Войти
Закрыть

Місто Рим та повсякденне життя його мешканців

6 Клас

Рим часів імперії, як і належить світовій столиці, приголомшував величчю та красою. Місто вражало сучасників розмірами (з жодного боку воно не мало чітких кордонів) та кількістю споруд - храмів, палаців, житлових будинків. Чисельність населення Рима часів імперії сягала мільйона осіб. Були окремі квартали, де проживали сирійці, фінікійці та представники інших народів. З 14 районів столиці один належав євреям. Рим відзначався дуже щільною забудовою, тому будинки в декілька поверхів були життєвою потребою. На вулицях часто виникала така тіснява, що інколи забороняли в денний час їздити містом в екіпажах та возами, за винятком возів будівельників. Стічні води зливалися в каналізаційні труби й потрапляли до центрального каналу. Чиста вода подавалася спеціальними трубами, прокладеними по мостах-акведуках або під землею. Воду нагромаджували у величезних цистернах і розгалуженою системою глиняних та свинцевих труб подавали в місто. Навколо ринків розташовувалися невеличкі майстерні та крамниці. Вони здебільшого належали грекам, жителям Сходу та вільновідпущеникам. Найпоширенішими були майстерні, де виготовляли предмети побуту, ювелірні та ковальські вироби, а також пекарні....

Римська імперія в 1-2 ст.

6 Клас

Розкривши її, Тіберій переїхав на острів Капрі й звідти керував країною. Імператор наказав стратити десятки видатних політиків, учених та чиновників. Наступник Тіберія Калігула (37-41 рр.) відзначався ще більшим свавіллям. Він примушував заможних людей складати заповіти на свою користь, а потім їх страчував. Щоб продемонструвати презирливе ставлення до сенату, Калігула ледь не оголосив сенатором свого коня. Переслідуючи та знищуючи всіх незгідних, Калігула перестав дбати про армію. Невдоволені офіцери організували заколот і вбили його. Після Калігули імператором став 50-річний Клавдій (41—54 рр.). Він не проводив масових переслідувань й увійшов в історію як завойовник Британії, Фракії (сучасна Південна Болгарія) та Мавританії. Клавдій став жертвою змови, організованої його дружиною Агриппіною, щоб привести до влади сина від попереднього шлюбу - Нерона. Нерон (54-68 рр.) увійшов в історію як найогидніший тиран. Побоюючись заколоту, він убив матір, дружину, сина, примусив свого вчителя - філософа Сенеку - накласти на себе руки. Водночас, не позбавлений артистичних здібностей (писав поеми, співав), організував мистецький та спортивний тур по Греції, маючи намір перемогти у всіх змаганнях. Сваволя Нерона зумовила заколот проти нього. Дізнавшись про це, Нерон наказав своєму рабу вбити його....

Створення Римської імперії. Правління Октавіана Августа

6 Клас

Після смерті Цезаря влада перейшла до рук сенату, який поквапився укласти з Марком Антонієм угоду: усі розпорядження Цезаря залишилися чинними, його вбивць було помилувано. Невдовзі в Римі заявив про себе новий політичний діяч — родич Цезаря Гай Юлій Цезар Октавіан (Октавій), усиновлений Цезарем незадовго до смерті та названий ним у заповіті основним спадкоємцем. У листопаді 43 р. до н. е. Октавій, Марк Антоній та намісник в Іспанії Лепід створили Другий тріумвірат, поставивши собі за мету покарати вбивць Цезаря. Через рік у Македонії тріумвірат переміг армію заколотників. Після цього Антоній залишився на Сході, а Октавій відбув до Італії. Згодом Октавій усунув від влади Лепіда та виступив проти Антонія, якому цариця Єгипту Клеопатра надала допомогу. У вересні 31 р. до н. е. між флотами Октавія та Антонія відбулася битва біля мису Акцій. Антоній зазнав поразки — його армія перейшла на бік Октавія. Переслідуючи Антонія, Октавій підійшов до мурів Александрії. Він пообіцяв залишити Клеопатру царицею в Єгипті та захистити її дітей, вимагаючи натомість видати Антонія. Але Антоній і Клеопатра наклали на себе руки. 1 серпня 30 р. до н. е. війська Октавія вступили в Александрію. Єгипет став римською провінцією....

Історичний портрет Цезаря. Практичне заняття 11

6 Клас

Розповідають, що коли Цезар перейшов Альпи і їхав через якесь нужденне містечко з нечисленним населенням, друзі, сміючись, жартома запитали: «Невже й тут мають місце змагання за посади, суперництво за перше місце і чвари серед знаті?». На це Цезар цілком поважно відповів: «Щодо мене, то я волів би бути тут першим, ніж у Римі другим». Іншим разом, уже в Іспанії, читаючи на дозвіллі якусь книжку про Александра Великого, Цезар надовго поринув у глибоку задуму, потім навіть пустив сльозу. Здивовані друзі запитали його про причину цього. Тоді він відповів їм: «Невже вам не здається, що немає в мене підстави для смутку, якщо Александр у моєму віці правив стількома народами, а я досі не здійснив жодного славетного подвигу?» (Плутарх). «До друзів він був завжди уважний і добрий: коли одного разу він їхав з Гаєм Оппієм через глухий ліс і того звалила раптова хвороба, він поступився йому єдиним дахом, а сам ночував на голій землі під відкритим небом. А коли він уже був при владі, то деяких людей найнижчого звання він підніс до почесних посад і у відповідь на закиди прямо сказав, що, якби він був зобов’язаний своїм становищем розбійникам і головорізам, він і їм відплатив би з такою самою вдячністю. Про його велику пристрасть до вишуканості й розкоші повідомляє багато хто. Так, говорять, що він заклав і відбудував за великі гроші віллу біля озера Немі, але вона не зовсім йому сподобалася, і він зруйнував її дощенту, хоча був ще бідний і в боргах. Гарних і вчених рабів він купував за такими нечуваними цінами, що сам ніяковів і забороняв записувати їх у книги» (Светоній)....

Диктатура Гая Юлія Цезаря

6 Клас

На початку 1 ст. до н. е. оптимати об’єдналися навколо представника давнього аристократичного роду, полководця та обдарованого політика Луція Корнелія Сулли. У 89 р. до н. е. його обрали командувачем армії для відсічі понтійському цареві Мітрідату VI Євпатору. Після перемоги у війні з Понтійським царством Сулла повернувся до Італії. Проти нього виступила наспіх зібрана армія популярів. 1 листопада 82 р. до н. е. відбулася битва між двома римськими арміями. Сулла переміг і був проголошений диктатором без обмеження терміну. Майном знищених ворогів Сулла нагороджував своїх прихильників і солдатів, скасував закони, видані популярами, посилив роль сенату. Судові справи було передано сенатові, обмежено права народних трибунів. Але в 79 р. до н. е. Сулла склав із себе повноваження, а наступного року помер. Після диктатури Сулли ситуація в Римській державі загострилася. Точилася громадянська війна в Іспанії, Мітрідат знову напав на римські провінції. У 74 р. до н. е. спалахнуло повстання рабів, очолене рабом-гладіатором Спартаком. Виступ було придушено лише через кілька років зусиллями трьох римських армій. Сенат та виборні посадові особи не могли утримувати спокій у державі. У 60 р. до н. е. троє видатних політиків Риму - Гней Помпей, Марк Красе та Юлій Цезар - утворили Перший тріумвірат. Вони поділили між собою керівництво провінціями й домовилися підтримувати один одного. Союз тримався передусім на військовій славі учасників. Помпей та Красс відзначилися в боротьбі з Мітрідатом та Спартаком, а Цезар 58—50 рр. до н. е. завоював усю Галлію (сучасна Франція) і навіть переправився на Британські острови. Ці землі ввійшли до складу Римської держави як провінція Галлія....

Релігія, сім'я, виховання та господарство давніх римлян

6 Клас

Римляни запозичили й розвинули культурні надбання багатьох народів Середземномор’я - греків, етрусків та інших. Із часом на цьому ґрунті розквітла власне римська культура, яка набула світового значення. У давнину, за часів правління перших царів, римляни вірили, що кожен предмет, кожне явище мають свого бога. Зерно, яке було щойно кинуте в землю, належало божеству Сатурну, те, що проростало, - Церері, квітуче - Флорі. Римляни поклонялися своїм предкам, бо вірили, що душі померлих охороняють дім і можуть допомогти в повсякденних справах, якщо їх шанобливо про це попросити. Поклоніння численним дрібним божествам і духам втілювалося в різноманітних магічних ритуалах. На початок 2 ст. до н. е. склався культ 12 головних римських богів, які були подібними до грецьких: римляни шанували Юпітера — царя богів, бога грому та блискавки. Юнона, сестра та дружина Юпітера, була покровителькою жінок і материнства. Нептун - бог моря й покровитель мореплавства, Плутон - володар підземного царства. Церера була богинею землеробства. Серед інших богів, яким поклонялися римляни, були: Вулкан - бог ковалів та ремісників; Марс - бог війни; Діана - богиня Місяця та полювання; Аполлон - покровитель музики, мистецтва, лікарів та віщунів, бог Сонця; Мінерна — богиня воїнів, покровителька ремесла; Меркурій - бог торгівлі, покровитель злодіїв, вісник Юпітера; Вакх - бог вина; Венера - богиня краси та кохання. Цікавим був культ богині домашнього вогнища та родинного життя Вести: лише її храми мали округлу в основі форму. У римському суспільстві надзвичайну повагу мали жерці. Вони були посадовими особами держави, а всі релігійні справи вирішував сенат. Посада жерця була виборною, вона не оплачувалася. Особливу шану мали весталки - жриці богині Вести, які підтримували вогнище в її храмі. Коли весталка зустрічала злочинця, якого вели на страту, то закон звільняв його від покарання. Будучи представницями знатних родів, весталки залишались у званні жриць 30 років....

Римська Республіка в 2 ст. до н. е.

6 Клас

Втративши Сицилію та острови Середземномор’я, Карфаген заснував колонію в Іспанії - Новий Карфаген. Золоті та срібні поклади дали можливість відновити колишню могутність держави. Цю нову область очолював Ганнібал. Він зібрав потужну найману армію, яка налічувала 60 тис. воїнів і мала на озброєнні 37 слонів. З нею Ганнібал розпочав Другу пунічну війну (218—201 рр. до н. е.). На шляху до Італії війську потрібно було подолати Альпи. Полководець планував напасти зненацька й підняти на боротьбу з Римом його колишніх ворогів: галлів, італіків, греків. Найбільший успіх йому принесла битва біля містечка Канни 2 серпня 216 р. до н. е. Армія Ганнібала зуміла оточити вдвічі більшу армію Риму. Римляни втратили 50 тис. воїнів, а на бік Ганнібала перейшли міста півдня Італії та Сицилії. Шістнадцять років Ганнібал воював в Італії і не програв жодного бою. Проте після кожної поразки Рим виставляв нову армію, а сподівання Ганнібала на воєнну допомогу місцевих племен не виправдалися. Згодом римські війська на чолі з Публієм Корнелієм Сципіоном висадилися в Африці. Ганнібала було відкликано з Італії для захисту рідного міста. У 202 р. до н. е. у битві під Замами римляни здобули вирішальну перемогу. Римськими провінціями стала Сицилія, південь Іспанії. У Північній Італії були організовані нові колонії. Римляни почекали, поки Карфаген виплатить контрибуцію в 10 тис. талантів, а потім оголосили йому нову війну. Третя пунічна війна (149—146 рр. до н. е.) була просто знищенням слабшого. Після трирічної облоги місто було захоплене, його жителі перетворені на рабів. На землях Карфагена було створено римську провінцію, а саме місто зруйноване....

Римська республіка 5 – середини 3 ст. до н. е.

6 Клас

Вигнавши останнього царя, римляни проголосили, що відтепер управління Римом має стати «суспільною справою». Так, у 509 р. до н. е. в Римі було утворено республіку. Найвищим органом управління республіки були народні збори, на яких приймали рішення про найважливіші справи держави, наприклад: обрання на керівні посади та ухвалення законів. Після створення республіки всі виборні посади прибрали до своїх рук патриції. З них обирали двох консулів терміном на один рік. Консул - найвища державна посада в Римі. Під час воєн один з консулів перебував у Римі, інший - керував військом. Консули скликали народні збори й засідання сенату. Короткий термін їхнього перебування на посаді, а також одночасне правління двох осіб мало запобігти тиранії. Становище ж плебеїв погіршилося. Вони були зобов’язані служити в лавах римської армії, проте не тільки не брали участі в управлінні республікою, а й потрапляли в рабство за борги. Прагнення плебеїв мати ті самі права, що їх мали патриції, зумовило багатовікову боротьбу між ними. Для тиску на патриціїв плебеї скористалися тим, що на них трималася армія: одного разу вони зібрали свій домашній скарб і разом із сім’ями залишили місто. Оскільки Рим у цей час воював, такий відхід був небезпечним для всіх його мешканців. Патриції вирішили поступитися. Насамперед плебеї отримали право обирати двох представників для захисту своїх інтересів. Цих представників називали народними трибунами. Трибун мав право вето (заборони), яке він міг накласти на будь-який закон або розпорядження представника влади. Особу трибуна вважали недоторканною, він не мав права виїздити за межі Рима більш ніж на 24 години....

Природні умови Італії та виникнення міста Рим

6 Клас

Римська держава була розташована на території Апеннінського півострова. Ще в давнину греки стали називати його Італією. Спочатку цю назву вживали щодо південної частини Апеннінського півострова, багатої на пасовиська для худоби. Природним північним кордоном Італії є високі Альпійські гори. На південь від Альп відгалужуються Апенніни, що простягаються вздовж усього півострова. Це досить молоді гори, тому й досі там е діючі вулкани. Найбільша річка Італії - По. На захід і схід з гір збігали річки: Рубікон, Арно, Тибр. Земля тут неоднакова: і вулканічний ґрунт, і родючі червоноземи. Покладів корисних копалин небагато: золото та мідь, у середній частині півострова - залізо, мідь, олово, срібло. У дельті Тибру видобували сіль. Клімат за тих часів був вологішим і холоднішим за теперішній, особливо в північних районах. Як і Греція, Італія поділялася на історичні області, пов’язані з розселенням племен. Найпривабливіші за природними умовами були Етрурія, Лацій, Кампанія та Апулія. Італія перекладається як «країна телят». У III ст. до н. е. так почали називати весь півострів....

Суспільне, господарське та повсякденне життя в античних полісах на території України. Практичне заняття 10

6 Клас

Суспільне життя грецьких міст Північного Причорномор’я та Криму ґрунтувалося на тих самих засадах, що й життя в Греції. Чорноморські міста-колонії зберігали цілковиту незалежність від тих грецьких міст, переселенці з яких їх закладали. При цьому зв’язки з батьківщиною ніколи не уривалися: саме з нею переселенці торгували, брали участь у культурному житті Греції тощо. Не залежали чорноморські поліси й від місцевого населення. Грецькі поліси в Північному Причорномор’ї були демократичними чи аристократичними республіками. Виняток - Боспорське царство, яким правили царі. Отже, найвищу владу в більшості грецьких колоній Північного Причорномор’я зазвичай мали народні збори та ради, до складу яких належали найповажніші громадяни. Рада готувала проекти різних постанов. Народні збори їх схвалювали, а втілювати в життя були покликані обрані на певний термін службовці - архонти, стратеги тощо. «Я не повалюватиму демократичного ладу й не дозволю цього тому, хто зраджує й повалює, і не потаю цього, але доведу до відома державних службових осіб. Я буду ворогом тому, хто замишляє та зраджує чи відторгає Херсонес, або Керкінітиду, або Калос Лімен, або укріплені пункти й територію херсонесців. Я служитиму народові й радитиму йому найкраще й найсправедливіше для держави та громадян. Я... не розголошуватиму нічого потаємного, що може зашкодити державі, ні елліну, ні варвару. Я не даватиму або не прийматиму дарів на шкоду державі й громадянам. Я не укладатиму змови ні проти херсонеської громади, ні проти будь-кого з громадян, хто не оголошений ворогом народу. Хліб, який звозиться з рівнини, я не буду ні продавати, ні вивозити з рівнини в будь-яке інше місце, а тільки до Херсонеса»....

Навігація