Людина і земля в повісті М. Коцюбинського „Fata morgana”

До теми українського села М. Коцюбинський звертався не раз у своїх творах. Тема людини на землі, доля трудівника, який біля цієї землі ходить, глибоко хвилювала письменника. „Fata morgana” — це історія духу людського, який, наче туман, піднімається з надр пі, коли вона парує під променями сонця, піднімається і снує в повітрі, наче хліборобські думи, сподівання і мрії.

Головний герой твору — знедолене селянство, з його болями і кривдами, скупими радощами і примарними надіями на краще життя. Але є у цьому творі ще один головний герой. На це вказує сам Коцюбинський у назві твору — земля. Вона виступає не тільки як частина природної стихії, а і як володарка дум і переживань усіх без винятку героїв. Земля, яка поманила до себе людину, хлібороба, поманила, але в руки не далася — „пройшла крізь пальці”, щезла, як марево. Відносно землі визначаються і всі позиції героїв, і мотиви їхньої поведінки, і настрої, і ідеї. Земля, як сам передвічний дух людини, як споконвічна мрія, живе в кожному з героїв. Земля певною мірою визначає ідеал кожного з них. По-різному вона бачиться Андрієві, Маланці, Підпарі, Гудзю, Гущі та іншим. Земля — це образ самої душі народної. І ця народна душа розкрита в образі Маланки. В її образі втілено таку важливу рису селянина-трудівника, як любов до землі, відчуття її краси, відчуття поезії хліборобської праці. „Яка ти розкішна, земля, — думала Маланка. — Весело засівати тебе хлібом, прикрашати зелом, заквітчати квітами...” Маланка горнеться до землі, любить її, розуміє красу землі. „Перед очима в Маланки встала левада, зелена, весела, над річкою... Стоять городи, мов у віночку”. Вона плекає палкі мрії про свій клаптик поля. Задля цієї мрії вона жила, і „коли їла яблуко, обережно вибирала зернятко і сушила на вікні”. Чи на чужому городі „потай ламала кращу маківку або зривала жовтий огірок і ховала за пазуху” на насіння. Маланка мріє видати заміж Гафійку за Прокопа Кандзюбу. У них буде своя земля, і тоді вона хоч на доньчиному полі буде господинею. Для Маланки земля не тільки хліб, не тільки воля, спокійна старість, земля — поезія. У нотатках до повісті Коцюбинський писав: „У Маланки такий інстинкт прив'язання до землі, як у ластівки до гнізда”.Людина на землі і земля в душі людини. Таку складну тему, яка хвилювала багатьох письменників, порушив Коцюбинський у цій повісті.