У чому особливості розвитку держави Дворіччя (відповіді)

Країну, яка розташувалась на землях Дворіччя, греки назвали Месопотамія, була дуже заболоченою, багатою на річні протоки та озера. Головні ріки - Тигр та Євфрат несли велику кількість мулу, мали різний рівень паводкових підйомів, хоча режим рік сприяв землеробству, оскільки найбільші витрати води припадали на літо, коли хлібороб особливо потребував воду. Проте паводки нерідко мали характер катастрофічних повеней. Невипадково саме у Стародавньому Дворіччі виник міф про "всесвітній потоп", який знищив рід людський. 

Основними заняттями його мешканців були землеробство і скотарство. Вирощували у Дворіччі зернові культури - ячмінь, пшеницю, що давали врожаї двічі на рік, а також овочі часник, цибулю, огірки, горох тощо. Саме місцеві хлібороби винайшли плуг, яким було зручно орати ґрунт.

Основним плодовим деревом Дворіччя була фінікова пальма, яку називали «деревом життя». З фініків виготовляли різні солодощі й борошно, кісточки використовували як паливо, з волокон кори плели мотузки і виготовляли кошики. Вирощували також яблуні, гранатові дерева. Мешканці Дворіччя розводили дрібну та велику рогату худобу, домашню птицю. Також займалися полюванням та рибальством.Всі ці приклади дозволяють сказати, що селяни були годувальниками держави.

Каменю, металів і лісу в Дворіччі не було. Місцеві мешканці мали в достатку лише глину й очерет, які широко використовувалися в повсякденному побуті. Житлові будинки, храми, палаци 

споруджували з глиняної цегли, яку не обпалювали, а просто висушували на сонці. Ці споруди не руйнувались, бо їх будували з дуже товстими стінами. Так, наприклад, по верхівці міської стіни міг би спокійно проїхати віз. У побудованих з такої цегли будинках улітку було прохолодно, а взимку - тепло.

Із глини виготовляли багато різних речей: діжки, посуд, дитячі іграшки, серпи з кам’яними зубцями і навіть - цвяхи. Тож не дивно, що й основним матеріалом для письма стала глина. Мешканці Дворіччя навчилися писати гострою прямокутною паличкою на маленьких плитках-табличках. Саме тут з’явилися глиняні конверти, у які вкладали глиняні листи.

Територія міста-держави складалася з міста та сільської округи з розташованими на ній землеробськими поселеннями. Кожне з них мало свої закони, органи управління і військо. У центрі височів головний храм - зикурат. Він мав вигляд ступінчастої вежі й присвячувався богу - покровителю міста.

Цар Хаммурапі перетворив Вавилон на могутню державу. За його правління Вавилонське царство мало величезну територію, що тримала під своїм контролем найважливіші торговельні шляхи. Хаммурапі створив митну службу, що збирала податки до державної скарбниці. За його наказом упорядковували старі та будували нові зрошувальні канали. Люди повністю довіряли Хаммурапі, бо їх віра ґрунтувалася на тому, що верховний правитель близький до богів й одержує владу з їхніх рук. Також Хаммурапі уславився завдяки першим в історії людства писаним законам. 

Ці закони були увічнені на великому чорному базальтовому стовпі. Зверху на лицьовому боці стовпа зображений цар, який стоїть перед богом Сонця Шамашем - покровителем суду. 

Нижче наведено текст законів, що заповнює обидва боки стовпа. У вступі Хаммурапі проголошує, що боги передали йому царство я того, щоб «сильний не пригноблював слабкого».

Усього на стовпі записано майже 300 законів. Вони були суворими і навіть жорстокими, але завдяки їм вавилонське суспільство змогло вижити в тогочасних умовах: