Культура Месопотамії (відповіді)

1. Що таке політеїзм?
Політеїзм  — віра в  багатьох богів.
2. Чому в  Месопотамії вірили, що перші люди були створені із  глини?
Міфологія Месопотамії формувалася на основі того, що люди бачили навколо себе і  що їх найбільше вражало.
3. Підготуйте короткі повідомлення з  міфології Месопотамії про: 1) створення світу; 2)  підземний світ; 3)  богів Енкі, Мардука; 4)  інших богів та богинь; 5) подвиги Гільгамеша
1) За легендами про створення світу, зем­ля побудована на зразок неба. Зодіак — земне царство на небі, де живуть боги і відкривають себе людям в образі се­ми великих світів. Весь Всесвіт поділено на три царства: Ану владарює над небесним світом, Енлиль — над земним, Еа — водним. Ану, Енлиль (аккадський Бел) та Еа утворю­ють панівну над світом тріаду, а управління зодіаком вони Доручили трьом головним світилам: Сину, Шамашу та Іштар (Сонцю, Місяцю і Венері).
2) Четвертою важливою ча­стиною Всесвіту є підземний світ ("світ померлих"), звідки немає вороття; там владарювали богиня Ерешкигаль і бог Нергал. Цей володар посилав нещастя і дарував життя, вважався справедливим суддею. Пізніше його ото­тожнювали з богом Сонця.
У месопотамській філософії релігії особливе місце відведено проблемі долі, безсмертя людини. Потойбічне життя відіграє незначну роль. Вавилонянин молився про земні блага, смерть жахала його. Дух померлого, за уявлен­нями, потрапляв у підземний світ, темне царство божест­венного подружжя Нергаля та Ерешкигаль. Царство по­мерлих сумне, світло туди не проникає, а довкола — лише жалюгідне життя тіней. Жахливіше від перебування в царстві тіней — залишитися не похованим. Не можна за­вдати ворогу жорстокішого страждання, ніж відмовити йо­му в похованні або сплюндрувати його могилу; ніде не знайде спокою той, хто не знайшов його в могилі.
Підземне царство мертвих уявлялось великим містом з величезним палацом; сім стін оточують велику в'язницю, звідки нема вороття. Тільки інколи дух померлої людини за згодою бога або тікаючи повертається у світ земний у вигляді марева, щоб лякати людей, які не піклувалися про нього. Долі людей після смерті неоднакові: щасливі в тих, хто славетно загинув в бою і був з честю похований; доб­ре померлому, спадкоємці якого піклуються про небіжчи­ка. У вавілонян існувало також уявлення про рай (острів щасливих), розташований у гирлі ріки, де живуть ті, хто отримав безсмертя.
3) Мардук — головний вавилонський бог. Спершу місцевий бог Вавилону, пізніше поглинув функції інших богів і зайняв місце, яке раніше займав у пантеоні Енліль. У Біблії згадується як Меродах. Греки ототожнювали Мардука із Зевсом, римляни з Юпітером
4) Ану (Ан) — в шумеро-аккадській міфології — верховний бог неба, який очолював сонм богів. Поряд з Енлілем та Енкі входив до числа найстаріших і наймогутніших богів пантеону Межиріччя. Його титул — «батько богів». Ану був спочатку невід'ємно пов'язаний з богинею землі Кі, від якої породив бога повітря Енліля, який відділив небо від землі. Нерідко він ворожий людям (на прохання Інанни наслав на Урук Небесного Бика, вимагав смерті героя Гільгамеша), але частіше пасивний і бездіяльний. Символ Ану — рогата тіара.
В шумерській міфології значення слова «Ан» поєднувалось з раєм чи небесами, тому в деяких випадках сумнівно чи в міфах згадувався бог Ану чи рай. Аккадці перейняли від шумерів бога Ан, однак в їхньому клинописі його можна сплутати з Анумом — богом війни аккадців.
5) «Епос про Гільгамеша», або поема «Про того, хто бачив усе»— один із найдавніших літературних творів людства, найбільший твір, написаний клинописом, один із найкращих творів літератури Стародавнього Сходу. «Епос» створювався аккадською мовою на основі шумерських оповідей упродовж півтори тисячі років, починаючи з XVIII—XVII століть до н. е. Його найповнішу версію віднайшли в середині XIX століття під час розкопок клинописної бібліотеки царя Ашшурбаніпала в Ніневії. Вона була записана на 12 шестиколонних табличках дрібним клинописом, містила близько 3 тисяч віршів і датувалась VII століттям до н. е. Також у XX столітті були віднайдені фрагменти інших версій епосу, зокрема хуритською і хетською мовами.
Головними героями епосу є Гільгамеш і Енкіду, про яких також дійшли окремі пісні шумерською мовою, деякі з них були створені ще наприкінці першої половини III тисячоліття до н. е. У героїв був один єдиний противник — Хумбаба (Хувава), що охороняв священні кедри. За їхніми подвигами слідкують боги, які в шумерських піснях мають шумерські імена, а в епосі про Гільгамеша — аккадські. Однак у шумерських піснях відсутній зв'язковий стержень, знайдений аккадським поетом. Сила характеру аккадського Гільгамеша, величність його душі — не в зовнішніх проявах, а в стосунках із Енкіду. «Епос про Гільгамеша» — це гімн дружбі, яка не лише сприяє подоланню зовнішніх перешкод, але й перетворює, ушляхетнює.
Висновки
- У Месопотамії вірили, що боги створили світ і керують ним.
- Найбільш поширеними були міфи про всесвітній потоп та створення людини із глини.
- «Епос про Гільгамеша» вважають найвидатнішою літературною пам’яткою Месопотамії.скачать dle 11.0фильмы бесплатно