Войти
Закрыть

Паразитичні членистоногі

11 Клас

Паразити трапляються в усіх групах членистоногих. Але паразитами людини є представники павукоподібних та комах. Різноманіття цих паразитів є високим. Вони поділяються на кілька груп. Облігатні паразити ведуть тільки паразитичний спосіб життя. Для факультативних паразитизм є необов'язковим, а випадкові потрапляють в організм хазяїна і паразитують у ньому лише в окремих випадках. Тимчасові паразити контактують із хазяїном протягом невеликого проміжку часу, а для постійних організм хазяїна є середовищем існування. Ектопаразити живуть та живляться на поверхні тіла, а ендопаразити — усередині тіла хазяїна. Паразитичний спосіб життя став причиною адаптації членистоногих до таких умов існування. Характерними їх рисами стали висока плодючість, спеціальні пристосування для живлення тканинами тіла хазяїна, структури, які дозволяють закріпитися на тілі хазяїна, щільні і міцні покриви тіла, гарно розвинені органи чуттів (для тимчасових ектопаразитів) тощо. Паразитичні павукоподібні Паразитичні павукоподібні, що як хазяїна використовують людину, належать до кліщів (мал. 61.1). Представник ендопаразитів серед кліщів — коростяний свербун, який є збудником корости. Це захворювання щороку уражає у світі приблизно 300 млн людей. Переважно жертвами кліща стає бідне населення. Але контактний спосіб зараження робить його загрозою для будь-якої людини. Більшість паразитичних кліщів, які можуть нападати на людину, є ектопаразитами і живуть на поверхні тіла тільки тимчасово. Після насичення свого шлунка кров'ю ці кліщі відділяються від тіла людини і падають на землю. Зазвичай вони паразитують на різних видах ссавців (косулях, зайцях, їжаках тощо) та птахів. Людина стає об'єктом їхнього нападу, лише потрапивши в місця, де вони живуть. Частіше за все це ліс або поле. Такими паразитами є, наприклад, представники іксодових кліщів — собачий, тайговий та інші види. Ці кліщі завдають людині шкоди не тільки тим, що живляться її кров'ю. Вони також є переносниками небезпечних захворювань, таких як кліщовий енцефаліт або бореліоз. Через те що ці кліщі живляться кров'ю різних видів ссавців і птахів, вони можуть мати у своєму організмі збудників не одного, а кількох захворювань. Тому наслідком їхнього укусу може буде одночасне зараження двома або навіть трьома захворюваннями....
0 Переглянути

Вірусні захворювання

11 Клас

Віруси — це паразитичні неклітинні системи, здатні розмножуватися в живих клітинах. Вивчення вірусів було розпочато 1892 року Д. Й. Івановським, який з'ясував, що збудник тютюнової мозаїки не росте на поживних середовищах і проходить крізь бактеріальні фільтри. Характерними особливостями вірусів є наявність у них лише одного типу нуклеїнової кислоти (залежно від виду віруса, це може бути ДНК або РНК) і відсутність у них власних систем синтезу білків та перетворення енергії (мал. 62.1). Через це віруси не можуть розмножуватися самостійно і є внутрішньоклітинними паразитами. Наразі описано вже більше п'яти тисяч видів вірусів, які уражають представників усіх царств живої природи. Як ви вже знаєте, життя вірусу можна поділити на дві головні фази. В одній із них він існує у вигляді віріона поза клітинами живих організмів, а в іншій — усередині живих клітин. У формі віріона віруси не здатні до росту й розмноження та підтримання гомеостазу. Але в цьому стані вони можуть перетворюватися на кристали, що не є характерним для живих організмів. Головне завдання віріона — знайти потрібну клітину і проникнути до неї. Здійснюватися це може як шляхом простого механічного переносу (наприклад, повітряно-крапельний шлях передачі вірусу грипу), так і з допомогою посередників (наприклад, перенесення вірусів рослин за допомогою попелиць). Вірус виявляє потрібну клітину (упізнає її за специфічними рецепторами, які розташовані на мембрані) та проникає в її цитоплазму (мал. 62.2). Після потрапляння в цитоплазму вірус блокує роботу ДНК клітини-хазяїна й починає керувати роботою систем клітини. Він використовує її ресурси для синтезу власних білків та нуклеїнових кислот. Із синтезованих білків і нуклеїнових кислот шляхом самозбирання утворюються нові віріони. Коли ресурси клітини закінчуються, вона гине, а віріони виходять у навколишнє середовище. Існує ще один варіант розвитку подій після потрапляння вірусу в клітину. У цьому випадку ДНК вірусу (або ДНК, синтезована з вірусної РНК за допомогою спеціального ферменту зворотної транскриптази) вбудовується в ДНК клітини-хазяїна. У такому стані вона може залишатися неактивною дуже довго....
0 Переглянути

Пріонні захворювання

11 Клас

Пріони є особливим класом інфекційних агентів, що викликають невиліковні захворювання ЦНС людини та тварин — губкоподібні енцефалопатії. Нині не виявлено жодної нуклеїнової кислоти, яка була б асоційована з пріонами. Інфекційний пріонний білок з аномальною третинною структурою здатний каталізувати структурне перетворення гомологічного йому нормального клітинного білка на подібний до себе — пріонний (мал. 63.1). У результаті цього змінюються вторинна і третинна структури білка. У молекулі збільшується кількість бета-складчастих ділянок і зменшується кількість ділянок у формі альфа-спіралі. Особливостями пріонних захворювань є те, що до них не формується імунітет, їхній інкубаційний період може тривати кілька десятків років, а ефективного методу лікування цих захворювань не існує. На відміну від більшості інших збудників інфекційних захворювань, зокрема вірусів, пріони дуже стійкі до різноманітних фізико-хімічних факторів. Пріонні хвороби належать до групи нейродегенеративних захворювань. У загальній популяції вони трапляються вкрай рідко та реєструються у вигляді інфекційних та спадкових форм. У людини відомо кілька захворювань, які спричиняються пріонами: куру, хвороба Крейтцфельдта — Якоба, синдром Герстмана — Шрауслера — Шейнкера та смертельне родинне безсоння. Серед досліджень пріонних захворювань найбільш відомим у світі стало з'ясування природи хвороби куру. Це захворювання виявили в 1950-х роках у племені фора в гірському районі Нової Гвінеї. У процесі розвитку захворювання, як і у випадку інших пріонних інфекцій, уражається головний мозок, наслідком чого стають тремтіння кінцівок, порушення ходи та розлади розумової діяльності на більш пізніх стадіях захворювання. На останній стадії куру хворі нездатні самостійно ходити і навіть їсти. Захворювання поки що є невиліковним. Спосіб передачі цього захворювання є дуже специфічним. Основним шляхом поширення куру став ритуальний канібалізм, бо в племені фора вважалося, що поїдання померлого — це найвищий прояв шани до нього. Імовірно, свого часу епідемія розпочалась зі смерті однієї людини від хвороби Крейтцфельдта — Якоба. А потім захворювання поширювалося аліментарним шляхом (через їжу). Масштаби епідемії були значними для відносно невеликого племені. Так, у 1957 році від куру померло приблизно 200 людей....
0 Переглянути

Боротьба з бактеріальними захворюваннями

11 Клас

Бактеріальними називають інфекції, збудники яких належать до домену Бактерії. Бактерії можуть уражати всі органи і системи органів тіла людини. Бактерії можуть проникати в організм людини через травну систему (з їжею або водою), через дихальну систему (під час дихання), через статеву та видільну систему (у разі статевих контактів) та через шкіру (зазвичай у випадку її пошкодження). Лікування і профілактика бактеріальних захворювань спрямовані або на недопущення потрапляння інфекції в організм, або на полегшення чи стимулювання роботи імунної системи, або на безпосереднє знищення мікроорганізмів. Для цього широко використовують такі методи, як застосування антибіотиків та сироваток і вакцинація. Антибіотики є органічними речовинами, які в природних умовах синтезуються різними мікроорганізмами. За допомогою антибіотиків ці мікроорганізми вбивають або пригнічують своїх конкурентів. Сироватки створюють у людини пасивний штучний імунітет шляхом ін'єкції утворених антитіл від одного індивідуума до іншого, того ж або іншого виду. Цей спосіб забезпечує короткочасний, але дуже швидкий захист від інфекції або токсинів. Вакцини створюють у людини активний штучний імунітет шляхом ін'єкції до організму невеликих кількостей антигенів у вигляді вбитого або послабленого стороннього агента. Водночас організм виробляє власні антитіла й утворює клітини імунологічної пам'яті (забезпечують більш швидку реакцію організму в разі повторної зустрічі зі стороннім агентом). Це забезпечує тривалий захист від інфекції, але діяти цей захист починає тільки через певний проміжок часу....
0 Переглянути

Боротьба з мікологічними захворюваннями

11 Клас

Збудниками небезпечних хвороб людини можуть бути гриби-паразити. Більшість грибів — аеробні організми, які активно дихають і потребують багато кисню для своєї життєдіяльності. Але трапляються й такі, що здобувають енергію внаслідок бродіння (наприклад, деякі дріжджі). Тіло гриба (міцелій) може складатися як з однієї, сильно розгалуженої клітини, так і з багатьох. Розмножуються гриби надзвичайно інтенсивно, статевим, нестатевим або вегетативним способами. Паразитичні гриби можуть оселятися в будь-яких ділянках тіла людини: на поверхні шкіри, у ротовій порожнині, у шлунково-кишковому тракті, у статевих органах тощо. Захворювання людини, збудниками яких є паразитичні гриби, називають мікозами. За місцем ураження розрізняють дерматомікози (уражають шкіру) та мікози внутрішніх органів (уражають органи всередині тіла). Існує багато видів грибів, які паразитують на поверхні тіла людини, уражаючи її шкіру та її похідні (волосся, нігті). Гриб трихофітон Шонляйна (Trichophyton schoenleinii), оселяючись на волосистій частині голови, спричиняє хворобу паршу. Інші гриби з роду Трихофітон (T. tonsurans і T. violaceum) уражають волосся, нігті і шкіру і є збудниками стригучого лишая. Це захворювання здатне уражати всі ділянки тіла. Під час контактів із тваринами діти можуть заражатися грибом мікроспорум собачий (Microsporum canis), який є збудником мікроспорії. Дуже розповсюдженим є паразитичний гриб Candida albicans, який є збудником молочниці ротової порожнини в дітей (пліснявки) і піхви в жінок. Ураження цим грибом часто залежить від стану імунної системи людини. За її нормального функціонування гриб живе на слизових оболонках як звичайний представник мікробіоти і не спричиняє патологічні процеси. А у випадку виникнення проблем з імунітетом він починає проявляти агресію і стає причиною захворювання. Крім того, патогенність різних штамів цього гриба є різною....
0 Переглянути

Боротьба з протозойними захворюваннями

11 Клас

Протозойними інвазіями називають захворювання, збудниками яких є еукаріотичні одноклітинні організми (на відміну від інфекцій, збудниками яких є прокаріоти). Таких захворювань багато, і вони потребують більш складного лікування, ніж бактеріальні інфекції. На них не діють класичні антибіотики, тому для лікування цих захворювань застосовують інші препарати. Багато з протозойних захворювань поширено в тропічних регіонах. Тому їх профілактика є особливо важливою для тих, хто збирається подорожувати. До протозойних інвазій належать малярія, трихоманоз, лейшманіози, амебіаз, токсоплазмоз, сонна хвороба тощо. Малярія Збудником малярії є представники одноклітинних еукаріотів із роду Plasmodium. Захворювання поширюється через укуси малярійних комарів. Слід звернути увагу на те, що основним хазяїном плазмодію є комар, а людина — це проміжний хазяїн (мал. 66.1). На сьогодні за рік у світі реєструють до 500 мільйонів випадків захворювання на малярію. Кількість померлих від малярії щороку може сягати 3 мільйонів. Переважно малярія поширена в тропічних країнах, але її відсутність, наприклад, в Україні, США або країнах Європи пов'язана з тим, що свого часу її вдалося перемогти і вилікувати всіх хворих. Амебна дизентерія Збудником інвазії є дизентерійна амеба. Шлях передачі інвазії аліментарний (фекально-оральний). Дизентерійна амеба починає посилено розмножуватися в товстому кишечнику з ураженням його стінок. У деяких випадках збудник може тривалий час жити в кишечнику без ознак захворювання. Захворювання поширено переважно в країнах із жарким кліматом (найбільше в Мексиці та Індії), але періодичні спалахи реєструються і в інших країнах. Цисти амеби можуть виживати поза організмом людини до 4 тижнів (у теплому і вологому середовищі). Переносниками цист часто бувають мухи і таргани....
0 Переглянути

Боротьба з гельмінтозами

11 Клас

Паразитичних червів називають гельмінтами, а науку, що їх вивчає,— гельмінтологією. Серед гельмінтів найбільш поширеними є представники плоских та круглих червів. Трапляються і представники кільчастих червів, такі як п'явки. Згідно з даними ВООЗ, приблизно половина населення нашої планети заражена тим чи іншим гельмінтом. Сисуни До плоских червів належать сисуни. Їх близько 4 тис. паразитичних видів. Тіло червів покрите щільною оболонкою — кутикулою, є органи прикріплення: гачки, присоски, шпильки тощо. Добре розвинена статева система. Складні цикли розвитку дають змогу паразитам проникати в тіла хазяїв, яких може бути декілька, й успішно розселятися. До сисунів належать печінковий сисун, котячий сисун (котяча двоустка), кров'яний сисун (кров'яна двоустка) та інші види. Сисуни уражають переважно органи травного тракту. Так, збудники фасціольозу та опісторхозу зазвичай живляться тканинами печінки. Але котячий сисун паразитує також у протоках підшлункової залози. Шистосоми уражають вени кишкового тракту та сечовидільної системи. Серед стьожкових червів, яких називають ціп'яками, близько 3 тис. паразитичних видів, які живуть у кишечнику різних тварин і людини. Найбільш відомими представниками цього класу є бичачий ціп'як, свинячий ціп'як, стьожак широкий, ехінокок. Їхнє тіло, вкрите кутикулою, складається з члеників, яких може бути понад 1 000. У дорослих червів, котрі живуть у кишечнику, постійно утворюються нові членики, а зрілі, заповнені яйцями, виводяться назовні з фекаліями. За добу назовні від однієї особини виходять мільйони яєць. Для ехінокока людина є не основним, як для інших стьожкових червів, а проміжним хазяїном. Його основні хазяї — представники родини Собачі. Тому цей паразит в організмі людини оселяється не в кишечнику, а в інших органах (печінці, мозку тощо), що суттєво погіршує їхній стан і може стати причиною смерті....
0 Переглянути

Основні положення теми «Біологічні основи здорового способу життя»

11 Клас

Здоров'я є комплексним поняттям. Воно включає не тільки відсутність захворювань та фізичних вад організму, але й наявність стану повного психічного та соціального благополуччя. Здоровий спосіб життя Спосіб життя заснований на розумному використанні свого життєвого потенціалу і дотриманні науково обґрунтованих рекомендацій із різних сфер життєдіяльності. Статева культура — це і культура власне сексуальних відносин, і культура взаємовідносин людей різної чи однієї статі в повсякденному житті. Статева культура населення суттєво впливає на соціальні процеси в суспільствах та індивідуальне життя кожної людини. Імунотерапія — це галузь імунології, яка займається дослідженням і застосуванням способів лікування з використанням імунобіологічних препаратів (вакцин, сироваток, інтерферонів, бактеріофагів тощо). Імунокореція — це сукупність способів і методів лікування та профілактики порушень роботи імунної системи людини. Також цим терміном називають галузь імунології, яка займається розробкою цих способів і методів....
0 Переглянути

Сучасна селекція

11 Клас

Селекція — це наука про методи створення нових і вдосконалення старих сортів рослин, порід тварин і штамів мікроорганізмів. Завдяки селекції вдалося отримати велику різноманітність форм одомашнених живих організмів. Селекція виникла давно, ще в період, коли людина тільки почала опановувати землеробство та тваринництво. На перших етапах селекції наукові методи не застосовувалися, але це компенсувалося багатим практичним досвідом людей, які займалися цим усе життя, і великою тривалістю селекційного процесу. Поступово виробилися певні правила та прийоми селекції. Так, уже за часів Давньої Фінікії (1200 р. до н. е. — початок нашої ери) застосовувалися методи штучного запилення фінікових пальм (мал. 68.1). До ХІХ ст. в практику селекції вже ввійшло складання родоводів у тварин цінних порід та планування пар для схрещування. Інтенсивність роботи селекціонерів суттєво зросла після того, як було встановлено закони спадковості. Саме тоді селекція отримала теоретичне підґрунтя для своєї роботи. Було встановлено характер успадкування багатьох ознак у культурних рослин і домашніх тварин. У практику роботи ввійшло використання індукованого мутагенезу. А після встановлення структури ДНК розпочалася ера молекулярно-біологічних методів у селекції. Завдання селекції Основні завдання селекції спрямовані на забезпечення виконання головного завдання всього сільського господарства — забезпечення максимально можливого виробництва високоякісної сільськогосподарської продукції. Крім виробництва харчових продуктів, селекція забезпечує потреби виробництва технічних культур....
0 Переглянути

Штучний добір

11 Клас

Штучний добір використовує схожі з природним добором механізми, але все ж таки від нього відрізняється. Під дією природного добору відбувається адаптація до конкретних умов існування певного виду. Штучний добір здійснює адаптацію не до умов існування, а до вимог, які висуває людина в ході селекційної роботи. Ресурси організму не є нескінченними. Тому, якщо їх значна частина буде спрямована на реалізацію вимог людини, організм буде вимушений перерозподіляти їх, зважаючи на інші свої потреби. Таким чином, його адаптація до умов середовища, на жаль, погіршиться. Але для існування виду це не критично, бо середовище існування, наявність їжі, захист від хижаків тощо забезпечує людина. Вона створює йому більш сприятливі умови існування, ніж у дикій природі. І це цілком компенсує погіршення пристосування до умов середовища. Наприклад, вівці коротконогої породи (мал. 69.1) у природних умовах не вижили б, тому що вони набагато гірше пристосовані до умов існування, ніж інші. Їх легко можуть наздоганяти хижаки, а пересування в зимових умовах по глибокому снігу для них було б великою проблемою. Але в умовах штучного вирощування ці недоліки не є суттєвими. Людина і захищає овець від хижаків, і забезпечує їм нормальні умови життя взимку. А вівці з такими ногами не можуть перестрибувати через огорожі, що полегшує випасання і нагляд за ними. Тому така мутація була підтримана штучним добором і активно використовувалась у процесі селекції овець. Прикладом, який ще Ч. Дарвін використовував для ілюстрації обмеженості ресурсів організму і компенсаційної мінливості, є виведення корів молочних та м'ясних порід (мал. 69.2). Якщо корова належить до м'ясної породи, у неї добре розвинені м'язи і невелике вим'я. Молока вона виробляє мало. Основна частина ресурсів організму спрямовується на формування м'язової тканини. У корови молочної породи вим'я велике, і молока вона виробляє багато. А м'язової тканини в неї набагато менше. У цьому випадку ресурси організму спрямовані на вироблення молока. Схожа ситуація спостерігається і в селекції рослин. Дикий предок кукурудзи чудово розмножувався сам і був типовим представником злаків (мал. 69.3). Але здатність злаків розсипати своє насіння не влаштовувала людину. Так було важко збирати врожай. Тому селекційна робота здійснювалась у напрямку одержання рослин із мінімальною можливістю самостійного поширення насіння. Наслідком цього є те, що сучасна кукурудза взагалі не може поширювати своє...
0 Переглянути
Вперед
1 ... 327 328 329 330 331 332 333 334 335 ... 343
Назад

Навігація