Образ Петра I у поемі Пушкіна «Полтава» – Пушкін Олександр

(1 варіант)

Звертаючись до історичної тематики, Олександр Сергійович Пушкін пише поему «Полтава». Добуток написаний в 1828 році. У цей період поет був захоплений особистістю Петра I, його військовими перемогами

У поемі «Полтава» А. С. Пушкін створює образ Петра, геніального полководця, що своєю діяльністю притягає простих російських солдатів. Зовнішність пануючи примітна. Перед вирішальним Полтавським боєм зі шведами весь вигляд Петра говорить про його готовність до вирішальної сутички. Сам Бог керує його діями:

Тоді – Те понад натхненний

Пролунав звучний глас Петра:

«За справу, з Богом!»

Характеризуючи пануючи – полководця, Пушкіна одночасно використовує антоніми, показуючи тим самим «божу грозу» для шведів і мудрого військового начальника для російських воїнів:

…Виходить Петро. Його ока

Сіяють. Лик його жахливий

Движенья швидкі. Він прекрасний,

Він весь, як божия гроза

Безпосередньо під час Полтавського бою Петро сам бере участь у бої: «він промчався перед полками, могущ і радісний, як бій», надихаючи своїм особистим прикладом полк

Після битви російський цар бенкетує, відзначаючи перемогу, і в цьому епізоді Петро знову прекрасний своєю щиросердечною щедрістю:

При кличах війська свого,

У наметі своєму він пригощає

Своїх вождів, вождів чужих,

И славних бранців пестить,

И за вчителів своїх

Заздоровний кубок піднімає

Отже, аналізуючи текст пушкінської поеми «Полтава», бачимо, що поета залучає полководницький дарунок Петра I, його бажання зміцнити границі Росії й показати всім, у першу чергу шведам, військову силу своєї країни. Петро в поемі – уособлення військового генія. І для А. С. Пушкіна тут важлива не тільки конкретна історична особистість російського самодержця, але і його перемоги на благо батьківщини:

У громадянстві північної держави,

У її войовничій долі,

Лише ти спорудив, герой Полтави,

Величезний пам’ятник собі

(2 варіант)

А. С. Пушкін у поемі «Полтава» описує перемогу, дорослішання й славу Петра I, і Росії

Була та неясна пора,

Коли Росія молода,

У бореньях сили напружуючи,

Мужніла з генієм Петра…

Про запальність Петра, пануючи й людини, ми довідаємося з розповіді Мазепи, що згадує, із чого почалася ненависть його до Петра, що не заважає старому об’єктивно оцінювати силу росіян і передбачати поразку Карла

Під час бою Петро в зображенні А. С. Пушкіна подібний до божої грози, Бог на його стороні, він «понад натхненний»: «За справу, з Богом!» Як і завжди в зображенні А. С. Пушкіна, Петро одночасно «прекрасний» і «жахливий». Солдати привітають Петра багаторазовим «ура», поруч із ним «пташенята гнізда Петрова», «сини», товариші «у премінах жереба земного, у працях державства й війни». І Петро перед боєм могутній і радісний, він знову хоче помірятися силами з людиною, що дала йому не один урок, але змінилися часи, і перед поглядом Петра

Уж не розстроєні хмари

Нещасних нарвских утікачів,

А нитка полків блискучих, струнких,

Слухняних, швидких і спокійних

Полтавський бій виграний. Уроки гарних учителів пішли взапас. «І гордий, і ясний // И слави повний погляд його». У наметі, що Петро покинув перед боєм, тепер бенкетує переможець, він пригощає «своїх вождів, вождів чужих, і славних бранців пестить». Переможець великодушний, він піднімає чашу за здоров’я тих, хто навчив його воювати, програвати гідно й вигравати із честю:

Пройшло сто років – і що ж залишилося

Від сильних, гордих цих чоловіків,

Настільки повних волею страстей?

Їх поколенье миновалось –

И с їм зник кривавий слід

Зусиль, нещасть і перемог

Як Фальконе спорудив у місті Петра скульптуру, що стала символом Петербурга й ожила на сторінках цієї поеми, так Петро в пам’яті росіянці спорудило собі «нерукотворний пам’ятник» справ своїх