Повний зміст Щасливе сімейство Андерсен Г. – Х

ЩАСЛИВЕ СІМЕЙСТВО

Найбільший аркуш у нашім краї, звичайно, лопушина. Надягнеш його на животик – от тобі й фартух, покладеш у дощик на голову – парасолька! От який він величезний, цей лопух! І він ніколи не росте поодинці, а завжди вже де один – там і інші, розкіш, та й годі! І вся ця розкіш – страва для равликів! А самих равликів, білих, більших, їли за старих часів важливі добродії. З равликів приготовлялось фрикасе, і добродії, ку – шая його, присуджували: "Ах, як смачно!" Вони й впрямь думали, що це жахливо смачно, отож, більші білі равлики їли лопух, тому й стали сіяти лопух.В одній стародавній панській садибі вже давно не їли равликів, і вони всі повымерли. А лопух не вимер. Він ріс собі так ріс, і нічим не можна було його заглушити. Всі алеї, всі грядки заросли лопухом, так що й сад став не сад, а лопушиный ліс. Ніхто б і не догадався, що отут колись був сад, якби не стирчали ще де яблунька, де сливове деревцо. От у цьому – те лопушином лісу й жила остання пара старих – престарих равликів.Вони самі не знали, скільки їм років, але відмінно пам’ятали, що раніше них було дуже багато, що вони іноземної породи й що весь цей ліс був на – саджений винятково заради них і їхній родичей. Старі равлики жодного разу не ви – ходили зі свого лісу, але знали, що десь є ще щось, називане "панським двором", що там равликів варили доти, поки вони не по – чорніють, а потім клали на срібне блюдо. Що було далі, вони не зна – чи. Втім, не представляли вони собі й того, що значить зваритися й ле – жати на срібному блюді, і припускали тільки, що це чудово й непро – быкновенно аристократично. І ні хрущ , ні жаба, ні дощовий хробак, яких вони про це запитували, нічого не могли сказати їм: нікому з них ще не доводилося лежати у вареному виді на срібному блюді.Що ж стосується самих себе, то равлика відмінно знали, що вони, старі білі равлики, самі знатні на світі, що весь ліс росте тільки для них, а садиба існує лише для того, щоб їх можна було варити й класти на срібне блюдо.Жили равлика уединенно й щасливо. Дітей у них не було, і вони взяли на виховання равлика із простих. Приймак їх нізащо не хотів рости – він був адже із простих, але старим, особливо равликові – мамаше, всі каза – лось, що він помітно збільшується, і вона просила равлика – папашу, якщо він не зауважує этого на око, обмацати раковину крихітки. Папаша мацав і сог – лашался.Якось раз ішов сильний дощ. – Ишь як тарабанить по лопуху! – сказав улитка – папаша. – И краплі – те які великі! – сказала улитка – мамаша. – Геть як течуть долілиць по стеблах! Побачиш, як тут буде сиро! Як я рада, що й у нас і в нашого синка такі міцні будиночки! Ні, що не говори, але ж нам дано більше, ніж будь – яким іншим тваринам. Зараз видать, що ми створені гос – подами. У нас уже із самого народження є свої будинки, для нас насаджений це – лый лопушиный ліс! А хотілося б знати, як далеко він тягнеться й що там за ним? – Нічого за ним немає! – сказав улитка – папаша. – Уж краще, ніж у нас отут, ніде й бути не може. Я, у всякому разі, кращого не шукаю. – А мені, – сказав равлик – мамаша, – хотілося б потрапити на панський двір, зваритися й лежати на срібному блюді. Цього вдостоювалися всі наші предки, і вуж повір, це щось особливе. – Панський двір – те, мабуть, давно розвалився, – сказав равлик – па – паша, – або весь заріс лопухом, так що людям і не вибратися звідти. Та й до чого поспішати? Ти от вічно поспішаєш, і синок наш туди ж, на тебе дивлячись. Геть він уже третій день все повзе й повзе нагору по стеблу. Прос – те голова кружляється, як подивишся! – Ну, не гарчи на нього! – сказала улитка – мамаша. – Він повзе осторож – ненько. От, вірно, буде нам утіха на старість років, нам адже більше й жити не для чого. Тільки ти подумав, звідки нам взяти йому дружину? Що, по – твоєму, там далі в лопухах чи не найдеться кого з нашого роду? – Чорні равлики є, звичайно, – сказав улитка – папаша. – Чорні улит – ки без будинків. Але адже цей же простолюд. Та й багато вони про себе вооб – ражают. Втім, можна доручити ця справа мурахам: вони вічно бігають взад і вперед, точно за справою, і, уже вірно, знають, де шукати дружину для нашого синка. – Знаємо, знаємо одну красуню із красунь! – сказали мурахи. – Тільки навряд чи що – небудь вийде – вона королева. – Це не лихо! – сказали старі. – А є чи в неї будинок? – Навіть палац! – сказали мурахи. – Чудесний мурашник, сімсот хо – дов. – Дякуємо покірно! – сказала улитка – мамаша. – Синові нашому не із че – го лізти в мурашник! Якщо у вас немає на прикметі нікого получше, ми по – ручим справа білим мошкам: вони літають і в дощ і в сонечко, знають лопу – шиный ліс узд
овж і поперек. – У нас є наречена для вашого сина! – сказали білі мошки. – Кроках у ста звідси на кущі аґрусу сидить у своєму будиночку один маленький равлик. Живе вона одна – одинешенька й саме невестится. Це всього в ста людських кроках звідси! – Так нехай вона з’явиться до нашого сина! У нього цілий лопушиный ліс, а в неї всього – на – всього якийсь кущ!Послали за равликом – нареченою. Вона відправилася в шлях і на восьмий день подорожі благополучно добралася до лопухів. От що значить чистота породи!Справили весілля. Шість світляків світили щосили. Взагалі ж весілля було тиха: старі терпіти не могли суєти й гучних веселощів. Зате равлик – мамаша виголосила чудесну промову – папаша не міг, так він був розчулений. І от старі віддали молодим у володіння весь лопушиный ліс, сказавши при цьому, як вони й все життя говорили, що краще цього лісу ні – чого немає на світі, і якщо молоді будуть чесно й шляхетно жити й пло – диться, те коли – небудь їм або їхнім дітям доведется потрапити на панський двір, і там їх зварять дочерна й покладуть на срібне блюдо.Потім старі заповзли у свої будиночки й більше вуж не показувалися – заснули.А молоді равлики стали царювати в лісі й залишили після себе велике потомство. Потрапити ж на панський двір і лежати на срібному блюді їм так і не довелось. От чому вони вирішили, що панський двір зовсім розвалився, а всі люди на світі повымерли. Ніхто їм не противоре – чил – виходить, так воно й було. І от дощ тарабанив по лопуху, щоб по – забавити равликів, сонце сіяло, щоб зеленів їхній лопух, і вони були дуже щасливі, і все сімейство їх було щасливо. От так.