У чому особливості Римської імперії в III - на початку IV ст. (відповіді)

З кінця II ст. Римська імперія вступає у тривалу кризу. Після смерті останнього представника династії Антонінів основна роль у призначенні імператора належала армії або сенату. Тому правителів того часу називали «солдатськими» або «сенатськими» імператорами.

Армія перестала підкорятися законам, солдати навіть продавали престол тому, хто обіцяв їм більше заплатити. Правителі змінювалися кожні 2-3 роки, а іноді через кілька місяців. Як правило, їх убивали змовники або незадоволені легіонери. 

У III ст. власники великих земельних маєтків почали роздавати рабам невеликі ділянки землі для обробітку. Таким рабам дозволяли мати сім’ю, будинок, власне невелике господарство. їх називали рабами з хатинами. За користування землею вони платили орендну плату та віддавали певну частину врожаю.

Величезні земельні володіння неможливо було обробити лише за допомогою рабів. Тому землевласники почали надавати земельні ділянки в оренду вільним селянам, розореним городянам та іншим збіднілим людям. Таких орендарів називали колонами. Колони були більше зацікавлені в результатах своєї праці, ніж раби, проте й вони не могли вивести з кризи господарство Риму. 

За часів правління Константина, Римська імперія стала сильнішою, її могутність було відроджено. Прийняті укази сприяли поповненню імператорської скарбниці. На ці кошти утримувалася величезна армія.

Імператор вів успішні війни із сусідніми племенами. Пожвавішала торгівля, відродилися міста.

Він збудував нову столицю, яку було названо за ім’ям імператора Константинополем (сучасне місто Стамбул). Саме тут перехрещу-вались торгові шляхи: сухопутний - з Азії в Європу та морський - із Чорного моря в Середземне. У 530 р. Константинополь був урочисто проголошений столицею і незабаром став найбільшим містом імперії. Також Константин сприяв поширенню християнства, сам охрестився, ставши першим в історії християнином на троні.

За ці всі досягнення Константина назвали Великим.

Я вважаю, що причини занепаду Римської імперії в III ст. полягають в тому, що правителі імперії змінювалися кожні 2-3 роки, а іноді через кілька місяців. Як правило, їх убивали змовники або незадоволені легіонери.

Підкорені народи не бажали миритися зі своєю долею і весь час піднімалися на визвольну боротьбу. Міжусобні війни за владу в середині держави, напади сусідніх племен порушили її єдність і традиційні зв’язки між провінціями. Прийшли в запустіння землі, зменшилися врожаї, почався занепад ремесел і торгівлі. Використання рабів перестало давати рабовласникам звичний прибуток, адже ті не були зацікавлені в результатах своєї праці, оскільки нічого за неї не отримували. За першої ліпшої нагоди вони втікали або повставали.

У 284 р. легіонери проголосили імператором Діоклетіана. Він був жорстоким і рішучим політиком. Він збільшив чисельність війська та укріпив у ньому дисципліну. Завдяки цьому він відновив єдність Римської імперії.

Саме за Діоклетіана республіканські органи влади остаточно втратили своє значення. Влада імператора стала необмеженою і до

титулу «август»(«священний») додався титул «домінує» - пан, господар.

Діоклетіан розумів, що правити величезною Римською імперією йому одному не під силу. Тому він призначив співправителя. Діоклетіан керував східною частиною імперії, його співправитель - західною. Рим, як і раніше, вважався столицею імперії, та оскільки ніхто з імператорів у ньому не жив, то місто втратило своє колишнє значення і блиск.

Після проведення реформ Діоклетіана занепад господарства в Римській імперії на деякий час припинився.

Константин, який правив у 306-337 рр., продовжив реформи Діоклетіана. Знецінені срібні гроші Константин замінив золотою монетою. Щоб поліпшити контроль за сплатою податків, він видав укази, за якими колонам заборонялося переходити з одного маєтку в інший, мешканцям міст - залишати місця свого постійного проживання, а ремісникам - змінювати професію.

За часів правління Константина Римська імперія стала сильнішою, ЇЇ могутність було відроджено. Прийняті укази сприяли поповненню імператорської скарбниці. На ці кошти утримувалася величезна армія.

Імператор вів успішні війни із сусідніми племенами. Пожвавішала торгівля, відродилися міста.

На місці грецької колонії Візантій, що розташовувалася на європейському березі протоки Боспор, високому, укріпленому природою мисі, Константин наказав збудував нову столицю, яку було названо за ім’ям імператора Константинополем (сучасне місто Стамбул). Константин не лише сприяв поширенню християнства, а й сам охрестився, ставши першим в історії християнином на троні.