Узагальнення

Протягом двох років ви ознайомлювалися з будовою, особливостями функціонування і різноманітністю основних груп організмів — мешканців нашої планети: бактерій, рослин, грибів і тварин. Ви переконалися, наскільки вони різноманітні.

• Найпростіші за будовою бактерії, що належать до прокаріотів, бо клітини цих істот не мають ядра (мал. 325). Спадковий матеріал бактерій розташований у цитоплазмі. Крім плазматичної мембрани, клітини бактерій оточує клітинна оболонка. Бактерії не містять мітохондрій і хлоропластів. Здебільшого це одноклітинні істоти, хоча серед ціанобактерій можуть траплятися і багатоклітинні види. Деякі представники бактерій мають джгутики (один, кілька або багато) і можуть активно пересуватись у рідкому середовищі.

Серед бактерій є і гетеротрофи, і автотрофи (ціанобактерії, пурпурні та зелені бактерії). Багато бактерій дихає, використовуючи для цього атмосферний кисень. Бактерії, які мешкають у безкисневому середовищі, отримують необхідну енергію внаслідок безкисневого розщеплення органічних речовин. Бактеріям притаманне нестатеве розмноження поділом клітини навпіл або брунькуванням. Несприятливі умови вони здатні переживати у вигляді спор або цист. Ці стадії спокою забезпечують і їхнє поширення.

Рослини, гриби та тварини належать до еукаріотів: їхні клітини мають одне, кілька або багато ядер (як-от, клітини посмугованих м’язів тварин чи клітина гриба мукора). Отже, спадковий матеріал цих організмів відмежований від цитоплазми оболонкою. У цитоплазмі їхніх клітин є мітохондрії та багато інших органел.

Мал. 325. А. Схема будови клітини бактерії: 1 - клітинна оболонка; 2 - клітинна мембрана; 3 - цитоплазма; 4 - ділянка цитоплазми зі спадковим матеріалом; 5 - джгутик. Б. Різноманітність бактерій: 1 - кишкова паличка; 2 - бульбочкові бактерії; 3 - ціанобактерії

Мал. 326. Різноманітність водоростей: 1 - одноклітинна зелена водорість хламідомонада; 2 - багатоклітинна зелена водорість спірогіра; 3 - діатомова водорість; 4 - бура водорість ламінарія; 5 - червона водорість порфіра

• У клітин рослин, крім плазматичної мембрани, є щільна клітинна оболонка (див. мал. 4. А). Вона утворена вуглеводами, насамперед целюлозою. Клітини рослин мають хлоропласти, тому ці організми здатні до фотосинтезу; вони належать до автотрофів. Лише окремі види рослин, що перейшли до паразитичного способу життя (наприклад, повитиця), втратили хлорофіл і відповідно здатність до фотосинтезу. У клітинах рослин є вакуолі, заповнені клітинним соком. Серед рослин умовно можна виділити дві групи - водорості й вищі рослини.

Водорості (мал. 326) мешкають переважно у водоймах різних типів, але можуть траплятися у вологому ґрунті, на стовбурах дерев тощо. Серед них є як одноклітинні, так і багатоклітинні види. У деяких багатоклітинних водоростей (бурих і червоних) спостерігають диференціацію клітин: вони починають різнитися за будовою та функціями. Але справжніх тканин у них немає. Водорості здатні розмножуватись як нестатево (за допомогою рухомих або нерухомих спор, уламками тіла тощо), так і статевим шляхом (за допомогою статевих клітин).

Усі вищі рослини - виключно багатоклітинні організми. У них формуються справжні тканини (пригадайте які). З тканин виникають органи: репродуктивні, що забезпечують розмноження, та вегетативні, які забезпечують життєдіяльність рослини (корені та пагони). Вищі рослини ведуть прикріплений спосіб життя. Необхідні їм розчини поживних речовин вони вбирають переважно з ґрунту. З повітря рослини беруть необхідний для фотосинтезу вуглекислий газ, а для дихання - кисень.

Серед вищих рослин окремо виділяють такі, що розмножуються спорами (мохи, плауни, хвощі, папороті) (мал. 327). Для запліднення цим рослинам потрібне середовище з підвищеною вологістю. Насінні рослини — голонасінні та покритонасінні - у процесі статевого розмноження позбулися залежності від вологого середовища (мал. 328). У них заплідненню передує процес запилення. Після запліднення в них формується насінина. Це оточений захисною шкіркою зародок, що містить запас поживних речовин.

Мал. 327. Рослини, що розмножуються спорами: 1 - зелений мох зозулин льон; 2 - плаун булавоподібний; 3 - хвощ польовий; 4 - папороть щитник чоловічий

З появою квітки в покритонасінних пов’язане формування стінки плода. Функції плода: захист насінини й забезпечення поширення (за допомогою вітру, тварин, води). Покритонасінні представлені більшим різноманіттям життєвих форм порівняно з голонасінними: серед них є не лише дерева та кущі, а й різноманітні трав’янисті рослини (одно-, дво- та багаторічні, наземні й водні). Нині покритонасінні - це панівна група рослин на нашій планеті.

• Гриби, як і рослини, можуть бути одноклітинними та багатоклітинними (мал. 329). Гриби поєднують ознаки, характерні як для рослин, так і для тварин. Так, клітини справжніх грибів, як і клітини рослин, ззовні оточені щільною клітинною оболонкою (див. мал. 4. Б). До її складу також входять вуглеводи, наприклад хітин (пригадайте, хітин є складовою кутикули комах). Гриби, як і багатоклітинні тварини, - гетеротрофи.

Мал. 328. Насінні рослини: А - голонасінні; Б - покритонасінні (користуючись здобутими знаннями, назвіть ці рослини)

Мал. 329. Різноманітність грибів: А - одноклітинні: 1 - дріжджі; 2 - мукор. Б - багатоклітинні (користуючись здобутими знаннями, назвіть зображені багатоклітинні гриби)

В їхніх клітинах відсутні хлоропласти, і тому до фотосинтезу вони не здатні. Але, на відміну від більшості тварин, справжні гриби здатні вбирати лише розчини поживних речовин і не можуть споживати тверді частки. У цитоплазмі клітин грибів (як і рослин) можуть бути вакуолі, заповнені клітинним соком. Якщо в клітинах зелених водоростей і вищих рослин відкладається запасний вуглевод крохмаль, то у грибів, так само як і в багатоклітинних тварин, - глікоген.

Розмножуються гриби переважно спорами, відокремленням ділянок грибниці, одноклітинні - брунькуванням та поділом клітини навпіл. Для грибів також характерні різні форми статевого процесу.

Особливою групою справжніх грибів є лишайники (мал. 330). Це комплекси різних за походженням організмів: гриба та водорості або ціанобактерії, - пов’язаних між собою взаємовигідними зв’язками.

• Клітини багатоклітинних тварин не мають щільної клітинної оболонки (див. мал. 4. В). Над плазматичною мембраною у них розташований тоненький шар, утворений з органічних речовин, - глікокалікс (див. мал. 5). У клітинах тварин відсутні вакуолі з клітинним соком, вони не містять хлоропластів.

Минулого року ви ознайомилися з різними представниками одноклітинних твариноподібних організмів (амеба протей, евглена зелена, інфузорія-туфелька, малярійний плазмодій, дизентерійна амеба) (мал. 331). Клітина цих істот є самостійним організмом, який здійснює всі життєві функції, що й організм багатоклітинних істот. Тому в них трапляються органели, яких зазвичай не буває в клітинах багатоклітинних тварин. Наприклад, скоротлива вакуоля (у прісноводних видів), клітинний рот, органели, що забезпечують враження здобичі та захист від ворогів. Усі тварини - гетеротрофи. Лише окремі одноклітинні твариноподібні організми, як-от евглена зелена, здатні до фотосинтезу.

Мал. 330. Схема будови лишайнику: 1 - клітини гриба; 2 - клітини водорості

Мал. 331. Одноклітинні твариноподібні організми: 1 - амеба протей; 2 - евглена зелена; 3 - малярійний плазмодій

Мал. 332. Фото губки кошик Венери

Цікавою групою багатоклітинних тварин є губки (мал. 332). До складу їхнього тіла можуть входити різні типи клітин, які спеціалізуються на здійсненні певних функцій, але тканин вони не утворюють.

У більшості багатоклітинних тварин є сформовані тканини, які входять до складу відповідних органів. Органи тварин, які виконують спільні функції, формують системи органів.

Так, тварини здатні до активного руху, який забезпечує опорно-рухова система. Активному захопленню та подрібненню їжі багатьох тварин сприяють ротові органи (щелепи, хеліцери тощо). Подрібнена їжа перетравлюється за участю травної системи. Її будова в процесі історичного розвитку поступово змінювалась від замкненої кишкової порожнини кишковопорожнинних до наскрізної - у кільчастих червів, членистоногих, молюсків (див. мал. 174-176), хордових (див. мал. 177-181). Тому в багатоклітинних тварин інтенсивніший обмін речовин, ніж у багатоклітинних рослин.

Кінцеві продукти обміну речовин виводяться з організму тварин за допомогою органів видільної системи. У безхребетних тварин вона представлена різними органами (див. мал. 192), у хребетних - нирками (див. мал. 193).

Важливими етапами в еволюції тварин стала поява дихальної та кровоносної систем. Спеціалізовані органи дихання забезпечують ефективніший газообмін, ніж просто через покриви. Органами дихання більшості мешканців водойм (молюски, риби) є зябра. Вони забезпечують дихання киснем, розчиненим у воді. Дихання атмосферним повітрям забезпечують трахеї (комахи та значна частина павукоподібних), легеневі мішки (частина павукоподібних) та легені (деякі молюски, амфібії, рептилії, птахи та ссавці) (див. мал. 184, форзац II).

Функціонування органів дихання часто пов’язане з кровоносною системою. Кров, яка циркулює по кровоносних судинах, транспортує кисень від органів дихання до інших органів і тканин, а від них вуглекислий газ - до органів дихання, звідки він виводиться назовні. Крім того, кров транспортує по організму поживні речовини, кінцеві продукти обміну речовин - до органів виділення, а також речовини, які беруть участь у регуляції життєвих функцій (гормони, інші гормоноподібні речовини тощо). Важлива роль кровоносної системи і в захисті організму від хвороботворних мікроорганізмів та інших паразитів. У членистоногих і молюсків незамкнена кровоносна система: кров рухається по судинах та порожнинах тіла. У кільчастих червів і хребетних тварин кровоносна система замкненого типу (див. мал. 190, форзац II) - кров рухається лише по системі кровоносних судин.

Є в багатоклітинних тварин і спеціалізовані системи захисту організму, як-от імунна. У більшості багатоклітинних тварин подразливість забезпечується нервовою системою та органами чуття. У процесі історичного розвитку тварин ускладнювалась будова нервової системи та органів чуття. Так, якщо в кишковопорожнинних нервова система утворена нервовими клітинами, що сполучаються між собою відростками, то вже в кільчастих червів формується головний мозок та вузли черевного нервового ланцюжка (див. мал. 219).

Одночасно з ускладненням будови нервової системи та органів чуття вдосконалювалися й форми поведінки тварин, їхня здатність до научіння. Це дало змогу змінювати поведінку залежно від змін у навколишньому середовищі та краще пристосовуватись до них. Поступово в процесі еволюції у тварин ставали досконалішими й форми обміну інформацією — комунікації. Завдяки високій здатності пристосовуватися до умов існування тварини заселили всі основні середовища життя на нашій планеті: водне, ґрунт, наземно-повітряне, організми інших істот.

Розмножуються тварини здебільшого статевим шляхом. І лише в тих групах, яким притаманна висока здатність до регенерації, можливе вегетативне розмноження (поліпи кишковопорожнинних, кільчасті черви та інші).

Отже, незважаючи на значні відмінності в будові та здійсненні процесів життєдіяльності різними групами живих істот, у них є й багато спільних рис. Усі організми складаються з клітин. Подібний їхній хімічний склад: вони складаються з одних і тих самих груп органічних речовин: білків, нуклеїнових кислот, вуглеводів і ліпідів.

Усім живим істотам притаманні подібні процеси життєдіяльності: живлення, дихання, розмноження, здатність до росту й індивідуального розвитку. Всі нові клітини та організми утворюються, незважаючи на розмаїтість способів розмноження, винятково з материнських клітин.

Спільною властивістю всіх організмів є здатність до саморегуляції - забезпечення узгодженої діяльності різних органів та систем органів відповідно до змін у довкіллі. Необхідною умовою існування всіх живих організмів є обмін речовинами та енергією з навколишнім середовищем. Для всіх живих істот характерна подразливість - здатність сприймати подразники зовнішнього та внутрішнього середовища і певним чином на них відповідати. Усім організмам властивий процес еволюції - набуття необоротних змін у будові та процесах життєдіяльності протягом історичного розвитку життя на нашій планеті. Завдяки цьому виникають нові пристосування організмів до будь-яких змін навколишнього середовища - адаптації. Організми, які не здатні пристосовуватись до змін довкілля, обов’язково вимирають.

Зробимо висновок: наявність спільних рис у прокаріотів, рослин, грибів і тварин є свідченням єдності живої природи та єдності походження життя на нашій планеті.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно