Войти
Закрыть

Леся Українка (1871—1913). Contra spem spero!

10 Клас

Дев'яності роки стали для Лесі Українки часом уточнення естетичних орієнтирів. З метою оновлення українського художнього слова вона зверталася до західноєвропейського мистецтва. З болем говорила вона про тих українських авторів, які не бажали рівнятися на досягнення світової літератури: «Біда наших українських писателів у тому, що вони більше пишуть, ніж читають, а як і читають, то все більш своє, не хотілось би з них приклад брати». Поетеса сповідувала самовіддане служіння мистецтву та красі. Однак естетизм і прийняття європейських цінностей не означали для неї втрати національних рис, а навпаки, свідчили про набуття нової якості, за якої українець усвідомлював би себе європейцем, а не провінціалом-малоросом. Поезія Лесі Українки виразно індивідуалістична. Цей індивідуалізм зумовлений її органічним прагненням до ідеалу сильної людини, яка над усе цінує власну свободу, а отже, і свободу свого народу. Ключовим у її самоусвідомленні був момент внутрішнього переродження та перетворення поетичного слова на зброю. В одному з листів до матері вона зізналася: «Мені здається, що я маю перед собою якусь велику битву, з якою вийду переможцем або зовсім не вийду. Коли у мене справді є талан, то він не загине...»...
0 Переглянути

Леся Українка (1871—1913)

10 Клас

Матеріал цього розділу відкриває перед вами широкі можливості для формування поваги до життя-подвигу, переконання, що за будь-яких обставин потрібно зберігати стоїцизм духу, усвідомлення духовної цінності неоромантичного світогляду, розуміння того, що любити «слово у вірші» — могутній засіб впливу на духовність, інтелект людини; розуміння, що свобода і незалежність особистості є обов'язковою умовою творчості митця, усвідомлення того, що любов до рідного краю — джерело творчої наснаги. Опрацьовуючи матеріал розділу, ви маєте змогу набути та виявити такі компетенції: • літературну — знання про життєві та творчі долі Лесі Українки, Миколи Вороного, Олександра Олеся; уміння визначати проблеми, порушені у їхніх творах, характеризувати образи «Лісової пісні»; виділяти основне з життя та творчості письменниці; розкривати мотиви віршів; • ключові — уміння знаходити та систематизувати інформацію з різних джерел для виконання навчальних завдань, критично оцінювати результати людської діяльності в природному середовищі; розуміння значення етичних норм в особистому та суспільному житті, прагнення їх дотримуватися....
0 Переглянути

Володимир Винниченко (1880—1951). Новела «Момент»

10 Клас

Неважко помітити, що в новелі «Момент» (1909) мова йде про середовище революціонерів. На це вказує хоча б підзаголовок «Із оповідань тюремної Шехерезади». Політичний в'язень розповідає співкамерникам про звичну для революціонерів того часу подію — нелегальний перехід кордону. Але при цьому не повідомляється, до якої партії належить сам герой-оповідач. У новелі взагалі немає будь-якої «політики» та згадок про соціальні обставини, що підштовхнули людей до протесту й революційної боротьби. Пишучи про революціонерів, модерніст (неореаліст) В. Винниченко хоче бачити в них насамперед людей, а не фанатиків, які сліпо сповідують свої ідейні принципи. Справжньою темою оповідання є кохання, а якщо ширше — то людина у своєму природному пориві до щастя. Випадкова зустріч двох переслідуваних молодих людей, гостре відчуття смертельної небезпеки, що зближує, та емоційне піднесення, дивна ейфорія від реальної загрози — усе це змушує героїв новели відкинути звичні умовності й по-іншому поглянути на світ. Хвилинна близькість і наступне спонтанне рішення вберегти «момент» щастя від руйнівної дії буднів у свідомості героя перетворюється на надзвичайно цінний душевний досвід, який підтримує в скрутні часи і яким варто поділитися з товаришами по нещастю. У підсумку замість революційних подій і пригодницького, авантюрного сюжету (утеча під пострілами від прикордонної варти) вдумливі читачі знаходять у новелі важливі й складні філософські питання: життя і смерті, щастя, сенсу людського життя. Захоплюючи майстерною оповіддю, автор водночас запрошує читачів не лише до творчого співпереживання, а й до серйозних роздумів філософського характеру....
0 Переглянути

Володимир Винниченко (1880—1951)

10 Клас

Володимир Кирилович Винниченко народився 28 липня 1880 року у Єлисаветграді (нині — Кропивницький) у сім'ї селянина. Закінчив народну школу, навчався в місцевій гімназії. Був відрахований через конфлікт з адміністрацією, а в 1900 році підготувався і склав іспити в Златопільській гімназії, де й одержав атестат про середню освіту. Того ж року вступив на юридичний факультет Київського університету. У Києві В. Винниченко зацікавився політикою, став членом Революційної української партії. За політичну діяльність у 1902 році його заарештували й виключили з університету. Пізніше він ще двічі побував у в'язниці, провів під арештом близько трьох років. Тікаючи від переслідувань, нелегально виїхав за кордон. У Галичині (тоді Австро-Угорщина) налагодив зв'язки з українськими політиками, разом із М. Грушевським видавав журнал «Промінь». В. Винниченко одружився зі студенткою медичного факультету Сорбонни Розалією Ліфшиць, а в травні 1914 року подружжя повернулося до Російської імперії. Письменник оселився в Москві, де жила дружина, багато сил віддавав літературі й журналістиці. З початком Лютневої революції 1917 року В. Винниченко виїхав до Києва й опинився у вирі політичних подій. Був членом Центральної Ради, очолював Генеральний секретаріат Української Народної Республіки. У листопаді 1918 року став на чолі Директорії, але через суперечності з іншими політиками залишив посаду й виїхав за кордон....
0 Переглянути

Василь Стефаник (1871—1936). Камінний хрест

10 Клас

Відколи Івана Дідуха запам’ятали в селі ґаздою, відтоді він мав усе лиш одного коня і малий візок із дубовим дишлем. Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею. Нашильника не потребував, бо лівою рукою спирав, може, ліпше, як нашильником. То як тягнули снопи з поля або гній у поле, то однако і на коні, а на Івані жили виступали, однако їм обом під гору посторонки моцувалися, як струнви, і однако з гори волочилися по землі. Догори ліз кінь як по леду, а Івана як коли би хто буком по чолі тріснув, така велика жила напухала йому на чолі. Згори кінь виглядав, як би Іван його повісив на нашильнику за якусь велику провину, а ліва рука Івана обвивалася сітею синіх жил, як ланцюгом із синьої сталі. 1 Повний текст твору ви знайдете в електронному додатку до підручника. Не раз ранком, іще перед сходом сонця, їхав Іван у поле пільною доріжкою. Шлеї не мав на собі, лише йшов із правого боку і тримав дишель як би під пахою. І кінь, і Іван держалися крепко, бо оба відпочали через ніч. То як їм траплялося сходити з горба, то бігли. Бігли вдолину і лишали за собою сліди коліс, копит і широчезних п’ят Іванових. Придорожнє зілля і бадилля гойдалося, вихолітувалося на всі боки за возом і скидало росу на ті сліди. Але часом серед найбільшого розгону на самій середині гори Іван починав налягати на ногу і спирав коня. Сідав коло дороги, брав ногу в руки і слинив, аби найти те місце, де бодяк забився....
0 Переглянути

Василь Стефаник (1871—1936). Новела «Камінний хреста»

10 Клас

Новела «Камінний хрест» для В. Стефаника була важливим твором — не випадково він так само назвав цілу збірку, що вийшла в 1900 році. Автор розкрив тему еміграції, що стала для багатьох українців тяжким випробуванням, а для декого навіть і трагедією. В останній чверті XIX століття серед галицького селянства трудова еміграція була масовим явищем. У пошуках кращого життя за океаном люди полишали рідні домівки. Виїздили головним чином до США, Канади, Бразилії та Аргентини. Усього до 1911 року зі Східної Галичини емігрувало більше ніж 300 тисяч осіб. З рідного села В. Стефаника багато людей теж виїхало в пошуках кращої долі. Прототипом героя новели став селянин із Русова Стефан Дідух, який разом із родиною емігрував до Канади, а перед поїздкою встановив на своєму полі камінний хрест. В українській літературі не лише В. Стефаник звертався до теми еміграції. У поетичному циклі «До Бразилії» (1898) її творчо осмислив І. Франко. Читаємо взірці української художньої літератури 1. Прочитайте або поновіть у пам'яті новелу В. Стефаника «Камінний хрест»1. Звірте власні враження від твору з матеріалом, запропонованим у статтях підручника. Заувага. Фрагменти твору, які знадобляться вам для роботи в класі, виконання завдань, подані в рубриці «Читацький практикум» (с. 170—176). Виявляємо літературну, інформаційно-цифрову компетентності...
0 Переглянути

Василь Стефаник (1871—1936)

10 Клас

Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 року в селі Русові (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім'ї заможного селянина. Початкову освіту здобув у Русові, згодом навчався в Снятині, у гімназіях Коломиї та Дрогобича. У Коломиї почав писати літературні твори, а в Дрогобичі захопився громадською діяльністю. За наполяганням батька В. Стефаник став студентом медичного факультету Ягеллонського університету в Кракові. Медицину не любив, навчався з перервами упродовж 1892—1900 років, однак лікарського фаху так і не здобув. Коли жив у Кракові, багато часу присвячував літературі. Тоді зацікавився модернізмом; був добре знайомий із лідером модерністського руху «Молода Польща» С. Пшебишевським. У 1900 році важко переніс смерть матері. Тоді й покинув навчання. Через кілька років одружився з донькою сільського священика Ольгою Гаморак, мешкав у селі Стецеві в батьків дружини. Там займався господарюванням, провадив громадську роботу серед селян. Обирався послом (депутатом) до австрійського парламенту від Радикальної партії. У 1910 році В. Стефаник разом із родиною перебрався до Русова. Під час Першої світової війни недовго жив у Відні. Тоді після тривалої перерви відновив літературну працю. Уряд Радянської України призначив В. Стефанику довічну пенсію. Письменник від неї відмовився, бо дізнався про влаштований комуністами голодомор....
0 Переглянути

Ольга Кобилянська (1863—1942). Новела «Valse milancolique»

10 Клас

Ольга Кобилянська написала свій «Valse melancolique»1 у 1897 році, а через рік він вийшов у «Літературно-науковому віснику». Твір став своєрідним продовженням новели «Impromptu phantasie». Обидві новели поєднала між собою музика. Вона стала символом краси й високих душевних поривань. Музика допомогла розкрити важливу тему — тугу душевно багатої людини за далеким, майже недосяжним ідеалом. Накресливши психологічні профілі й життєві долі трьох різних героїнь, авторка порушила проблеми духовного аристократизму й жіночої самореалізації, висвітлила філософський конфлікт між прагненням людини до краси й досконалості та обставинами реального життя. На початку авторка знайомить читачів із Мартою й Ганною. Це молоді жінки, які готують себе до «справжнього» життя. Вони талановиті, освічені, цілеспрямовані, однак із невеликим життєвим досвідом. Дівчата живуть у передчутті змін на краще, багато спілкуються між собою. їх обох споріднює любов до мистецтва й краси, а також майже безтурботне, радісне сподівання на щастя — бо інакше й не може бути!...
0 Переглянути

Ольга Кобилянська (1863—1942). Impromptu phantasie

10 Клас

Кожним разом, коли долітають до мене торжественно повалені звуки дзвонів, пригадують вони мені минулі літа і одну людину, як була ще дитиною. Ніжна, вразлива, немов мімоза, з сумовитими очима... Годинами перележувала на спині в траві і вслухувалась в дзвонення якогось стародавнього історичного монастиря, — вслухувалась і плакала, доки з утоми не ослабала. Так бувало деякою порою. А іншою — бувала знов пристрасною, глибоко зворушеною істотою, що пригадує молодих арабських коней: приміром, коли другі діти її запрягали і гнали, немов коня, уперед себе. Се була її найлюбіша забава. Упряжена в шнурки, мчалась, немов батожена, через поля і рови, дико і гарно, і була б з радості та з розпалу летіла, доки б не загинула, наколи б поганяючі не здержували її. Се завсіди пригадують мені торжественні, поважні звуки дзвонів. <...> Було се сонячної, гарячої літньої днини. Вона пробувала на вакаціях у діда і баби на селі. Лежала над берегом ставу і вдивлялась в його глибінь або в його гладку, немов дзеркало, поверхню серед нервового дожидання. Над ставом гуляли й миготіли мільйони мушок. Великі, з вибалушеними очима жаби повиставлювали свої чотирикутні голови з води, заховуючись нерухомо і хлипаючи знічев’я за мушками. Другі знов голосно вискакували з трави у воду. А те шубовстання лишалось їй в пам’яті, і вона силувалася віддати його звуками. <...>...
0 Переглянути

Ольга Кобилянська (1863—1942)

10 Клас

Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 року в містечку Ґура-Гумора на Південній Буковині (у той час — Австро-Угорщина, тепер Румунія) в сім'ї службовця. В особистості письменниці поєдналися впливи різних культур: її батько був українцем, мати походила з німецько-польського роду. Батькова служба потребувала частих переїздів. У різний час родина Кобилянських жила в містах Сучаві й Кімполунзі, у селі Димці, а з 1891 року в Чернівцях. Перебування в Кімполунзі (тепер Румунія) пов'язане з навчанням О. Кобилянської в чотирикласній німецькій школі (1873—1877). Прагнення надалі здобувати освіту наштовхнулося на перешкоди матеріального плану. У родині Кобилянських було семеро дітей (п'ятеро синів і дві доньки) — не всі могли сподіватися на здобуття бажаного фаху. У творчому становленні О. Кобилянської багато важила самоосвіта. Естетичні смаки письменниці формувалися під дією різних впливів. Її цікавили європейські малярство, музика, література й філософія. Вона поєднала інтерес до фемінізму з поглядом німецького філософа Ф. Ніцше на духовний аристократизм як вище покликання людини. Поезія стала раннім, юнацьким захопленням О. Кобилянської. А вже починаючи з 80-х років вона віддала перевагу прозі (молода авторка писала спочатку німецькою мовою). Роль української літераторки далася О. Кобилянській нелегко й не одразу. Довелося покращувати знання української мови. До того ж не всім критикам припала до смаку тематика її творів. А проблеми, пов'язані з боротьбою жінок за свої громадянські права, навіть сприймалися з певним упередженням....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 28 29 30 31 32 33 34 35 36 ... 54
Назад

Навігація