Будова і функції ока. Фоторецептори трансформують світлову енергію в електричну за допомогою пігментів, здатних змінювати структуру під дією світла.

З усіх сенсорних систем людини найбільше навантаження має саме ця система. Близько 90 % усієї інформації про навколишній світ ми отримуємо завдяки зору. Він забезпечує сприйняття різноманітних предметів, їхнього кольору, форми, відстані до них, взаємного розташування у просторі, рухів живих і неживих тіл. За допомогою зору ми сприймаємо і розрізняємо графічні сигнали (букви, цифри, малюнки тощо). Майже всі види трудової діяльності виконуються за участю зору. У людини зір є бінокулярним, або стереоскопічним: бачення обома очима забезпечує чітке об’ємне сприйняття предмета та його місце розташування у просторі.

Зорова сенсорна система складається з ока, зорового нерва, підкіркової ділянки та зорової зони кори півкуль головного мозку (мал. 98).

Око складається з очного яблука та допоміжного апарату. Воно розташоване в очній ямці черепа і кріпиться до нього за допомогою м’язів, які рухають око. Стінка ока утворена трьома оболонками: зовнішньою — білковою, середньою — судинною, внутрішньою — сітківкою. Давайте детальніше розглянемо їх (мал. 99).

Мал. 98. Будова зорового аналізатора: 1 - очі; 2 - зорові нерви; 3 - перехрестя зорових нервів (знаходиться в гіпоталамусі); 4 - підкіркові ділянки (бічні «колінчасті тіла»); 5 - зорова зона кори півкуль (знаходиться у потиличній частці великих півкуль)

Мал. 99. Схема будови ока: 1 - склера; 2 - рогівка; 3 - війкове тіло; 4 - судинна оболонка; 5 - райдужка; 6 - зіниця; 7 - кришталик; 8 - сітківка; 9 - склисте тіло; 10 - канал склистого тіла; 11 - сліпа пляма; 12 - зоровий нерв

Склера — зовнішня білкова оболонка ока. Це щільна капсула, що містить колагенові волокна. Вона захищає око від ушкоджень та допомагає зберігати його форму. Спереду вона переходить у прозору рогівку.

На межі між білковою оболонкою й рогівкою розташоване війкове тіло. У його товщі розташований війковий м’яз. Функція цього м’яза полягає в пристосуванні (акомодації) кривизни кришталика для бачення близько та далеко.

Судинна оболонка пронизана кровоносними судинами, що живлять структури ока. Передня частина судинної оболонки — райдужка. Вона містить пігмент, який визначає колір очей. У центрі райдужки розташована зіниця, крізь яку світло проходить усередину ока. Діаметр її змінюється: за великої освітленості зменшується, а за малої — збільшується. Це дозволяє пропускати крізь зіницю достатню кількість світла, щоб бачити, і в той самий час запобігає ушкодженню сітківки надто яскравим світлом.

За райдужною оболонкою розташований кришталик. Це прозора двоопукла лінза, що утримується за допомогою війкового тіла. Кришталик забезпечує фокусування сонячного променя на сітківку.

Судинна оболонка утворює рідину камер ока — водянисту вологу, що являє собою розчин солей.

Сітківка — внутрішня оболонка (мал. 100). Вона вкрита пігментними клітинами, що містять фусцин, який поглинає надлишок ультрафіолетових променів. У сітківці розташовані світлочутливі клітини (фоторецептори) — палички і колбочки, біполярні клітини, а також нервові клітини, що утворюють зоровий нерв. Це своєрідна периферична ділянка центральної нервової системи, яка сприймає світлове подразнення, здійснює первинне оброблення та створює нервовий імпульс.

Мал. 100. Схема будови сітківки: 1 - шар пігментних клітин; 2 - шар фоторецепторів; 3 - шар біполярних клітин; 4 - вузловий шар, від якого відходять відростки зорового нерва

Порожнину очного яблука займає склисте тіло, клітини якого заповнені розчином білка. Воно підтримує форму ока та забезпечує подальше проходження променів до сітківки.

Допоміжний апарат ока. Крім очного яблука, до органа зору належить і допоміжний апарат (мал. 101).

Він складається з повік, шести м’язів, що рухають око, та слізного апарату. Внутрішню поверхню повік та зовнішю поверхню склери і рогівки вкриває оболонка — кон’юнктива. Слізний апарат утворений слізною залозою, що розміщена у верхньому зовнішньому куті, слізних канальців, мішка й носослізної протоки. Слізна залоза виділяє секрет — сльози, в якому міститься лізоцим, що знищує мікроорганізми. Рідина очищає і зволожує поверхню очного яблука, а потім відтікає до внутрішнього кута ока. Тут сльози збираються й через слізний каналець потрапляють у слізний мішок. Із нього через носослізну протоку сльози стікають у порожнину носа. Під час плачу велика кількість сліз не встигає потрапити до слізного мішка і тому стікає по обличчю. Для кращого зволоження і очищення відбувається кліпання повіками. Брови перешкоджають потраплянню на очне яблуко поту, що стікає з лоба, а вії — пилу з повітря.

Мал. 101. Допоміжний апарат ока: 1 - брова; 2 - окоруховий м’яз; 3 - слізна залоза; 4 - слізний мішок; 5 - носослізна протока; 6 - вії; 7 - повіки

Зорові шляхи. Нервові імпульси, що виникають у сітківці, зоровим нервом потрапляють у зорову кору, що розташована в потиличній частці великих півкуль. У цій зоні спроектовані найменші ділянки сітківки, і саме тут зорові сигнали інтерпретуються і ми бачимо. Але для того, щоб ми змогли побачити, необхідним є обмін з іншими ділянками кори, наприклад, скроневими. Зорові нерви, що несуть сигнали від сітківки, перехрещуються. Це місце називають зоровим перехрестям, або хіазмою. Не всі волокна зорового нерва доходять до кори півкуль. Близько 20% їх доходить до зорових горбів середнього мозку, де беруть участь у зіничних рефлексах та рухах ока.

• 1. Схарактеризуйте, з яких структур складається зоровий аналізатор.
• 2. Чому людина кліпає повіками?
• 3. Чим утворений і яке значення має допоміжний апарат ока?
• 4. Схарактеризуйте зорові шляхи.

• Чому не мерзнуть очі?

ЦЕ ЦІКАВО ЗНАТИ!