Войти
Закрыть

Екосистеми

11 Клас

Екосистема — це сукупність живих організмів, які мешкають у певному середовищі існування й утворюють з ним одне ціле. Будь-яка екосистема містить у своєму складі два головні компоненти — біотичний і абіотичний. Біотичний компонент екосистеми — це всі живі організми, які входять до її складу (тварини, рослини, бактерії тощо). А абіотичний — це компоненти неживої природи (каміння, вода, повітря тощо). Екосистеми бувають природними (екосистеми лісу, озера, пустелі) і штучними (саду, городу, акваріуму). У біосфері відбувається постійний колообіг елементів, які переходять від організму до організму, у неживу природу і знову до організму. Елементи, які вивільняються мікроорганізмами, наприклад, під час гниття, надходять у ґрунт і атмосферу, знову беруть участь у колообігу речовин біосфери, поглинаючись живими організмами. Для функціонування екосистем найважливішими є колообіги елементів, які є основними компонентами живих організмів, — Карбону, Нітрогену, Оксигену, Сульфуру, Фосфору. Властивості екосистем Основними властивостями екосистем є цілісність, стійкість, самовідтворення та саморегуляція тощо. Цілісність — здатність підтримувати взаємозв'язки між компонентами екосистеми та з природним середовищем, перш за все, завдяки потокам речовини і енергії. Якщо якісь речовини вилучаються із колообігу (разом із ними і потік енергії переривається), цілісність екосистеми порушується і вона може загинути. Стійкість екосистеми — здатність зберігати свою структуру і функціональні особливості під впливом зовнішніх факторів (наприклад, дощ чи вітер не порушують структуру і функціонування екосистеми лісу). Найбільш стійкими екосистемами є ті, які мають багатий видовий склад (наприклад, екосистема тропічного лісу). Найменш стійкі — ті, що створені штучно (наприклад, екосистеми саду чи акваріуму), без підтримки людини вони зовсім не можуть існувати....

Регуляція процесів у популяціях

11 Клас

Співвідношення чоловічої і жіночої статей у популяції має важливе екологічне значення. Воно безпосередньо пов'язане з потенціалом її розмноження. Співвідношення статей визначається як відношення кількості самців до кількості самиць або кількості самців до загальної кількості самців і самиць. Дуже важливим показником для популяції є її вікова структура. Це співвідношення чисельності особин різних вікових класів і поколінь. Не обов'язково популяція має складатися з особин різного віку. Наприклад, усі особини в популяціях однорічних рослин мають однаковий вік. Статева й вікова структури популяції відображають її здатність до розмноження (мал. 28.1). Наприклад, якщо в популяції переважають старі особини або дуже мало самиць, швидко чисельність популяції збільшуватися не буде. Співвідношення чоловічої і жіночої статей у популяції має важливе екологічне значення, оскільки воно безпосередньо пов'язане з потенціалом її розмноження, а отже, впливом на життєдіяльність усієї екосистеми. Вікова структура популяцій різних видів може суттєво різнитися між собою (мал. 28.2). Це пов'язано з особливостями життєдіяльності видів та стратегією їх розмноження. У видів, які народжують велику кількість нащадків, але майже не піклуються про них, найбільша кількість особин буде мати молодий вік. Але в молодому віці у таких видів і шанси на загибель найвищі. А от після того, як організм стає дорослим, його шанси на загибель суттєво зменшуються. Така структура популяцій притаманна багатьом видам риб, молюсків, земноводних....

Популяції

11 Клас

Популяція — це сукупність особин одного виду, які здатні до самовідтворення протягом великої кількості поколінь і тривалий час займають певну територію, функціонуючи й розвиваючись в одному або кількох угрупованнях живих організмів. У популяції особини не є незалежними, а взаємодіють між собою. Вони можуть конкурувати за ресурси та об'єднуватися для підвищення шансів виживання. У роздільностатевих видів важливою частиною екологічної взаємодії є утворення пар для процесу розмноження. Кожній популяції властиві певні характеристики, за допомогою яких можна визначати її стан (мал. 27.1). Статичні характеристики популяцій визначають її стан у конкретний момент часу, а динамічні — за певний період часу. Чисельність популяції — це загальна кількість особин на певній території, які належать до однієї популяції. Щільність популяції визначається як середня кількість особин виду на одиницю площі чи об'єму. Наприклад, якщо чисельність популяції синиць у парку площею 25,6 гектара становить 256 особин, то щільність цієї популяції — 10 особин на гектар (мал. 27.2)....

Вплив екологічних чинників на організми

11 Клас

Дія екологічних чинників є визначальною для процесів адаптації живих організмів. Саме через них умови середовища здійснюють вплив на організми. Тільки пристосувавшись до них, вид має шанси на виживання. Здатність організмів витримувати несприятливі умови навколишнього середовища називають екологічною толерантністю. Різні організми можуть пристосовуватися до різних відхилень чинників від оптимальних. Механізмом адаптації видів до дії чинника є природний добір. Завдяки різноманітності організмів серед нащадків під дією чинника виживають лише ті, хто найкраще до нього пристосований. Вони передають вдалі комбінації і варіанти генів, які виникли в результаті мутацій у відповідь на дію певного чинника, своїм нащадкам. І через кілька поколінь види пристосовуються до дії цього чинника. Наприклад, ті групи людей, які почали жити в умовах Крайньої Півночі, вимушені були перейти майже виключно на споживання м'яса, бо рослинної їжі там практично немає. Це стало причиною адаптації таких груп до особливої дієти з великим умістом м'яса і жиру. І така адаптація була цілком успішною, хоча в процесі пристосування частина особин у кількох поколіннях поспіль гинула. Обмежувальні чинники Чинник, який найбільше впливає на виживання організму, називають обмежувальним. Залежно від умов середовища і систематичної групи організмів обмежувальними можуть бути різні чинники (навіть в умовах однієї екосистеми). Наприклад, в естуаріях річок, де відбувається зміна солоності води, для риб саме солоність буде обмежувальним чинником. А для птахів, які полюють на риб, солоність значення не має. У них обмежувальним чинником може бути недостатня кількість місць для гніздування, розташованих у цьому естуарії....

Екологічні чинники

11 Клас

Екологічними чинниками (екологічними факторами, факторами середовища) називають будь-які фактори, які можуть вплинути на живий організм або екологічну систему, у відповідь на дію яких організм або екосистема виробляє адаптацію (пристосовується до дії фактора). Вони є вирішальними факторами у визначенні видового різноманіття та чисельності окремих видів у конкретній екосистемі. Ці чинники можуть мати різну природу. Їх поділяють на три великі групи: біогенні, абіогенні та антропогенні. Крім того, вони зазвичай взаємодіють між собою, що суттєво впливає на живі організми. Так, одночасна дія на організм тварини низької температури і високої вологості повітря різко підвищує ефект від охолодження, а поєднання низької температури і низької вологості, навпаки, такий ефект зменшує. Абіогенні чинники Абіогенні чинники є факторами неживої природи. Їх визначають фізичні та хімічні умови середовища. До абіогенних чинників належать температура, вологість, світло, рух повітряних мас (вітер), течія й солоність води, опади, повені, пожежі, сніговий покрив, магнітне поле Землі, рельєф місцевості тощо (мал. 25.1)....

Завдання та методи екології

11 Клас

Екологія є наукою, яка вивчає взаємодію живих організмів між собою та навколишнім середовищем. Вона тісно співпрацює з такими науками, як біологія, хімія, фізика, математика, географія тощо, і об'єднує різні галузі та підрозділи природничих, гуманітарних і технічних наук. Саме тому її можна віднести до комплексної науки, що розвивається на основі всіх трьох напрямків і використовує їхні теоретичні та практичні напрацювання. На сьогодні екологія набуває гуманітарно-технологічних рис у процесі еволюційного розвитку і стає міждисциплінарною наукою. Використання екологічних знань стає нагальною потребою в процесах розробки нових транспортних технологій, технологій видобутку корисних копалин, побудови і забезпечення діяльності великих міст (особливо мегаполісів). Суттєво зростає роль екологічних знань у галузі виробництва продуктів харчування, бо традиційні підходи вже не здатні забезпечити людство продовольством, а їх подальше поширення загрожує існуванню більшості сучасних екосистем. Основні завдання екології: • дослідження впливу середовища існування на особливості будови і життєдіяльності організмів; • дослідження впливу людини на природні системи; • встановлення механізмів адаптації до життя організмів в умовах певного середовища; • прогнозування й оцінювання можливих наслідків для природного середовища від діяльності людини; • відновлення порушених природних систем та збереження еталонних ділянок біосфери; • формування екологічного мислення та розвиток екологічної культури в населення....

Основні положення теми «Біологічні основи здорового способу життя»

11 Клас

Здоров'я — це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад. Якщо цей стан порушиться, то людина захворіє. Хвороба — це процес, який проявляється в порушенні будови, обміну речовин та функціонуванні організму або його частин. Здоровий спосіб життя Це спосіб життя на основі розумного використання свого життєвого потенціалу і дотримання науково обґрунтованих рекомендацій із різних сфер життєдіяльності. Статева культура — це культура як власне сексуальних відносин, так і взаємовідносин людей різної чи однієї статі в повсякденному життя. Статева культура населення суттєво впливає на соціальні процеси в суспільствах та індивідуальне життя кожної людини. Правила безпечної статевої поведінки • правильне і регулярне використання презервативів • правильне застосування місцевих бактерицидних засобів • періодичне обстеження в спеціалізованих лабораторіях • спеціальне лікування в разі діагностування захворювання • статева стриманість • обов'язкове інформування статевих партнерів, якщо є проблема • вакцинація проти збудників, для яких створено вакцини (гепатит В, папіломовірус)...

Профілактика інфекцій та інвазій

11 Клас

Крім неінфекційних, у людини бувають інфекційні захворювання і паразитарні інвазії. Інфекційними захворюваннями називають хвороби, які спричиняють паразитичні організми. Частіше цей термін застосовують у більш вузькому розумінні, називаючи інфекціями захворювання, збудниками яких є віруси або бактерії (мал. 23.1). Захворювання, збудниками яких є еукаріотичні організми, частіше називають інвазіями, або паразитарними інвазіями. Збудниками інвазій є одноклітинні еукаріоти, гриби або багатоклітинні тварини (мал. 23.2). Інфекції та інвазії займають друге місце серед причин смерті сучасної людини і можуть бути причиною від 20 до 30 % смертей. Як і неінфекційні хвороби, ця група захворювань завдає економіці різних країн суттєвих збитків. І ці збитки також не вичерпуються витратами на лікування тих, хто захворів. Для профілактики таких захворювань потрібні значні витрати (щеплення, дезінфекція, розробка вакцин і ліків тощо). Під час лікування людина не може працювати, а після видужування може потребувати часу на реабілітацію або взагалі частково чи повністю втратити працездатність. А це теж витрати. І зовсім немалі. Ще одна проблема — карантини й обмеження переміщення людей і вантажів в умовах розвитку епідемій. Класифікація збудників інфекційних захворювань Існує кілька різних класифікацій збудників інфекційних захворювань. За середовищем проживання збудника виокремлюють сапронози, зоонози і антропонози. Збудники сапронозних інфекцій (правця, легіонельозу) живуть у природних неживих (абіотичних) місцях проживання (ґрунт, водойма тощо). Збудники зоонозних інфекцій (чума, ящур) у природному середовищі живуть в організмах певних видів тварин (гризунів, копитних, кліщів тощо). Збудники антропонозних інфекцій (кір, вітряна віспа) живуть тільки в організмі людини і поза ним через певний час гинуть....

Профілактика неінфекційних захворювань

11 Клас

Раніше основною причиною смерті людей були захворювання, причиною яких ставали різноманітні інфекції. Але зараз ситуація змінилася, і значно більшою проблемою для людства стали неінфекційні захворювання. Неінфекційними називають незаразні захворювання, розвиток яких не пов'язаний із будь-яким інфекційним агентом (мал. 22.1). Причини розвитку цих захворювань можуть бути різними. Частково вони мають спадкову природу. Значна частина виникає під впливом факторів навколишнього середовища, а деякі є наслідком порушення здорового способу життя і шкідливих звичок (куріння, алкоголізм тощо). Та найчастіше розвиток неінфекційних захворювань є результатом дії комплексу генетичних, фізіологічних, екологічних та поведінкових факторів. За даними ВООЗ (2018 рік), щорічно у світі від неінфекційних захворювань помирає 41 млн людей, що становить понад 70 % усіх смертей у світі. Найбільш поширеними неінфекційними захворюваннями є захворювання серцево-судинної системи, ракові захворювання, респіраторні захворювання (наприклад, астма) та діабет (див. с. 78-83). Їм належить 81 % від кількості всіх неінфекційних захворювань. Неінфекційні захворювання значно впливають на економіку країни, бо їх лікування коштує великих грошей. Окрім цього, вони стають причиною непрямих втрат, бо люди, які страждають від таких захворювань, дуже часто повністю чи частково втрачають працездатність. Заходи профілактики неінфекційних захворювань Заходи профілактики неінфекційних захворювань спрямовані на зниження факторів ризику. До таких факторів належать куріння, ожиріння, вживання алкоголю, недостатня фізична активність. Найкращим профілактичним заходом для таких захворювань є здоровий спосіб життя. Не менш важливою для профілактики неінфекційних захворювань є рання їх діагностика. У багатьох випадках виявлення захворювання на ранній стадії дозволяє вчасно вилікувати його. А от пізніші стадії можуть погано піддаватися лікуванню або взагалі бути невиліковними. Для виконання ранньої діагностики велике значення має обстеження груп ризику. Її успіх також залежить від кваліфікації лікарів та наявності відповідної діагностичної апаратури й інших діагностичних засобів....

Імунна система. Робота імунної системи

11 Клас

Органи імунної системи людини поділяють на центральні та периферичні. Центральними органами є тимус і кістковий мозок (мал. 21.1). Усі інші органи (селезінка, мигдалики, лімфатичні вузли, апендикс, пеєрові бляшки) є периферичними. Особливістю центральних органів імунної системи є те, що вони розташовані в тих зонах організму, які надійно захищені від зовнішніх впливів (тимус — у грудній порожнині, а кістковий мозок — усередині кісток). Таке розміщення зумовлене певною необхідністю, бо ці органи — місце диференціювання лімфоцитів, і будь-який зовнішній вплив на цей процес має бути мінімізованим. Периферичні органи імунної системи розташовуються на шляхах можливого поширення патогенів, які можуть проникнути в організм людини. Основою органів імунної системи є лімфоїдна тканина. В організмі її досить багато (приблизно 1 % маси тіла). До її складу входять ретикулярні волокна, лімфоцити, макрофаги. У цій тканині відбувається утворення лімфоцитів, концентруються антигени і відбувається їх контакт із клітинами. Тимус — це залоза, яка дуже активно працює у людей молодого віку, а потім знижує свою активність. У ньому відбувається дозрівання і «навчання» Т-лімфоцитів, які після цього набувають здатності розпізнавати певні антигени. Найбільший орган імунної системи — селезінка. Вона активно виробляє лейкоцити й бере участь у знешкодженні мікроорганізмів та небезпечних речовин у крові, яка проходить через неї. Ще одним джерелом утворення лейкоцитів є кістковий мозок. Мигдалики — це скупчення лімфатичних вузликів у слизовій оболонці на межі ротової порожнини і глотки. Вони розпізнають мікроорганізми, що потрапляють в організм людини через рот і ніс, та розпочинають боротьбу з ними. Але найбільш масовою структурою імунної системи є лімфатичні вузли. Вони формуються в місцях злиття кількох лімфатичних судин і є бар'єрами для поширення інфекцій в організмі....

Навігація