Друга сигнальна система. Біологічні основи психічної індивідуальності людини
- 22-11-2021, 23:20
- 427
8 Клас , Біологія 8 клас Страшко, Горяна, Білик (нова програма)
§ 52. Друга сигнальна система. Біологічні основи психічної індивідуальності людини
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ: системи комунікації, мова, слово, периферичний і центральний апарати мови, індивідуальність, темперамент, типи вищої нервової діяльності, домінантність однієї з півкуль головного мозку.
Походження другої сигнальної системи й мови. Згадаймо, що сукупність нервових процесів, які виникають у результаті дії на органи чуттів конкретних подразників довкілля (світло, звук, запах, смак, дотик тощо), становлять зміст першої сигнальної системи, яка функціонує і у тварин, і в людини.
Чуттєве сприйняття довкілля створило у тварин кожного виду певні системи спілкування, або комунікації (з латин. роблю спільним, поєдную) (рис. 161). Наприклад, павіани гамадрили використовують десятки різних звуків, що зумовлюють у цих тварин відповідні інстинктивні й умовно-рефлекторні реакції. Кожний звуковий сигнал має відповідний зміст («небезпека», «тут їжа») і спричиняє конкретну реакцію.
Мабуть, подібні звукові сигнали сотні тисяч років тому стали основою для формування мови.
Рис. 161. Кожний вид тварин має свою систему спілкування
Рис. 162. Потреба в мові виникла внаслідок спільних трудових дій: полювання, передавання досвіду, виготовлення знарядь праці
Спочатку, коли мислення первісних людей нагадувало умовно-рефлекторну поведінку тварин і вони не усвідомлювали ані окремих предметів, ані явищ, ані навіть своїх дій, прості звукові сигнали слугували їм лише регуляторами певної поведінки. Де найбільше були потрібні ці сигнали? Звичайно, на полюванні. Щоб спіймати й убити велику тварину, необхідні були узгоджені дії всіх учасників полювання. Пізніше, зі зростанням потреб, первісна людина почала виробляти знаряддя праці й у неї виникла необхідність якось поділитися своїми вміннями та досвідом (рис. 162).
Звукові сигнали ускладнювалися, поступово збільшувалася їхня кількість, ставали різноманітними інтонації, з якими їх виголошували. Один звук можна було чітко відрізнити від іншого. Він став відображати конкретний предмет, явище та дію. Цей звук поступово оформився в слово, а слово, за яким стояло певне поняття (мамонт, дощ, небезпека, печера, дитина), стало умовним подразником.
За І. Павловим, слово є одним із найсильніших подразників для людини, «сигналом сигналів». Слово — це й подразник, і підґрунтя другої сигнальної системи, яка є основою психіки людини, її мислення, свідомості. Слово є основою мови.
Як і психіка, мова людини може розвиватися тільки за умов виховання дитини в людському суспільстві.
Для становлення мови обов’язковими є навчання та праця. Слово набуває понятійного значення тільки тоді, коли людина усвідомлює, що воно відповідає не одному конкретному предмету або явищу. Що активніше вона навчається або працює, то вища в неї потреба в пізнанні та спілкуванні, усвідомленні та розумінні предметів і явищ довкілля, то більший у неї словниковий запас.
Для мовної функції обов’язковим є здоровий неушкоджений головний мозок, а для усної мови — ще й неушкоджений голосотвірний апарат і орган слуху.
Функції мови і слова. Мова — специфічна форма людської діяльності, що виникла в процесі суспільної праці як засіб спілкування, планування та регулювання довільної свідомої поведінки.
Мова — це система знаків для передавання, сприймання та застосування інформації.
За словом «ховається» знак (звук, літера) і поняття — зміст знака. Під час спілкування рідною мовою знаки й поняття збігаються. Коли ми говоримо «лелека», «чорногуз», «бусол», «гайстер», «бузько», то маємо на увазі одного й того самого птаха, що означає одне й те саме поняття. Різне звучання одного й того самого поняття для нас не має значення.
Слово й мова дають нам інформацію: про ознаки предмета, явища (круглий, широкий, низький, яскравий, гучний, неприємний); словами можна описати те, про що людина ніколи не чула, не бачила (інша справа, які образи при цьому виникатимуть у людини, яка ніколи не бачила описуване). Слухаючи пісні, оповідання, ми добре уявляємо, про що там ідеться. Можна висловити своє ставлення до людини, тієї чи іншої речі або явища (подобається сонячна погода та щирі люди, або: не люблю дощ і нещирість, заздрощі).
Словом можна відкрити іншій людині свій внутрішній світ, поділитися думками, почуттями та планами.
Мова й слово є чинниками розвитку людини й суспільства, бо вони дають змогу вчитися й накопичувати індивідуальні та колективні знання; зберігати їх за допомогою книжок, фільмів, комп’ютерів; обмінюватися інформацією.
Мова збагачує людину знаннями, набутими попередніми поколіннями. Мова й слово — регулятори поведінки людини й суспільного життя, бо вони є засобом спілкування.
За допомогою слів і мови виховують дітей. Одна мати вчить свою дитину: «Тебе вдарили, і ти вдар кривдника»; друга скаже: «Тебе вдарили, а ти відійди від кривдника»; третя порадить: «Поясни тій дитині, яка тебе вдарила, чому так робити не можна». У кожному з цих випадків результати виховання будуть різними.
Ніколи не забуваймо про значення слова для конкретної людини. Відомо, що добрим словом людину можна підтримати, сприяти її одужанню, а злим — тяжко вразити. Тому мова й слово є джерелом емоцій.
Фізіологічні механізми мови — це механізм умовно-рефлекторної діяльності кори великих півкуль головного мозку. Як фізіологічний подразник, слово існує в трьох формах: почуте, побачене, вимовлене.
Існує периферичний і центральний апарат мови.
Периферичний, або голосовий, апарат мови складається з трьох частин: 1) глотки, носової порожнини, носоглотки, язичка, піднебіння, язика, зубів і губ; 2) гортані (голосові зв’язки); 3) трахеї, бронхів, легенів.
Центральний апарат мови має декілька центрів у корі півкуль головного мозку.
Так, понад сто років тому французький учений П. Брока відкрив у звивині лобової частки лівої півкулі головного мозку моторний центр мови, який відповідає за іннервацію апарату формування звуків мови (мовну артикуляцію, з латин. роздільно вимовляти). При ураженні цього центру (наприклад, унаслідок інсульту) хворий розуміє мову, а вимовляти слова не може. Трохи пізніше німецький учений К. Верніке виявив у звивині скроневої ділянки лівої півкулі центр розуміння мови. При його ураженні людина може розмовляти, але не розуміє мови інших людей.
Інші мовні центри забезпечують процеси мовної пам’яті, мовні образи звукових і писемних мовних знаків, завдяки яким люди можуть накопичувати мовний досвід, збільшувати словниковий запас, поліпшувати граматичну побудову мови.
Між центрами мови й центральними ланками сенсорних аналізаторів легко утворюються тимчасові нервові зв’язки. Тому слово для нас — не просто набір звуків або літер, а певний образ. Наприклад, сказане чи написане слово лимон спричиняє умовно-рефлекторне виділення слини. Окрім того, слово для нас — чуттєвий образ, до якого ми маємо певне емоційне ставлення (подобається, не подобається, приємно, неприємно).
Індивідуальність кожної людини як особистості формується на ґрунті особливостей вищої нервової діяльності, які залежать від спадкових факторів; життєвого досвіду людини, її виховання та самовиховання; економічних і соціальних умов життя.
Безумовно, уроджені особливості нервової діяльності мають велике значення, але вчені й педагоги наголошують: відповідні умови життя та виховання завжди здатні змінити людину на краще, розвинути в ній найкращі людські якості та здібності, усунути негативні риси характеру, що «помилково» були закладені природою.
Це треба пам’ятати! Кожна людина має необмежену можливість до вдосконалення та самовдосконалення.
Неповторність кожної особистості виявляється в типах нервової діяльності, темпераменті, характері, обдарованості та здібностях.
Темперамент (з латин. узгодженість, лад, належне співвідношення частин) — це індивідуальна особливість людини, що проявляється в силі емоційних реакцій, а також у збудливості, урівноваженості, швидкості, ритмі й інтенсивності психічних процесів.
Учення про темперамент пов’язане з видатним давньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він і його послідовники, наприклад римський лікар Гален, відстоювали так звану гуморальну теорію (з латин. рідина), згідно з якою темперамент визначається переважанням певних «соків» тіла: крові, жовчі та слизу (сюди давні лікарі відносили й лімфу).
На ґрунті цих поглядів сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний (з латин. кров, життєва сила), холеричний (з грецьк. жовч), флегматичний (з грецьк. слиз) і меланхолічний (з грецьк. чорний, похмурий і жовч).
Нині вчення про темперамент має лише історичний інтерес, але його різновиди, описані Гіппократом, досить точно відповідають типам вищої нервової діяльності, що описав І. Павлов.
Типи вищої нервової діяльності та темпераменту. За І. Павловим, різні типи вищої нервової діяльності розрізняються за такими показниками:
- силою процесів збудження та гальмування в корі головного мозку;
- урівноваженістю процесів збудження та гальмування в корі головного мозку;
- рухливістю процесів збудження та гальмування в корі головного мозку (тобто швидкістю, з якою збудження може змінитися на гальмування й навпаки).
З комбінації вищезгаданих показників І. Павлов визначив чотири типи вищої нервової діяльності.
Перший тип — жвавий — характеризується повною врівноваженістю процесів збудження та гальмування в нервовій системі, а також значною силою й рухливістю цих процесів. Цей тип відповідає сангвінічному темпераменту (рис. 163).
Така людина — сангвінік — бадьора, активна, діяльна, нудьгує без діла, комунікабельна, здебільшого має гарний настрій, оптимістичний погляд на життя, доброзичлива, нікого не ображає й нікому не заздрить, швидко забуває образи. Вона легко переживає невдачі та неприємності. Сангвінік — дуже емоційна людина, а тому має живу міміку й зазвичай сильно жестикулює, голосно розмовляє.
Рис. 163. Сангвінік Еней «був парубок моторний і хлопець хоч куди козак»
Негативний бік сангвініка — брак сили волі й певна поверховість, яка виявляється в навчанні та праці, поспішність у прийнятті рішень (можливі помилки). Сангвініки схильні до частої зміни своїх інтересів і захоплень; буває, що, тільки розпочавши якусь роботу, залишають її, бо в них уже з’явилося інше захоплення. Тому сангвініки повинні виховувати в собі такі якості: волю, стриманість, самовладання, більшу зосередженість у навчанні та праці, інших справах.
Другий тип — нестримний, сильний, неврівноважений — характеризується переважанням процесів збудження над гальмуванням. За класифікацією Гіппократа, він відповідає холеричному темпераменту (рис. 164).
Холерику притаманний високий рівень нервово-психічної активності й енергійності дій (часто в праці він не знає міри, постійно кудись поспішає, йому завжди бракує часу, майбутнє цікавить його більше, аніж сьогодення), яскравість емоційних переживань.
Холерик бурхливо й нестримно переживає радість і сум, схильний до протилежних настроїв, нападів дратівливості; іноді буває схильний до необміркованих учинків під дією афектів. Міміка та рухи холерика, як правило, різкі, різноманітні, мова — голосна. Якщо холерик — недостатньо вихована людина, то не може контролювати себе в складних ситуаціях, а тому його нестриманість і запальність може призводити до конфліктів з іншими людьми.
Самовиховання людини з холеричним темпераментом має спрямовуватися на виховання стриманості, самовладання, кращого ставлення до людей, доброзичливості.
Рис. 164. Д’Артаньян — типовий холерик
Рис. 165. Бравий солдат Швейк — приклад флегматика
Рис. 166. Типовий меланхолік — П’єро
Третій тип — спокійний, або інертний (з латин. невправний, млявий), — характеризується значною силою, урівноваженістю процесів збудження та гальмування, але малою рухливістю, деякою інертністю нервових процесів. За Гіппократом, він відповідає флегматичному темпераменту (рис. 165).
Флегматику властива порівняно низька активність поведінки. Хоча досить часто це людина дуже працьовита, завзята й наполеглива в роботі, але зазвичай надто некваплива в прийнятті рішень, важко переключається з однієї справи на іншу навіть тоді, коли це потрібно зробити терміново; як правило, не схильна до частої та різкої зміни настрою. Флегматик повільно обмірковує свої життєві плани й неквапно втілює їх у життя. Він має спокійну міміку, жести й мову.
За неправильного виховання у флегматиків може розвинутися некомунікабельність, замкненість, млявість, збідненість емоцій, схильність до педантизму — сліпого дотримання своїх звичок і правил, дріб’язковості.
Флегматикам дуже корисно займатися спортом, особливо його ігровими видами, частіше бувати в театрі, слухати музику, спілкуватися з людьми.
Четвертий тип — слабкий — характеризується слабкістю нервових процесів — як збудження, так і гальмування — з переважанням останнього. За Гіппократом — це меланхолічний темперамент (рис. 166).
Для меланхоліків властиве швидке виснаження нервової системи, що може призводити до втрати працездатності. Меланхолік — дуже вразлива, слабовільна людина, яка часто страждає, переживаючи навіть невеликі неприємності.
Йому притаманна нерішучість, невпевненість у своїх діях і силах. Кожну невдачу він сприймає як трагедію, завжди очікує неприємностей — як від свого життя, так і від людей. Меланхолік боїться труднощів, легко підкоряється стороннім впливам. Міміка й жестикуляція меланхоліка бідні, маловиразні, мова тиха.
За неправильного виховання в меланхоліка можуть розвинутися такі негативні риси, як підвищена образливість, боязкість, нерішучість, замкненість, відстороненість від справ і колективу, схильність до тяжких внутрішніх переживань і неврозів. Тому меланхолікам дуже корисно займатися спортом, особливо тими його видами, які пов’язані з певним ризиком, розвитком мужності, яскравими емоціями (стрибки у воду, автомобільний, кінний спорт).
Відносність поділу вищої нервової діяльності та темпераменту на певні типи. Належність до того чи іншого типу вищої нервової діяльності не абсолютна. Погляньте на людей, які вас оточують, і ви побачите, що «чистих» сангвініків, меланхоліків, флегматиків і холериків майже немає. Частіше зустрічаються люди, у яких є риси двох або навіть трьох темпераментів, причому одні ознаки виявлені яскравіше, інші — слабше, що значною мірою залежить від певної життєвої ситуації. Наприклад, спортсмен у колі сім’ї чи товаришів може поводитися флегматик, а в умовах спортивних змагань він виявляє риси, властиві холерику. Життєрадісний сангвінік через постійні невдачі може стати розгубленим і нерішучим меланхоліком. Тож індивідуальний темперамент людини — це складніше явище, аніж будь-який із чотирьох темпераментів, узятий окремо.
Не треба думати, що успадкований тип вищої нервової діяльності може фатально визначати здібності особистості, риси її характеру, інтереси та схильності, світогляд і переконання. Духовний розвиток людини значною мірою обумовлюється вихованням і самовихованням.
Функціональна домінантність однієї з півкуль головного мозку певною мірою визначає тип вищої нервової діяльності людини.
Ученим уже давно відомо, що обидві півкулі головного мозку мають однакову анатомічну й мікроскопічну будову й що права півкуля керує лівою половиною тіла, а ліва — правою. У більшості людей, тобто правшів, відносно домінує ліва півкуля, а в лівшів (шульгів) — права.
Іван Павлов одним із перших виявив, що в праворуких людей-мислителів, тобто осіб із переважно абстрактно-логічним мисленням, домінує ліва півкуля головного мозку, а в людей-художників, тобто осіб із переважно чуттєвообразним мисленням, — права (рис. 167). Саме тому вчений дійшов висновку, що ліва півкуля більшою мірою аналізує сигнали другої сигнальної системи, а права — першої (у лівшів буває навпаки).
Рис. 167. У людей з абстрактно-логічним мисленням переважно домінує ліва півкуля, а в людей із чуттєво-образним мисленням — права
Наукові пошуки сучасних учених підтвердили думку І. Павлова. Дійсно, у всіх правшів і 70 % (за різними даними) лівшів у лівій півкулі відбувається сприйняття, переробка, аналіз і синтез сигналів другої сигнальної системи. Це пов’язано з тим, що саме в ній зосереджені центри усної мови, письма, читання, розуміння мови (рис. 168, а). У лівій півкулі міститься також центр лічби та пам’яті на слова. Усе це характеризує її як відповідальну за абстрактно-логічне мислення. Водночас ліва півкуля є порівняно «неемоційною». Їй майже не підвладне формування чуттєвих образів. Наприклад, центр слуху аналізує звук як механічний сигнал, що має певну силу й висоту, однак він не відрізняє спів солов’я від кукурікання півня.
Рис. 168. Схема розміщення центрів, що відповідають за функції організму в корі головного мозку: ділянки головного мозку: А — лобова, Б — тім’яна, В — потилична; а) ліва півкуля, б) права півкуля: 1 — функція нюху; 2 — функція письма; 3 — права рука — рух і відчуття дотику; 4 — слух; 5 — мова; 6 — лічба; 7 — читання; 8 — зір, 9 — ліва рука — рух і відчуття дотику; 10 — музикальність; 11 — орієнтування в просторі; 12 — сприйняття геометричних образів
Права півкуля в правшів і 70 % лівшів відповідає за сприйняття, переробку, аналіз і синтез сигналів першої сигнальної системи. Це півкуля, де переважно формуються чуттєво-образне сприйняття світу, емоції, почуття, уява, настрій. Іван Павлов називав її півкулею художників і музикантів. Усі центральні ланки аналізаторів у правій півкулі чутливіші до відповідних подразнень, аніж у лівій. Центр слуху формує емоційно забарвлені слухові образи, він розрізняє відтінки звуків, інтонацію мови (рис. 168, б). Тут є центр музичного слуху. Розподіл функцій між правою та лівою півкулями називається функціональною асиметрією півкуль головного мозку. Анатомічно півкулі абсолютно однакові, тобто симетричні. Тісний зв’язок першої та другої сигнальних систем здійснюється завдяки постійній взаємодії правої та лівої півкуль. Результатом цієї взаємодії є цілісне сприйняття людиною навколишнього середовища. Розподіл функцій між півкулями не є абсолютним.
Він виникає в період індивідуального розвитку та є результатом засвоєння дитиною мови й удосконалення абстрактно-логічного мислення. Заняття образотворчим мистецтвом, музикою та співами впливає на розвиток правої півкулі, а отже, сприяє розвитку образного мислення й емоційної сфери людини.
Думаємо, розуміємо, відповідаємо. 1. Обґрунтуйте, чому слово стало умовним подразником великої сили. Дайте визначення поняття «мова». 2. Обґрунтуйте інформаційну функцію мови та слова. 3. Чому мова й слово є чинниками розвитку конкретної людини та суспільства? 4. Доведіть, що мова є регулятором поведінки людини й суспільного життя. Наведіть приклади. 5. Обґрунтуйте, чому мова є джерелом емоцій. Наведіть приклади. 6. Як розвивається мова в дітей? 7. Поясніть, на чому базується індивідуальність кожної людини як особистості. 8. З’ясуйте взаємозв’язок між видами темпераментів і типами вищої нервової діяльності. 9. Користуючись текстом і рисунками параграфа, дайте характеристику різних видів темпераментів. 10. Поясніть відносну функціональну домінантність однієї з півкуль головного мозку.
Самостійна робота з підручником. 1. Знайдіть у тексті параграфа підтвердження взаємозв’язку між видами темпераменту та нейрогуморальною регуляцією. 2. Користуючись матеріалом параграфа, поясніть походження термінів «сангвінічний», «холеричний», «флегматичний», «меланхолічний».
Запитання для допитливих. 1. Знайдіть у літературі, як читання впливає на розвиток мови. 2. Який тип темпераменту частіше мають люди, які хворіють на гіпертонічну хворобу? Обґрунтуйте відповідь. 3. Як треба враховувати темперамент людини при виборі професії?
Домашнє завдання. 1. Поясніть явище надзвичайної збідненості мови в тих дітей, які багато часу дивляться телевізор (особливо «бойовики») і грають у комп’ютерні ігри. 2. Визначте, обґрунтуйте й запишіть у зошит, який у вас тип темпераменту. Як ці знання можуть допомагати вам у навчанні, спілкуванні з батьками, товаришами? Чи є якісь негативні прояви вашого темпераменту? 3. Подумайте, які висновки можна зробити, знаючи, яка з півкуль мозку у вас відносно домінує.
Дослідницький практикум № 5
ТЕМА. Визначення типу вищої нервової діяльності та властивостей темпераменту
МЕТА: визначити за допомогою тестування тип темпераменту та силу нервових процесів.
ОБЛАДНАННЯ: тест-опитувальник Г. Айзенка, що складається з 56 запитань, бланк для відповідей, ручка або олівець.
ХІД РОБОТИ
1. Вам пропонується відповісти на 56 запитань.
2. Прослухайте їх і дайте відповідь, чи погоджуєтеся ви з цим твердженням. Якщо погоджуєтеся, то в бланку для відповідей поряд із відповідним номером поставте знак «+», якщо ні — знак «-».
Пам’ятайте, що в тесті немає «поганих» і «хороших» відповідей. Кращою буде та відповідь, яка першою у вас виникла.
Тест-опитувальник Г. Айзенка
- 1. Відрізняєтеся непосидючістю.
- 2. Запальні й імпульсивні.
- 3. Найчастіше нетерплячі.
- 4. Ініціативні й рішучі.
- 5. Завзяті, навіть уперті.
- 6. Швидко орієнтуєтеся в суперечках, спритні.
- 7. Ритм вашої діяльності нерівномірний, стрибкоподібний.
- 8. Любите ризикувати.
- 9. Легко пробачаєте образи.
- 10. Ваша мова швидка й палка.
- 11. Часто страждаєте від своєї неврівноваженості.
- 12. Не терпите недоліків.
- 13. Вас захоплює все нове.
- 14. Ваш настрій часто змінюється.
- 15. Ви життєрадісна й весела людина.
- 16. Енергія б’є ключем, ви завжди зібрані.
- 17. Часто кидаєте розпочате на півдорозі.
- 18. Не завжди адекватно оцінюєте свої сили.
- 19. Ваші інтереси й захоплення часто змінюються.
- 20. До планів, що змінилися, і до нових обставин ви звикаєте легко.
- 21. Вам не важко відволікатися від своїх справ, ви швидко розбираєтеся в чужих проблемах.
- 22. Ретельна й копітка праця не для вас.
- 23. Ви чуйні, любите спілкування.
- 24. Ваша мова виразна й голосна.
- 25. Ви не панікуєте навіть у складних ситуаціях, у вас відмінне самовладання.
- 26. Легко засинаєте й швидко просинаєтеся.
- 27. Вам складно зосередитися, прийняти обмірковане рішення.
- 28. Ви непослідовні, неуважні.
- 29. Ви стримана й холоднокровна людина.
- 30. У своїх словах і справах ви послідовні.
- 31. Ви обережні й розважливі.
- 32. Витримані, умієте вичікувати.
- 33. Неговіркі, не любите пустих розмов.
- 34. Ваша мова розмірена, спокійна.
- 35. Ви грамотно розподіляєте свої сили.
- 36. У вас існує чіткий режим дня, ви плануєте свої справи.
- 37. Спокійно сприймаєте критику, байдужі до пліток.
- 38. Вам важко швидко переключитися на іншу діяльність.
- 39. З іншими людьми у вас рівні, добрі стосунки.
- 40. Акуратні, педантичні в дрібницях.
- 41. Вам складно пристосуватися до нових умов і планів, що змінилися.
- 42. Ви не любите багато рухатися, повільні.
- 43. Ви сором’язлива людина.
- 44. Нова обстановка викликає у вас збентеження.
- 45. Ви невпевнені в собі.
- 46. Самотність не обтяжує вас.
- 47. Невдачі й неприємності надовго виводять вас із рівноваги.
- 48. У складні життєві періоди ви замикаєтеся в собі.
- 49. Ви не надто витривалі, швидко втомлюєтеся.
- 50. Ваша мова тиха, іноді невиразна.
- 51. Ви автоматично переймаєте риси характеру співрозмовника та його манеру говорити.
- 52. Сентиментальні й вразливі.
- 53. У вас завищені вимоги до себе й навколишнього світу.
- 54. Вам властива деяка млявість і підозрілість.
- 55. Вас легко скривдити.
- 56. Вам приємно, коли люди співчувають вам.
3. Опрацювання результатів.
У тесті — 4 групи запитань, у кожній із них — 14 тверджень.
Перші 14 (з першого по чотирнадцяте твердження) описують холеричний темперамент. Друга група (15-28 твердження) характеризує сангвініка. Третя група (29-42 твердження) стосується флегматичного типу темпераменту. Четверта група (43-56 твердження) описує меланхолічний темперамент.
Якщо в якійсь із груп ви одержали більше 10 плюсів, то цей тип темпераменту у вас домінує. Якщо кількість плюсів — 5-9, то ці риси виражені у вас значною мірою. І якщо позитивних відповідей менше 4, то риси такого типу темпераменту слабко виражені.
ВИСНОВОК
Заповніть таблицю.
Коментарі (0)