Войти
Закрыть

Індія

11 Клас

Новий віце-король Індії лорд Л. Маунтбеттен після довгих консультацій з лідерами обох провідних партій зрозумів, що примирення неможливе, і в червні 1947 р. з’явився план поділу Індії лорда Маунтбеттена, за яким країну передбачалося поділити за релігійною ознакою на дві держави - Індію (або Індійський Союз) і Пакистан, які мали увійти до складу Британської співдружності націй на правах домініонів. План ліг в основу закону «Про незалежність Індії», прийнятого парламентом Великої Британії. Вивід британських військ було завершено 15 серпня 1947 р. На картах світу з’явилися дві нові держави - Індійський Союз (Індія) і Пакистан. Кордони між новоутвореними державами не відображали особливостей національного складу, географії та історичних традицій, що призводило до збройних конфліктів між Індією і Пакистаном. Перший з них виник восени 1947 р. у князівстві Кашмір. Магараджа (князь) Кашміру, за віросповіданням індус, хотів приєднати князівство до Індії, а основна маса населення, мусульмани, - до Пакистану. У декількох районах князівства вибухнули повстання проти магараджі. Вони були підтримані пакистанськими добровольцями. На території, захопленій ними, було проголошено створення суверенного утворення «Вільний Кашмір». У жовтні 1947 р. між Індією і Пакистаном спалахнув збройний конфлікт через Кашмір, що його змогли припинити лише за посередництва ООН....
0 Переглянути

Китай

11 Клас

Проголошення КНР. Після завершення Другої світової війни в Китаї склалася ситуація, коли за владу розпочали боротьбу дві впливові сили - гоміндан і компартія Китаю. Ця боротьба між ними тривала вже протягом 20 років, і лише японська окупація змусила їх тимчасово об’єднатися проти спільного ворога. Після війни боротьба розгорілася з новою силою. За гомінданом і КПК стояли наддержави - США та СРСР, які надавали своїм друзям всіляку допомогу: постачали озброєння, боєприпаси, продовольство, надсилали інструкторів, навчали керівні кадри тощо. Громадянська війна в Китаї тривала з 1946 по 1949 р. Спершу перевага була на боці гоміндану, але в середині 1947 р. становище військ Чан Кайші різко погіршилося. До середини серпня комуністи оволоділи майже всією Маньчжурією. Незважаючи на допомогу, яка надійшла від США у квітні 1948 р. в розмірі 570 млн доларів, уряд гоміндану продовжував здавати позиції. У першій половині 1949 р. комуністи захопили Пекін, Шанхай, Нанкін, Гуанчжоу. Війська гоміндану практично були розгромлені. У вересні 1949 р. в Пекіні відбулася перша пленарна сесія Народної політичної консультативної ради Китаю (НПКРК). Перебравши функції Всекитайських зборів народних представників (ВЗНП), сесія ухвалила Загальну програму, яка відіграла роль тимчасової конституції КНР. 1 жовтня 1949 р. на площі Тяньаньмень у Пекіні відбулася урочиста церемонія проголошення Китайської Народної Республіки. Однак Чан Кайші 28 лютого 1950 р. поновив за собою титул президента Китайської Республіки. Разом із більшістю членів уряду Чан Кайші вилетів літаком на о. Тайвань, де вже зібралися сотні тисяч його прихильників. На карті світу з’явилася друга китайська держава - Китайська Республіка....
0 Переглянути

Японія

11 Клас

Його правління є найдовшим імператорським правлінням в історії країни, під час якого японське суспільство зазнало докорінної перебудови - переходу від мілітаризму до демократії. Після закінчення війни американські урядові кола на чолі з президентом Гаррі Труменом збиралися притягти імператора Хірохіто до трибуналу за «воєнні злочини» та «злочини проти людства». Їм підігрували певні кола в імператорській родині, які вимагали від імператора взяти відповідальність за поразку й зректися трону, а також деякі лівацькі японські політики, які вимагали ліквідації самого інституту імператора. Однак голова американської окупаційної адміністрації генерал Дуглас Макартур наполягав на збереженні Хірохіто на імператорському троні. Генерал вбачав у ньому символ японської нації та запоруку стабільності для окупаційної влади. Завдяки зусиллям Макартура Хірохіто вдалося уникнути Токійського трибуналу, на якому військових лідерів Японії було засуджено на смерть. Спочатку американська окупаційна адміністрація вдалася до розвінчання міфу про «божественне» походження імператора. Він змушений був особисто зректися цієї ідеї. Це було зроблене ним у новорічному привітанні народу по радіо 1 січня 1946 р. У японській літературі його промову називають «нінген сенген» - «декларація людини». Однак у квітні 1946 р. штаб генерала Макартура отримав вказівку про необхідність таємно підтримувати популярність особистості імператора. Проводились заходи, у яких головна роль відводилась живому контакту імператора та членів його родини з народом....
0 Переглянути

Країни Центрально-Східної Європи на початку XXI ст.

11 Клас

Нова роль цих держав у сучасних міжнародних відносинах. Зовнішньополітичне становище країн Центральної та Східної Європи відзначається домінуванням євроатлантичного напрямку. Серед переваг зближення з ЄС для країн регіону варто відзначити відкритість, лібералізацію переміщення людей, товарів, капіталів. Така співпраця дає можливість східноєвропейським країнам отримати доступ до західноєвропейських ринків та інвестицій, важливих джерел валютних надходжень і нових технологій. Співпраця з Європейським Союзом сприяє технологічному оновленню промислових потужностей країн Центральної та Східної Європи, збільшенню конкурентоспроможності їх товарів, набуттю досвіду сучасного менеджменту та підготовці професійних кадрів. З політичної точки зору євроінтеграція сприяє зміцненню стабільності політичної системи та її інституцій, удосконаленню правового поля, приведенню законодавства цих країн до європейських стандартів, забезпеченню прозорості та відкритості в діяльності органів влади. Тому країни Центрально-Східної Європи докладали великих зусиль, щоб увійти до «клубу обраних» - Європейського Союзу. Членами ЄС у 2004 р. стали: Польща, Угорщина, Словаччина, Чехія, Словенія; 2007 р. - Румунія та Болгарія, 2013 р. - Хорватія. Тепер вони беруть участь у засіданнях Європарламенту, на рівних вирішують численні справи з «важковаговиками» європейського простору - Німеччиною та Францією, долучаються до програм Європейської політики сусідства, Східного партнерства тощо. Іншою впливовою організацією, до якої вступили країни Центрально-Східної Європи, є НАТО. У квітні 1949 р., коли Організація північноатлантичного договору була утворена, до її складу входило 10 західноєвропейських країн, а також США і Канада. У 2017 р. членами організації були майже 30 держав. В останні роки розширення НАТО відбувається за рахунок країн Центрально-Східної Європи. Оскільки їх соціально-економічний та політичний рівні різняться, західні держави ведуть щодо них диференційовану політику....
0 Переглянути

Розпад Радянського Союзу, Югославії та Чехословаччини

11 Клас

Перебудова і розпад СРСР. Період «перебудови» в СРСР значно активізував національний рух у ряді союзних республік. Вже у грудні 1986 р. в столиці Казахстану Алма-Аті спалахнули перші за багато років у СРСР більш-менш значні заворушення на національному ґрунті. Причиною стало рішення М. Горбачова звільнити з посади першого секретаря компартії Казахстану Д. Кунаева і призначити на його місце свого ставленика Г. Колбіна. Як стверджував пізніше наступник Колбіна Н. Назарбаев, процедура обрання Колбіна, яка тривала менше 20 хвилин, «обурила цілковитою зневагою до думки навіть партійного активу». Так само у Вірменії, Азербайджані та деяких інших республіках СРСР місцеві партійні керівники не збиралися без бою здавати владу. Проте дводенні заворушення не були сприйняті серйозно у Москві, де, як і раніше, вважали національне питання «успішно вирішеним». Відтак поступово на карті СРСР з’явилися місця і зони кривавих зіткнень: Нагорний Карабах, де відбувалися сутички між азербайджанцями та вірменами, Сумгаїт, Фергана. Протягом 1988-1989 рр. у них загинуло 292 особи, 5200 було поранено. Близько 360 тис. радянських громадян довелося тікати з місць проживання. Ослаблення ідеологічного диктату і дозвіл на демократичні вибори сприяли перемозі на виборах до Верховних Рад Латвії і Литви опозиційних національних рухів. В Естонії опозиціонери отримали трохи менше половини депутатських мандатів. Протягом весни - літа 1990 р. Литва, Естонія, РРФСР, Україна й інші радянські республіки прийняли декларації про державний суверенітет. М. Горбачов іронічно назвав цей процес «парадом суверенітетів»....
0 Переглянути

Трансформаційні процеси в країнах Центрально-Східної Європи

11 Клас

Кризові явища у країнах регіону наприкінці 1980-х рр. Першими симптомами кризи, яка насувалась, стали погіршання економічної ситуації і поява нових соціальних проблем. З’явились риси, не притаманні соціалізму, - безробіття, інфляція, падіння життєвого рівня, почали зникати ті ознаки, що раніше асоціювались із завоюваннями соціалізму, - стабільність, тверді ціни. Політичне банкрутство керівництва правлячих партій, недосконалість адміністративно-командних методів управління та небажання більшості населення жити за авторитарного режиму - все це зумовило виникнення своєрідної революційної ситуації в цих країнах. У різних державах вона складалась і розвивалась неоднаково. Проте загальним для всіх країн було прагнення ліквідувати монопольну владу правлячих партій, встановити демократичну форму правління і на основі широкої демократії обновити соціально-економічне й політичне життя суспільства. Могутнім каталізатором революційних процесів у регіоні став національний фактор. Його виявлення були дуже відмінні в різних країнах і залежали від багатьох факторів: національних традицій; характеру політичного режиму, що передував комуністичному; рівня розвитку національно-визвольного руху проти нацизму в роки Другої світової війни; обставин приходу до влади комуністичних партій. Особливо великий вплив справляли національні проблеми на розвиток подій у Югославії, Чехословаччині, Румунії, Болгарії....
0 Переглянути

Кризи комуністичних режимів країн Центрально-Східної Європи

11 Клас

В Угорщині за правління М. Ракоші репресії досягли найбільшого розмаху. Проводились показові судові процеси. Перший з них відбувся у вересні 1949 р. проти міністра закордонних справ Л. Райка та шести його співробітників. Проти них висунули звинувачення в державних злочинах: зв’язок з американськими і югославськими спецслужбами і державна зрада. Засуджені «зізналися» у скоєнні злочину, всі семеро були страчені. Також ув’язнений був і майбутній керівник УПТ Я. Кадар. Після смерті Сталіна позиції угорського диктатора похитнулися. Він більше не користувався підтримкою СРСР. Населення вимагало негайно реабілітувати безвинно засуджених і страчених політичних і громадських діячів. У середині липня 1956 р. пленум ЦК УПТ нарешті відправив М. Ракоші у відставку, але на місце генерального секретаря було призначено одного з найближчих прихильників Ракоші Е. Гере. Перепоховання 6 жовтня 1956 р. жертв репресій - Ласло Райка та інших - перетворилося на 200-тисячну маніфестацію. Проте поступово мітинги почали втрачати мирний характер: завдяки відкритому кордону із Австрією до протестувальників долучилися озброєні угорські емігранти. Народний гнів було спрямовано проти співробітників органів державної безпеки і членів партії, яких почали фізично знищувати. У Будапешті спалахнули справжні бої. Прагнучи виправити становище, уряд СРСР сприяв приходу до влади в Угорщині відомого опонента політики М. Ракоші Імре Надя. Він став головою уряду Угорщини. Гере було усунуто з посади першого секретаря УПТ й замінено недавно реабілітованим Я. Кадаром. Проте дії Надя виявилися непередбачуваними для керівництва СРСР. Він сформував коаліційний уряд, що проголосив нейтралітет Угорщини і вихід її з Варшавського договору, висловив намір припинити орієнтацію на СРСР і розпочати великомасштабне економічне співробітництво із західними країнами. Замість комуністичних адміністрацій створювалися нові органи влади - ради. Органи правопорядку і держбезпеки, а також УПТ розпускалися. Оголошувалася амністія для політичних в’язнів....
0 Переглянути

Втілення сталінської моделі соціалізму в країнах Центрально-Східної Європи

11 Клас

Результати Другої світової війни для народів Центрально-Східної Європи. Після ліквідації нацизму й відновлення національної незалежності у країнах Центральної та Південно-Східної Європи у 1944-1945 рр. до влади прийшли уряди Національних (або Народно-визвольних чи демократичних) фронтів, які складалися з декількох партій та організацій, що боролися проти окупантів або проти власних фашистських правителів. Це був перший етап на шляху до встановлення комуністичних режимів. Усі ці сили об'єднувала наявність спільного ворога, але бачення майбутнього своїх країн були в них різними. Одні тяжіли до побудови соціалістичної моделі суспільства, інші орієнтувалися на західні цінності. Обидва угруповання в прихованій або явній формі підтримувалися, відповідно, Радянським Союзом чи західними державами. Враховуючи, що у більшості східноєвропейських країн в цей час перебували радянські війська, прихильникам соціалізму здійснювати свою лінію було легше. До того ж вони завойовували симпатії населення, проводячи важливі економічні перетворення - націоналізацію банків і великих підприємств, ліквідацію поміщицького землеволодіння. У державну власність переходило майно фашистів і їх поплічників. Розширювалися можливості для здобуття освіти і користування культурними цінностями. Також ініціатори соціалістичних змін мали необмежені можливості для ведення агітації. Перший етап встановлення комуністичного режиму в кожній з країн тривав різний час. У Болгарії він закінчився вже у січні 1945 р., у Румунії - в лютому 1945 р. В Угорщині коаліційний уряд зберігав владу до весни 1947 р., у Чехословаччині - до лютого 1948 р. Другий етап характерний тим, що коаліційний уряд має формальний характер, а вся влада фактично належить комуністам. На цьому етапі розрізнені спочатку партії комуністичного і соціал-демократичного (а інколи й колишні опозиціонери) спрямування зливалися і створювали єдині (або спільні) організації. Отже, влада поступово ставала централізованою і зосереджувалася в одних руках....
0 Переглянути

Процес економічної інтеграції Західної Європи

11 Клас

Перші міжнародні економічні організації країн Західної Європи було створено одразу після закінчення Другої світової війни. У липні 1947 р. в Парижі на нараді представників 16 європейських держав було утворено Комітет європейського економічного співробітництва, який розпочав свою роботу в напрямку реалізації плану Маршалла. Європейська економічна інтеграція великою мірою залежала від подолання протиріч між Францією та Німеччиною, які за останні 70 років тричі воювали одна з одною. Міністр закордонних справ Франції Робер Шуман дійшов висновку, що кращим засобом уникнути нової війни є об’єднання сталеливарної та вугільної промисловості обох країн, що зробило б неможливим таємне виробництво озброєнь (план Шумана). Водночас можна було підвищити ефективність цих галузей. У травні 1950 р. відбулося об’єднання виробництва сталі й вугілля Франції та ФРН. У квітні 1951 р. до них приєдналися Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург, що разом із ФРН і Францією підписали в Парижі Договір про створення Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС). У 1957 р. було утворено ще дві міжнародні організації: Європейське товариство з атомної енергії (Євратом), покликане об’єднати зусилля його членів у сфері ядерних досліджень і використання ядерної енергії, та Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), відоме під назвою Спільний ринок. Договір про створення ЄЕС 25 березня 1957 р. у Римі підписали 6 держав: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Люксембург і Нідерланди. Метою створення ЄЕС було посилення позицій європейської економіки на світовому ринку за допомогою координації економічної політики її членів. У 1961 р. до нього намагалася приєднатися Велика Британія, проте її вступ до ЄЕС було двічі заблоковано президентом Франції Шарлем де Голлем. Вступ Великої Британії до ЄЕС відбувся тільки 1973 р. разом із Данією та Ірландією. У 1981 р. до організації було прийнято Грецію, 1986 р. - Іспанію і Португалію, а 1995 р. - Австрію, Фінляндію і Швецію (усього 15 членів). На межі 1990-х рр. інтеграційні процеси в Європі набули нового динамізму. Підготування нової інтеграційної угоди зайняло приблизно три роки. Початок поклала сесія Євроради в Ганновері (27-28 червня 1988 р.), що доручила президентові Генеральної комісії ЄЕС Жаку Делору «вивчити й підготувати пропозиції щодо конкретних етапів, які ведуть до економічного та валютного союзу». Проект Договору про Європейський Союз було опубліковано 17 квітня 1989 р. Після цього текст угоди...
0 Переглянути

Неолібералізм та неоконсерватизм у країнах Європи та США

11 Клас

Трансформація лібералізму. Неолібералізм (грец. neos - новий і лат. liberals - вільний) - сучасна політична течія, різновид традиційної ліберальної ідеології та політики, що сформувався як відображення трансформації буржуазного суспільства від вільного підприємництва до державно-монополістичного регулювання економіки, інституалізації нових форм державного втручання в суспільне життя. Концепція «держави добробуту» обґрунтовувала необхідність і можливість подолання соціальних конфліктів. Неолібералізм виходить із необхідності партнерства між урядом, бізнесом і працею на всіх рівнях господарського механізму. У 50-ті роки XX ст. вирізнилася соціально-охоронна функція доктрини сучасного лібералізму, спрямована на збереження капіталізму, реформування його окремих ланок та інститутів. Проте наприкінці 1960-х - на початку 1970-х рр. він утратив динамізм і здатність оперативно відгукуватися на проблеми суспільства. Його витіснив неоконсерватизм. У середині 1980-х років неолібералізм знову почав міцніти в боротьбі з правоконсервативними і лівими течіями, зокрема було зроблено спробу переосмислити характер відносин суспільства, державно-політичної системи та індивіда, сформулювати концепцію «передового ліберального суспільства». В основі неоліберальних теорій фігурують не стільки проблеми власності, скільки проблеми розподілу й перерозподілу національного доходу, структура соціальних потреб суспільства і способів їх задоволення. Соціалізм, соціальну справедливість неоліберали трактують як загальні гуманістичні спрямування, яких дуже важко досягти, оскільки «природа людини» незмінна....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 305 306 307 308 309 310 311 312 313 ... 317
Назад

Навігація