Тема любові в романі Толстого «Війна й мир» – Толстої Лев

У романі «Війна й мир» Л. Н. Толстой виділяв і вважав самої значимої «думку народну». Найбільше яскраво й багатогранно ця тема відбита в тих частинах добутків, які оповідають про війну. У зображенні «миру» переважає «думка сімейна», що грає в романі дуже важливу роль

Випробуванню любові піддаються практично всі герої «Війни й миру». До щирої любові й взаєморозуміння, до моральної краси вони приходять не всі й не відразу, а лише пройшовши через помилки й спокутуюче їхнє страждання, що розвиває й очищає душу

Тернистим був шлях на щастя в Андрія Болконского. Двадцятилітнім недосвідченим юнаком, захопленим і осліпленим «зовнішньою красою», жениться він на Лізі. Однак дуже швидко до Андрія прийшло болісне й гнітюче розуміння того, як «жорстоко й непоправно» він помилився. У розмові з Пьером Андрій майже в розпачі вимовляє слова: «Ніколи, ніколи не женися… доти, поки ти не зробив усе, що міг… Боже мій, чого б я не дав тепер, щоб не бути одруженим!»

Сімейне життя не приносило Болконскому щастя й спокою, він тяготився нею. Дружину свою він не любив, а скоріше нехтував як дитя порожнього, дурного світла. Князь Андрій постійно був пригноблений відчуттям марності свого життя, що зрівнює його з «придворним лакеєм і ідіотом».

Потім було піднебіння Аустерлица, смерть Лізи, і глибокий щиросердечний перелом, і утома, туга, презирство до життя, розчарованість. Болконский походив у той час на дуб, що «старим, сердитим і презирливим виродком стояв між усміхненими березами» і «не хотів підкорятися чарівності весни». «Несподівана плутанина молодих думок і надій» піднялася в душі Андрія. Він їхав перетвореним, і знову перед ним дуб, але не старий, виродливий дуб, а покритий «наметом соковитої, темної зелені», так що «ні болячок, ні старої недовіри, ні горя – нічого не було видно».

Любов, як чудо, відроджує героїв Толстого до нового життя. Щире почуття до Наташе, так несхожої на порожніх, нісенітних жінок світла, прийшло до князя Андрію пізніше й з неймовірною силою перевернуло, обновило його душу. Він «здавався й був зовсім іншою, новою людиною», і начебто він із задушливої кімнати вийшов на вільне світло Божий. Правда, навіть любов не допомогла князеві Андрію упокорити гординю, він так і не простив Наташе «зради». Лише після смертельної рани й щиросердечного перелому й переосмислення життя Болконский зрозумів її страждання, сором і каяття й усвідомив жорстокість розриву з нею. «Я люблю тебе більше, краще, ніж колись», – сказав він тоді Наташе, але вже ніщо, навіть її полум’яне почуття не могло удержати його в цьому світі

Доля Пьера в чомусь схожа з долею його кращого друга. Так само, як і Андрій, замолоду увлекшийся Лізою, що тільки що приїхала з Парижа, по – детски захоплений Пьер захоплюється «ляльковою» красою Элен. Приклад князя Андрія не став для нього «наукою», Пьер на своєму досвіді переконався, що не завжди краса зовнішня є красою внутрішньої – щиросердечної

Пьер почував, що між ним і Элен немає перешкод, вона «була страшно близька йому», її прекрасне й «мармурове» тіло мало владу над ним. І хоча Пьер почував, що це «недобре чомусь», він безвольно піддався почуттю, що вселяється йому цією «розпусною жінкою», і зрештою став її чоловіком. У результаті гірке почуття розчарування, похмурої зневіри, презирства до дружини, до життя, до себе охопило його через якийсь час після весілля, коли «загадковість» Элен обернулася щиросердечною порожнечею, дурістю й розпустою

Зустрівши Наташу, Пьер, так само як і Андрій, був уражений і притягнутий її чистотою й природністю. Почуття до неї вже робко початок виростати в його душі, коли Болконский і Наташа полюбили один одного. Радість від їхнього щастя змішувалася в його душі зі смутком. На відміну від Андрія, добре серце Пьера зрозуміло й простило Наташу після випадку з Анатолем Курагиным. Хоча він і намагався нехтувати неї, але побачив змучену, змучену Наташу, і «ще ніколи не випробуване почуття жалості переповнило душу Пьера». І любов увійшла в його «розквітлу до нового життя душу». Пьер зрозумів Наташу, бути може, тому, що її зв’язок з Анатолем була схожа на його захоплення Элен. Наташа повірила у внутрішню красу Курагина, у спілкуванні з яким вона, так само як і Пьер з Элен, «з жахом почувала, що між ним і нею немає ніякої перешкоди». Після незлагоди із дружиною шлях життєвих шукань Пьера триває. Він захопився масонством, потім була війна, і напівдитяча ідея вбивства Наполеона, і палаюча Москва, страшні мінути очікування смерті й полон. Минула через страждання, оновлена, що очистилася душа Пьера зберегла в собі любов до Наташе. Зустрівшись із нею, що теж сильно змінилася, Пьер не довідався Наташу. Вони обоє вірили, що після всього пережитого зможуть відчути цю радість, але любов прокинулася в їхніх серцях, і раптом «пахнуло й обдало давно забутим щастям», і забили «сили життя», і опанувало ними «радісне божевілля».

«Прокинулася любов, прокинулася й життя». Сила любові пожвавила Наташу після щиросердечної апатії, викликаною смертю князя Андрія. Вона думала, що життя її кінчене, але виникла з новою силою «любов до матері показала їй, що сутність її – любов – ще жива в ній». Ця всенавколишня сила любові, що викликала до життя улюблених нею людей, на яких була спрямована

Непросто складалися долі Миколи Ростова й князівни Марьи. Тиха, лагідна, некрасива зовні, але прекрасна душею, князівна при житті батька й не сподівалася вийти заміж, ростити дітей. Єдиний що сватався, та й то заради приданого, Анатоль, звичайно, не міг зрозуміти її високої натхненності, моральної краси

В епілозі роману «Війна й мир» Толстої звеличує духовне єднання людей, що становить основу сімейності. Створювалася нова родина, у якій з’єднувалися, здавалося б, різні початки – Ростових і Болконских.

«Як у кожній справжній родині, у лысогорском будинку жило разом трохи зовсім різних мирів, які, кожний утримуючи свою особливість і роблячи поступки один іншому, зливалися в одне гармонійне ціле».