів після свого приїзду Мановский відвідав майже всіх сусідів і запросив їх до себе. Результатом таких відвідувань було те, що сам Запал – Мановский сп