Войти
Закрыть

Транспорт — джерело забруднення навколишнього середовища

10 Клас

• Негативний вплив транспорту на довкілля. Роботу всіх видів транспорту забезпечує транспортна інфраструктура — збалансована сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, засобів управління і зв’язку, різноманітного технічного обладнання. Основними проявами негативного впливу транспорту на навколишнє середовище є: • забруднення атмосферного повітря через викиди шкідливих речовин пересувними транспортними засобами та стаціонарними об’єктами транспортної інфраструктури; • акустичне забруднення від роботи двигунів, неякісного рухомого складу, незадовільного дорожнього покриття тощо; • шкідливий вплив на навколишнє середовище під час спорудження транспортних шляхів, пов’язаний з вилученням земель, відведених під ці шляхи разом із зонами відчуження; • негативний вплив на довкілля внаслідок перевезення небезпечних і радіоактивних речовин, у тому числі аварійні забруднення, пов’язані з використанням неякісної техніки і застарілого рухомого складу, а також з недостатнім контролем перевезень; • негативний вплив діяльності транспорту на довкілля та його компоненти. • Забруднення навколишнього середовища в межах транспортної мережі. В Україні у транспортній галузі функціонують: шість залізниць, 32 аеропорти, 20 морських торговельних та 10 річкових портів. Загальна протяжність магістралей країни становить: мережі автомобільних доріг загального користування - 169,4 тис. км (з твердим покриттям - 165,6 тис. км), у тому числі - 20,5 тис. км доріг державного і 148,9 тис. км місцевого значення; залізничної мережі України - 21,9 тис. км, річкових шляхів - 2,2 тис. км (мал. 55, табл. 1). В Україні розвинуті всі види транспорту. На 10 тис. км2 території припадає 372 км залізничних колій, 78 км внутрішньоводних шляхів, 1933 км автомобільних шляхів із твердим покриттям (табл. 1)....
0 Переглянути

Види транспорту та його вплив на навколишнє середовище

10 Клас

Транспорт - це сукупність засобів, призначених для переміщення людей, вантажів, сигналів і інформації з одного місця в інше. Розрізняють транспорт наземний (автомобільний, залізничний), водний (морський, річковий), повітряний і трубопровідний. Транспорт використовує 30 % енергії, що виробляється у світі (82 % від цієї кількості використовують безпосередньо транспортні засоби), на нього припадає 60 % викидів вуглекислого газу, 42 % оксидів азоту, 40 % вуглеводнів, 18 % чадного газу. • Автомобільний транспорт. Найбільш поширеним і найбільш «брудним» є автомобільний транспорт. Перевагою автомобільного транспорту є його висока мобільність, доступність для широких верств населення тощо. Основними екологічним вадами автомобільного транспорту є такі: • автомобілі є найбільшим мобільним джерелом забруднення навколишнього середовища (у світі на сьогоднішній день функціонує близько 600 млн автомобілів); • основна частина викидів від автомобільного транспорту припадає на міста та найбільші автомобільні траси; • автомобільні викиди концентруються у приземному шарі повітря, яким дихають люди (один автомобіль у середньому за рік поглинає 1 т кисню й викидає в повітря 600-800 кг вуглекислого газу, 40 кг оксидів азоту та 200 кг неспалених вуглеводнів); • двигуни автомобілів часто бувають невідрегульованими, зношеними, що спричиняє додаткові викиди в атмосферу; • проблема переробки відпрацьованих мастильних матеріалів (тільки в Київській області щороку утворюється близько 50 тис. т відпрацьованих масел); • проблема утилізації відпрацьованих покришок; • викиди автотранспорту містять до 200 хімічних сполук, частина з яких надзвичайно токсичні. • Залізничний транспорт. Залізниці мають багато переваг - велику вантажопідйомність, надійність, порівняно високу швидкість. Залізничний транспорт набагато чистіший, ніж автомобільний, проте і він має вади:...
0 Переглянути

Біосферні заповідники, природні національні та регіональні ландшафтні парки як об’єктирегульованої рекреації і туризму

10 Клас

Серед категорій природно-заповідних об’єктів, які отримали розвиток в Україні з початку 80-х років минулого століття, необхідно відзначити багатофункціональні заповідні території, як-от: біосферні заповідники, природні національні та регіональні ландшафтні парки. Перші національні парки світу були створені ще у другій половині XIX ст. у США - Єлоустонський та Йосемітський. Перші біосферні резервати (заповідники) починають формуватись у 70-х роках XX ст. після прийняття Всесвітньої програми «Людина і біосфера». В Україні першими національними парками були: Карпатський (1980), Синевирський (1989) у Карпатах та Шацький (1983) на Поліссі. Статус перших біосферних заповідників в Україні отримали у 1993 році Карпатський, «Асканія-Нова», Чорноморський та у 1996 році - Дунайський заповідники (мал. 51, 52). Перший регіональний ландшафтний парк в Україні «Дністровський каньйон» був створений на Тернопіллі у 1990 році. Біосферні заповідники, національні природні та регіональні ландшафтні парки, окрім природоохоронних, наукових, виконують рекреаційні та просвітницькі функції. Для виконання рекреаційних функцій на їхній території створюються спеціальні оздоровчо-відпочинкові зони (регульованої та стаціонарної рекреації). Поєднання туристсько-рекреаційних і просвітницьких послуг з природоохоронними дає можливість цим установам предметно займатись відпочинком, екологічною освітою і природоохоронним просвітництвом. З цією метою біосферні заповідники створюють музеї, зоопарки, дендрологічні парки. Нині серед них найвідомішими є: Музей екології і природокористування Карпат, Карпатський музей сплаву лісу, Асканійський зоопарк та дендропарк тощо. Численні відвідувачі (особливо учнівська і студентська молодь) мають нагоду отримати конкретні знання, обізнаність у певних процесах і явищах. Мережа цих заповідних територій має відповідати низці зонально-географічних і соціально-економічних вимог. Так, ці об’єкти мають репрезентувати природні комплекси усіх природних зон і гірських країн, вони мають бути доступні для відвідувачів у межах поїздок вихідного дня, на їхній території пропагують кращі традиції природокористування корінних громад, демонструють їхню роль в екологічній освіті і просвітництві, кращі форми охорони природи. В Україні функціонує розгалужена мережа із чотирьох біосферних заповідників, 22 природних національних парків і близько 50 регіональних ландшафтних парків, створених упродовж останніх тридцяти років...
0 Переглянути

Гірські та приморські території України як основні регіони розвитку рекреації і туризму

10 Клас

• Чинники формування рекреаційно-туристських регіонів України. Основними рекреаційно-туристськими регіонами України є ті, що забезпечені природно-кліматичними, історико-культурними та соціально-економічними ресурсами. Безумовно, визначальними у цій тріаді є природно-кліматичні рекреаційні ресурси. Дві інші категорії рекреаційних ресурсів є допоміжними. За особливостями поширення наявних природно-рекреаційних ресурсів в Україні виділяється Карпатський регіон, Причорноморсько-Приазовський, Полісся і Поділля. Кожен із названих туристсько-рекреаційних регіонів оцінюється певним туристсько-рекреаційним потенціалом — максимальною сукупною продуктивною спроможністю його рекреаційних ресурсів. Реалізація природно-рекреаційного потенціалу залежить від низки соціально-економічних чинників: наявності надійних під’їзних шляхів, облаштованих туристсько-рекреаційних закладів, якості надання і вартості рекреаційних послуг, інфраструктурній привабливості території тощо. • Карпатський рекреаційно-туристський регіон. Це один із найперспективніших туристсько-рекреаційних регіонів. Має екологічно сприятливі природні умови, добре забезпечений бальнеологічними, лісовими, водними, гірськолижними ресурсами. Він займає вигідне прикордонне положення, що сприятиме зміцненню його міжнародного іміджу. У регіоні сформувались такі курорти та курортні райони, як Моршинський, Трускавецький, Славський, Яремчанський, «Буковель», Свалявський, Воловецький, Шаянський, Солотвинський, Ворохтинський, Міжгірський тощо....
0 Переглянути

Нормування антропогенних навантажень, пов’язаних з рекреаційною діяльністю

10 Клас

• Аспекти нормування антропогенних рекреаційних навантажень. Проблему нормування антропогенних рекреаційних навантажень можна розглядати з двох аспектів: методичного і прикладного. Методична сторона нормування антропогенних навантажень полягає у розробці методик їх оцінок. Прикладний аспект нормування рекреаційних навантажень полягає у встановлені режимів відвідування природних об’єктів і природних комплексів, які б запобігали рекреаційній деградації. • Методики оцінювання глибини антропогенних змін ландшафтів. З метою дотримання певних екологічних норм і стандартів у районах масового відпочинку й оздоровлення населення розроблені методики проведення оцінок і дотримання певних стандартів, норм антропогенних рекреаційних навантажень на природу. Оцінюючи рекреаційний вплив на навколишнє середовище, враховують такі чинники: вид рекреації, зонально-азональні особливості природних комплексів, величину, масштаби, характер, тривалість впливу тощо. Відповідно до типу ландшафту окремого природного комплексу передбачено оцінку ступеня його рекреаційної стійкості, стадії рекреаційної дигресії - показники, від яких залежить максимальне рекреаційне навантаження. Показники рекреаційного навантаження розраховуються у осіб/га впродовж певного періоду часу. Оцінка рекреаційного навантаження дає підстави щодо встановлення режиму відвідуваності паркових зон, екологічних стежок і туристичних маршрутів. Зміни ландшафтів унаслідок антропогенного навантаження можна провести методом експертного оцінювання. Він ґрунтується на ранжуванні видів антропогенного впливу на природні комплекси. Кожен вид природокористування вносить певну глибину змін і перетворень у природні комплекси. Тому певним видам природокористування відповідають певні види угідь (природних і антропогенізованих), облік і характер яких засвідчують певний ступінь антропогенізації ландшафтів. Співвідношення цих угідь свідчить про глибину змін і перетворень: незначні зміни - за наявності в регіоні до 75 % природних угідь, надмірні зміни - за наявності в регіоні близько 23 % природних угідь. Інколи розраховують коефіцієнт антропогенної перетвореності ландшафтів (згідно з методикою В. Анучіна, М. Лемешева, К. Хофмана, 1972) за десятибальною системою з метою оцінки ступеня зміненості і перетвореності ландшафтних комплексів для подальшої їх оптимізації....
0 Переглянути

Особливості впливу рекреаційної діяльності на довкілля

10 Клас

• Вплив рекреаційної діяльності на природне середовище. За особливостями впливу на навколишнє середовище рекреацію можна віднести до відносно толерантних щодо природи галузей господарювання. Це зумовлено тим, що рекреаційна сфера є зацікавленою у підтриманні високої якості природних ресурсів, на які орієнтується її діяльність. Водночас вплив нерегульованої рекреаційної діяльності на довкілля є багатоаспектним і доволі екологічно небезпечним. У процесі рекреаційної діяльності відбувається значний антропогенний вплив на природне середовище. Результатами такого впливу є деградація природних комплексів у результаті безпосереднього впливу людини на природу. Надмірна відвідуваність окремих природних об’єктів, засмічення природного середовища, його забруднення діяльністю транспортних засобів та об’єктів рекреаційної інфраструктури є основними причинами деградації природи. Так, на узбережжі морів надмірні рекреаційні навантаження, спричинені скупченістю рекреаційних об’єктів, є головною причиною деградації приморських комплексів. Масове витоптування рослин в околицях екологічних стежок природних заповідників, національних природних і регіональних ландшафтних парків є причиною збіднення в їхніх межах видового складу і чисельності особин виду. Скидання неочищених стоків рекреаційних об’єктів у поверхневі води є причиною погіршення якості води річок Карпатського регіону. Атмосфера, забруднена відпрацьованими газами автомобілів у місцях паркування транспорту, погіршує екологічну ситуацію в районах масового відпочинку і оздоровлення людей....
0 Переглянути

Рекреація і туризм. Ресурси рекреації і туризму

10 Клас

• Сутність категорій «рекреація» і «туризм». Під рекреацією (лат. rekreatio) розуміють відновлення, відтворення фізичних і духовних сил, оздоровлення населення завдяки організації різних видів відпочинку. Туризм - це будь-яка мандрівка з метою відпочинку і ознайомлення з новими цікавими регіонами чи об’єктами. Обидві категорії є близькими змістовно і спорідненими. Це ми простежуватимемо, ознайомлюючись з ресурсами рекреації і туризму. До рекреаційних ресурсів відносять частину природних і культурних ресурсів, які забезпечують відпочинок як засіб підтримання і відновлення фізичних кондицій людського організму, його оздоровлення. Водночас ресурсами туризму вважають природні, культурно-історичні та соціально-економічні об’єкти і явища як основу для надання туристичних послуг. Тому не випадково природні, культурно-історичні, соціально-економічні об’єкти і явища є ресурсною основою для рекреаційної і туристської діяльності. Однак ці ресурси слід розглядати з погляду особливостей їх функціонального використання. Основним напрямком використання ресурсів у рекреаційних цілях є лікувально-оздоровчо-пізнавальне їх використання. Туристське використання ресурсів полягає у наданні населенню пізнавально-відпочинкових послуг. • Ландшафтні системи як об’єкти рекреації і туризму. Ландшафтні системи, утворені природними і антропогенними ландшафтами, є об’єктами рекреації і туризму. У процесі взаємодії з суспільством вони отримали істотні зміни, напрямки яких залежали від особливостей функціонального використання території. За основу критеріїв господарського використання територіальних систем прийнято їх природно-ресурсний потенціал. При цьому сформувались певні функціональні типи ландшафтів: промислові, селітебні, сільськогосподарські, рекреаційно-туристські тощо. Кожен із природних регіонів має особливий набір і поєднання економічних, соціальних і екологічних функцій, які він виконує. Серед регіонів України найвищими рекреаційно-туристськими функціями наділені Карпатський, Кримський, Причорноморсько-Приазовський, Поліський, Подільський тощо (мал. 47)....
0 Переглянути

Альтернативне сільське господарство та його види

10 Клас

• Завдання альтернативного землеробства. Нині людство почало усвідомлювати, що подальше нарощення хімізації у сільському господарстві призведе до ще негативніших наслідків. Деякі аграрні організації, фермери як за кордоном, так і в Україні обирають шлях так званого альтернативного сільського господарства. Прихильники такого виду сільськогосподарських робіт хочуть домогтися вирішення наступних завдань: • екологічності та біологічної чистоти сучасного землеробства, яке має стати нешкідливим для навколишнього середовища і забезпечувати населення планети екологічно чистими продуктами харчування; • розвитку землеробства на основі максимальної утилізації та переробки всіх відходів, що утворюються в господарстві; • підвищення рентабельності та дохідності господарства, забезпечення його економічної стабільності. • Сутність альтернативних видів сільськогосподарського виробництва. Вона полягає у цілковитій або частковій відмові від синтетичних мінеральних добрив, отрутохімікатів, регуляторів росту і різноманітних харчових добавок. Агротехнічні прийоми такого господарювання мають базуватись на суворому дотриманні сівозмін, впровадженні до них бобових культур, які природним чином збагачують ґрунт азотними сполуками,на застосуванні органічних відходів землеробства і захисті рослин біологічними методами....
0 Переглянути

Відходи сільськогосподарського виробництва, проблеми їх утилізації і переробки

10 Клас

• Основні типи відходів сільського господарства. Відходи виробництва - це матеріальні залишки виробничого процесу (сировини, матеріалів, засобів виробництва), які втратили свою споживну вартість і не можуть бути використані за прямим призначенням через технологічні особливості підприємства. Зазвичай відходи класифікують: 1) за сферою утворення; 2) за напрямком використання; 3) за способом залучення до утилізації. Низька культура обробітку ґрунту, застосування неефективних сільськогосподарських технологій, мінеральних добрив та отрутохімікатів, незахищеність землі від промислових і транспортних забруднень, споживацьке ставлення до неї призводить до забруднення та деградації компонентів природного середовища. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва та розширення ареалів сільськогосподарських угідь призвели до зростання кількості відходів і їх впливу на компоненти природи. Природне середовище забруднює декілька типів сільськогосподарських відходів, як-от: органічні відходи рослинництва; органічні відходи тваринницьких комплексів; залишкова кількість добрив; отрутохімікати; викиди забруднюючих речовин сільськогосподарською технікою. На сьогоднішній день відходи агропромислового комплексу не завжди знаходять застосування, хоч і є цінною сировиною. Використання відходів рослинництва можливе у різних напрямках. Частина залишається на полі у вигляді органічних добрив, частину використовують для відгодівлі свійських тварин, частина може перероблятись на біопаливо і застосовуватись як ресурс для різних видів виробництва. • Способи утилізації відходів рослинництва. Один із способів утилізації таких відходів полягає в отриманні кормових білків. Наприклад, через жорсткість практично не застосовують у тваринництві рисову солому - її майже повністю спалюють, що призводить до руйнації гумусового горизонту ґрунту та знищення ґрунтової біоти. Тим часом розрахунки вчених доводять, що технологічний процес комплексної переробки дає змогу отримати з тонни рисової соломи 100 кг кормових дріжджів і майже 200 м2 теплоізоляційних волокнистих плит завтовшки 12-13 см. І що найважливіше - вже існує безвідходна технологія утилізації цього продукту....
0 Переглянути

Рослинництво, тваринництво та їх негативний вплив на довкілля

10 Клас

• Характеристика основних галузей рослинництва. Рослинництво є базовою галуззю сільськогосподарського виробництва, однією з провідних ланок агропромислового комплексу. Воно є основним виробником продуктів харчування, сировинною базою для тваринництва та багатьох галузей промисловості. Особливістю рослинництва є те, що основним засобом виробництва і предметом праці є земля. Використання її залежить не лише від природних умов, а й економічної доцільності, що визначається якістю і продуктивністю земельних площ. Наприклад, регіони з мусонним кліматом є найбільш сприятливими для вирощування рису (Південно-Східна і Східна Азія), а країни з посушливим кліматом, де умови для рослинництва обмежені, культивують пасовищне скотарство. Рослинництво поділяється на рільництво, яке включає вирощування зернових і технічних культур, овочівництво і плодівництво. Найважливішою і найпоширенішою галуззю рослинництва є зернове господарство (мал. 40). Нині у світі вирощують щороку понад 2 млрд т зерна. За останні 40 років цей показник зріс у 2,2 раза, хоча кількість населення за цей самий період зросла вдвічі. Найбільше зернових вирощують в Азії (886,1 млн т), у Північній Америці (347,5 млн т) і Європі (251 млн т), що становить близько 80 % світового виробництва. Україна є провідним виробником і експортером зерна у Європі. Виробництво зерна супроводжується негативним впливом на навколишнє природне середовище. Так, розорювання і багаторазовий обробіток ґрунту посилюють ерозійні процеси і порушують механічну структуру ґрунту. Внесення на поверхню ґрунту мінеральних добрив та отрутохімікатів призводить до часткового виносу їх у поверхневі та підземні води, а також до зміни хімічного складу ґрунтів. Відсутність належної кількості органічних добрив є причиною виснаження гумусового горизонту....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 244 245 246 247 248 249 250 251 252 ... 343
Назад

Навігація