Ми відповідальні за тих, кого приручили (за комедією Б. Шоу ‘Пігмаліон») (1 варіант)

Комедія Б. Шоу “Пігмаліон” є однією з найпопулярніших у світі п’єс. Це “сентиментальний роман” з парадоксальною подачею матеріалу, починаючи від назви і закінчуючи вирішенням мовних, соціальних та особистісних проблем. Усе в п’єсі парадоксальне, полемічно загострене. Сюжет п’єси є іронічною, інколи пародійною “модернізацією” давньогрецького міфу про Пігмаліона та Галатею. Замість мармурової статуї перед нами — бідна неосвічена дівчина Еліза Дуліттл, яка торгує квітами.

Роль скульптора-творця виконує раціональний професор фонетики Генрі Хіггінс. Професор Хіггінс разом зі своїм другом полковником Пікерінгом береться навчити Елізу англійської мови і правильних манер. Еліза — напрочуд добра та здібна учениця, вродлива жінка з витонченими манерами. Але для Хіггінса Еліза залишається тільки хорошим “мовним матеріалом”, вдалим експериментом.

У “Пігмаліоні” ставиться ціла низка складних ідейних питань. Поступово окреслюється протистояння двох протилежних життєвих позицій — Елізи та Хіггінса. Еліза вимагає поваги до власної особистості, а Хіггінс уперто не хоче помічати, що перед ним жінка. Що швидше піднімається героїня до рівня справжньої герцогині, тим більше загострюється проблема її долі в майбутньому — після того, як термін навчання закінчиться, дедалі очевиднішою стає жорстокість експерименту Хіггінса ті Пікерінга. Місіс Хіггінс каже професору і полковнику, що вони бавляться живою лялькою. Ця гра може зламати життя дівчини, яка має “звички та манери світської дами”, але немає її прибутків. “А заробляти собі на життя вона не зможе”

Хіггінс не думає про те, що буде з Елізою далі. Він пробудив у ній жіночу гідність, сильний волелюбний характер, зробив із бідної квіткарки жінку з незалежними поглядами і високими почуттями. Еліза вимагає від Хіггінса, щоб той шанував її внутрішній неповторний світ, її душу: “Мені хочеться трішечки доброти. Я знаю, що я проста, темна дівчина, а ви освічений джентльмен. Але я теж людина, а не бруд у вас під ногами”. Смисл життя Еліза бачить у тому, щоб нею захоплювались, кохали та поважали, і це цілком природне бажання. Вона розмірковує як жінка, і доречність такого бажання не викликає жодного сумніву.

Позиція ж Хіггінса цілком протилежна позиції Елізи: “Хочете стати леді — то не вбивайтесь, коли знайомий чоловік не проводитиме половину свого часу, мліючи від вас, а другу — прикрашатиме вас синцями… Не підходить вам мій суворий життєвий устрій — повертайтесь у свою канаву”.

Позиція Хіггінса — абстрактна позиція переконаного холостяка, вченого й інтелектуала. Він не визнає поділу людства на жінок і чоловіків, а цікавиться людиною взагалі, прагне бути рівним з усіма, не звертаючи уваги на класові чи інші розбіжності. Йому не подобаються жінки-служниці або світські красуні, Еліза викликає у нього захоплення тільки тоді, коли не погоджується з ним.

Б. Шоу вважає бідність нещастям і злом, які гублять ті величезні духовні сили, що приховані в людині з народу. Достатньо було Елізі Дуліттл потрапити з бідного лондонського передмістя в культурне оточення, як одразу відкрились її інтелектуальні здібності. Хіггінс “приручив” Елізу, і, за словами Екзюпері, мав за неї відповідати. Але народжена у бідності неосвічена Еліза виявилась більш вихованою й інтелігентною, ніж народжений у статках вихований інтелектуал Хіггінс.

Відповідальність за дії сина взяла його мати — вона дорікає синові за його поведінку. Еліза вимагає до себе гідного ставлення, але Хіггінс не чує і не почує її ніколи. Еліза повертається в дім Хіггінса, але, що буде далі — невідомо. Шоу подає відкритий фінал п’єси — читач сам має запропонувати розв’язку і додумати кінець, не забуваючи про відповідальність за тих, кого приручили.