Войти
Закрыть

Екологічні фактори та їхня класифікація

11 Клас

Класифікація екологічних факторів. Усі організми потенційно здатні до необмеженого розмноження та розселення. Але видовий склад організмів, що мешкають у різних кліматичних зонах, не змішується: кожній з них притаманний певний набір видів тварин, рослин, грибів, мікроорганізмів. Надмірне розмноження і розселення організмів обмежується певними географічними перешкодами (моря, гірські ланцюги, пустелі тощо), кліматичними факторами (температура, вологість тощо), а також різноманітними взаємозв’язками між окремими видами. Пригадаємо: частина простору в біогеоценозах, населена популяціями даного виду, яка забезпечує їх потрібними ресурсами та умовами існування, - це місцеіснування виду. Усі ці ресурси та умови існування разом називають екологічними факторами. Екологічні фактори - це всі компоненти середовища мешкання, які впливають на організми та їхні угруповання. Залежно від природи та особливостей дії їх поділяють на абіотичні, біотичні та антропогенні. Абіотичні фактори - компоненти та властивості неживої природи (температура, освітленість, вологість, газовий склад повітря, тиск, сольовий склад води, тип ґрунту тощо), які прямо або опосередковано впливають на окремі організми та їхні угруповання. Біотичні фактори - різні форми взаємодій між особинами в популяціях і між популяціями в угрупованнях. Як ви пам’ятаєте, такі взаємодії можуть бути антагоністичними (конкуренція, паразитизм, хижацтво тощо), взаємовигідними (наприклад мутуалізм) чи нейтральними (нейтралізм). Кожен з організмів постійно взаємодіє з особинами свого (внутрішньовидові зв’язки) та інших (міжвидові зв’язки) видів (різні форми внутрішньо- та міжвидових взаємодій детальніше розглянемо згодом). Тому одні види організмів є складовою середовища мешкання інших (мал. 27.1). Будь-який організм під час здійснення власних процесів життєдіяльності змінює середовище мешкання: при цьому одні ресурси із цього середовища вилучаються, інші, навпаки, вносяться. Антропічні або антропогенні фактори - це різні форми діяльності людини, що змінюють стан середовища мешкання різних видів істот, включно із самою людиною. Зокрема, антропічні фактори - це прямий вплив людини на навколишнє середовище (полювання на тварин, вирубування дерев тощо), тоді як антропогенні - наслідки господарської діяльності людини (наприклад, забруднення довкілля, пов’язане з експлуатацією заводів, ТЕЦ, АЕС)....
0 Переглянути

Основні методи екологічних досліджень

11 Клас

Методи екологічних досліджень. Оскільки екологія взаємодіє з багатьма іншими науками, вона вбирає в себе притаманні їм концепції та методи досліджень. Різноманітність методів досліджень в екології зумовлена також тим, що об’єктами спостережень є не тільки різні групи організмів, а й різні рівні організації живої матерії. Так, польові спостереження дають змогу вивчати організми та їхні угруповання у звичному для них природному середовищі (наприклад, спостереження за міграціями птахів) (мал. 26.1). Метод екологічного моніторингу ґрунтується на постійних комплексних спостереженнях за перебігом певних процесів в окремих популяціях, екосистемах, біосфері в цілому чи за станом певних біологічних об’єктів. Проведення екологічного моніторингу дає підстави для розроблення заходів охорони окремих популяцій організмів, екосистем і біосфери в цілому. Залежно від масштабів розрізняють чотири види екологічного моніторингу (табл. 26.1). Експериментальні дослідження, як польові, так і лабораторні, передбачають свідоме втручання дослідників у структуру біологічних систем і природний хід подій з метою визначення, як система або процес реагуватимуть на певний вплив. Експерименти поділяють на однофакторні (досліджують вплив одного фактору) та багатофакторні (вивчають вплив кількох факторів). Багатофакторний експеримент дає змогу дослідникам комбінувати різні чинники, змінювати інтенсивність впливу на об’єкт дослідження всіх або окремих з них. Методи екологічної індикації дають можливість визначити стан і властивості екосистем за видовим складом і співвідношенням між собою певних груп видів. Для визначення стану екосистем не потрібно досліджувати всі види, які входять до їхнього складу. Достатньо спостерігати лише за певними їхніми групами, які називають індикаторними. Наприклад, на кислих ґрунтах зростають хвощ польовий, біловус, верес; на ґрунтах з нейтральною реакцією - робінія звичайна, дуб, шипшина, ожина; на засолених - солонець, содник (мал. 26.2). Певні групи водоростей використовують для визначення вмісту органічних сполук і різних забруднювачів у водоймах....
0 Переглянути

Екологія: предмет досліджень, завдання та методи. Зв’язки екології з іншими науками

11 Клас

Предмет і завдання екології. Екологія як самостійна наукова галузь сформувалася в середині XIX сторіччя, коли наукова спільнота остаточно усвідомила, що неможливо вивчати організми поза їхнім середовищем мешкання. Термін «екологія» (від грец. ойкос - житло, місцеперебування, логос - наука, вчення) запропонував 1866 року відомий біолог Ернст Геккель (мал. 25.1). Екологія - наука про взаємозв’язки організмів та їхніх угруповань між собою та довкіллям. Сучасна екологія досліджує різні рівні організації живої матерії - від молекулярного до біосферного, але найбільше уваги приділяє надорганізмовим біологічним системам (поміркуйте чому). Предметом екології є сукупність або структура зв’язків між організмами, їхніми угрупованнями та фізичним середовищем мешкання, а також склад і закономірності формування й функціонування угруповань організмів - популяцій, екосистем, біосфери в цілому. На сучасному етапі розвитку екології притаманний системний підхід, який полягає у всебічному вивченні всіх компонентів біологічних систем в їхній взаємодії між собою й у розвитку. На малюнку 25.2 наведено основні галузі екології....
0 Переглянути

Практична робота 2. Розробка рекомендацій щодо профілактики захворювань

11 Клас

Мета: на прикладі обраних за допомогою вчителя або вчительки неінфекційного, інфекційного та інвазійного захворювань розробити комплекс рекомендацій щодо їхньої профілактики. Матеріали: дидактичні картки з даними щодо причин виникнення певних неінфекційних, інфекційних та інвазійних захворювань, шляхами потрапляння в організм людини збудників інфекційних та інвазійних захворювань, особливостями їхнього життєвого циклу, фотографії збудників і симптомів захворювань. Хід роботи 1. Пригадайте, чим відрізняються неінфекційні, інфекційні та інвазійні захворювання. 2. На моделі якогось обраного вами неінфекційного захворювання складіть перелік профілактичних заходів, які допоможуть не захворіти на нього. 3. На моделі якогось обраного вами інфекційного захворювання складіть перелік профілактичних заходів, які допоможуть не інфікуватися ним. 4. На моделі якогось обраного вами інвазійного захворювання складіть перелік профілактичних заходів, які допоможуть не заразитися ним. 5. Складіть перелік профілактичних заходів, що можуть допомогти не заразитися захворюваннями, які передаються статевим шляхом (визначте, чи це захворювання інфекційне, чи інвазійне). 6. Проаналізуйте складені вами переліки, визначте ті профілактичні заходи, що повторюються у різних списках. Упорядкуйте ваші списки так, щоб на початку були представлені заходи, які повторюються в різних (або в усіх) переліках, а в кінці - специфічні, характерні лише для певної групи захворювань....
0 Переглянути

Профілактика неінфекційних, інфекційних, інвазійних захворювань людини

11 Клас

Профілактика захворювань - це заходи, що запобігають їхньому виникненню. Профілактика неінфекційних захворювань. Неінфекційні захворювання - це хворобливі стани, які виникають у результаті впливу фізіологічних, екологічних, поведінкових чинників і можуть мати генетичну причину (спадкову схильність). Серед неінфекційних захворювань найпоширенішими є: серцево-судинні (зокрема, гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, інфаркт, інсульт), онкологічні, діабет, хронічні захворювання органів дихання, травлення, виділення тощо. Від цих патологій потерпають до 60 % дорослого та майже 20 % дитячого населення світу. Існує тісний взаємозв’язок неінфекційних захворювань з умовами і способом життя та факторами ризику (мал. 24.1). Метаболічні чинники тісно пов’язані з поведінковими, а тому їхня дія може бути значно зниженою через дотримання здорового способу життя - відмову від шкідливих звичок, збалансоване харчування, фізичну активність тощо. Розуміння ролі генетичних чинників і поведінкових факторів ризику неінфекційних захворювань дає змогу розробляти індивідуальні програми профілактичних заходів з усунення факторів ризику і зміцнення організму (мал. 24.2). Профілактика інфекційних захворювань. Поширення будь-якого інфекційного захворювання - це процес передачі збудника хвороби (вірусів, бактерій, грибів) від джерела (людини чи тварини, які захворіли) до сприйнятливого організму. Після зараження така людина сама може стати джерелом інфекції. Якщо інфекційне захворювання циркулює лише серед людей (джерелом збудників є тільки люди), його називають антропонозним (поліомієліт, менінгококова інфекція). Якщо джерелом інфекції для людини є винятково тварини (наприклад, сказ) - зоонозним. Існують й антропозоонозні захворювання, збудники яких є спільними для людей і тварин, а джерелом інфекції для людини є як хворі люди, так і хворі тварини (чума, сонна хвороба тощо). Якщо паразитування збудників в організмі хазяїна перебігає без виражених клінічних проявів - це носійство збудників інфекції....
0 Переглянути

Вплив навколишнього середовища та стресових факторів на здоров’я людини

11 Клас

Вплив факторів навколишнього середовища на здоров’я людини та розвиток адаптаційно-компенсаторних реакцій. На здоров’я людини впливають спосіб життя, генетичні фактори і фактори навколишнього середовища. До абіотичних факторів належать кліматичні (сонячна радіація, температура, вологість повітря, атмосферний тиск), а також хімічні речовини та фізичні явища. Серед різноманітних біотичних факторів важливе місце належить збудникам інфекційних та інвазійних захворювань. Антропічні фактори - це штучні джерела радіації, різні хімічні речовини, аерозолі, стічні води, радіохвилі, електричне й електромагнітне поля, вібрація, шумове забруднення тощо. Організм людини пристосовується до дії чинників довкілля завдяки взаємодії регуляторних систем - нервової та ендокринної. Їх називають адаптаційно-компенсаторними реакціями. Регуляторні механізми мають три основні стадії. Перша - початкова - характеризується тим, що під час дії зовнішнього чинника, незвичного за силою або тривалістю, виникають фізіологічні реакції, які у кілька разів перевищують потреби організму. Ці реакції перебігають некоординовано, зі значним напруженням роботи певних органів і значними витратами енергії. Тому їхній функціональний резерв швидко виснажується, а адаптивний ефект низький. Наприклад, у людини, що потрапила в середовище з низьким умістом кисню, прискорюються дихальні рухи; на клітинному рівні посилюються процеси дисиміляції, адже потрібне надходження додаткових енергетичних ресурсів до клітин та органів. Початковий етап пов’язаний з так званою стрес-реакцією. Її ще називають загальним адаптаційним синдромом, сенс якого полягає в мобілізації енергетичних і пластичних ресурсів організму. Друга стадія відбувається в умовах тривалої та сильної дії певного чинника або комплексної дії кількох чинників. Вона супроводжується формуванням стійких адаптацій. Адаптивний ефект може досягатися за рахунок формування функціональних систем (наприклад, тимчасового об’єднання дихальної, кровоносної, нервової систем для забезпечення ефективного постачання кисню до тканин та органів). Нові адаптаційні програми в організмі людини формуються за участі кори великих півкуль кінцевого мозку та підкіркових структур (насамперед, таламуса та гіпоталамуса; мал. 23.1). Такі програми нестійкі: у разі зміни умов ті, що сформувалися раніше, але втратили своє значення, зникають і формуються нові. Реакції, що виникають на другому етапі, охоплюють різні рівні...
0 Переглянути

Імунокорекція та імунотерапія

11 Клас

Імунокорекція - розділ імунології, що вивчає способи і методи профілактики й лікування хвороб, пов’язаних з порушенням функції імунної системи. Розрізняють замісну, імуносупресуючу (імунопригнічувальну) та імуностимулювальну імунокорекцію (мал. 22.1). Заходи імунокорекції бувають спеціалізованими, тобто спрямованими безпосередньо на імунну систему, або неспеціалізованими. До неспеціалізованих належить нормалізація способу життя, відмова від шкідливих звичок, стабілізація психоемоційного стану. До цієї групи заходів відносять також процедури загартовування, що дають змогу посилити неспецифічну резистентність організму до різного виду негативних впливів, включно зі стресом. Замісну імунокорекцію застосовують у разі важких імунодефіцитних станів, за інфекцій, що зачіпають увесь організм, а також інших імунопатологічних процесів. Препарати для замісної імунокорекції отримують з крові й клітин людини, а також за допомогою генної інженерії. До замісної імунокорекції також належить трансплантація кісткового мозку, тимусу або введення в організм пацієнта попередньо активованих клітин імунної системи. Замісною імунокорекцією майбутнього є генна терапія, що полягає у введенні в організм генів, які кодують різні фактори гуморального імунітету, у складі вірусних чи плазмідних векторів. Імунотерапія - лікувальні заходи, спрямовані на регуляцію роботи імунної системи, зокрема на нормалізацію змін у її структурі і функціях. Як й імунокорекція, імунотерапія може бути імуносупресуючою та імуностимулювальною. Імуносупресуюча терапія супроводжується створенням стану імунодефіциту, тобто істотним збільшенням ризику розвитку інфекційних і пухлинних процесів. Її застосовують для запобігання відторгненню трансплантованих тканин та органів; для корекції багатьох інших станів - автоімунних захворювань, алергічних реакцій. У цих випадках лікарі та лікарки ретельно аналізують співвідношення небезпеки самого захворювання і небезпеки розвитку імунодефіциту. Імуностимулювальну терапію застосовують у разі захворювань, до розвитку яких залучена імунна система. Наприклад, для створення імунітету до збудників інфекційних хвороб імунну систему активують за допомогою вакцин, а пасивний імунітет створюють введенням сироваток або очищених антитіл. Імуностимулювальними є препарати рослинного (настоянки елеутерококу, солодки, лимоннику тощо) або бактеріального походження (вакцини, препарати клітинної стінки бактерії, пробіотики),...
0 Переглянути

Імунна система людини, особливості її функціонування

11 Клас

Види імунітету. Імунна система сформувалася в процесі еволюції для забезпечення захисту організму від збудників інфекційних та інвазійних захворювань, пухлин і відіграє важливу роль у підтриманні гомеостазу. Імунітет (від лат. іммунітас - звільнення, позбавлення від будь-чого) - здатність організму протидіяти збудникам інфекційних та інвазійних хвороб, а також впливу речовин, які мають антигенні властивості. Розрізняють два основні види імунітету: неспецифічний, спрямований проти будь-якого чужорідного агента (антигена), та специфічний, спрямований проти конкретного чужорідного агента. За походженням імунітет можна умовно поділити на вроджений і набутий (мал. 21.1). Вроджений імунітет генетично успадковується від батьків і не зумовлений контактом організму зі збудником хвороби. Він є наслідком коеволюції патогену та організму хазяїна (завдання: схарактеризуйте механізм утворення в популяції вродженого імунітету). Прикладом вродженого імунітету є нездатність людини заразитися деякими хворобами тварин, наприклад чумою (чумкою) собак. Набутий імунітет, на відміну від вродженого, формується протягом життя людини і може виникати після перенесення захворювання (активний природний) чи після щеплення (активний штучний). Набутий пасивний імунітет розвивається або після введення в організм готових антитіл у вигляді лікувальної сироватки (штучний), або при передачі антитіл від матері до дитини через плаценту (природний)....
0 Переглянути

Негативний вплив на здоров’я людини алкоголю, тютюнокуріння та наркотиків

11 Клас

Вплив звичок людини на її здоров’я. Реалізація фізичних і духовних можливостей, закладених у людині від природи, залежить від її способу життя, повсякденної поведінки і звичок. Деякі шкідливі звички призводять до передчасного старіння та різноманітних захворювань. Ви вже знаєте з курсів основ здоров’я і біології, що такими шкідливими звичками насамперед є тютюнокуріння, вживання алкоголю і наркотиків. Пристрасть до тютюнокуріння і вживання алкоголю є різновидом наркоманії, адже наслідки їхнього вживання та механізми виникнення залежності подібні. Для наркоманії характерні непереборний потяг до вживання наркотиків, тенденція до підвищення вжитих доз, формування психічної (психологічної) і фізичної залежності від наркотику. Біологічний механізм формування наркотичної залежності діє через природні процеси, що перебігають в організмі, - біохімічні, біоелектричні, фізіологічні тощо. У результаті вживання наркотиків організм включає їх у свої біохімічні процеси. Здоровий організм людини виробляє власні «наркотичні» речовини, які регулюють її настрій, відчуття навколишнього світу, стимулюють працездатність. У разі регулярного вживання наркотиків, щоб уникнути зайвої кількості стимулювальних речовин, організм знижує або навіть припиняє синтез власних «наркотиків». Поступово низку функцій організму, які до вживання наркотиків забезпечували речовини, вироблені самим організмом (як-от гормони, нейрогормони, медіатори), починають виконувати наркотики. Отже, людина, яка почала вживати наркотик, щоб зберегти нормальний стан, змушена постійно його використовувати. Так формується фізична залежність від наркотику....
0 Переглянути

Безпека і статева культура. Профілактика захворювань, що передаються статевим шляхом

11 Клас

Безпека і статева культура. Життя людини як соціальної істоти базується на взаємостосунках з оточенням (рідними, друзями, однокласниками, вчителями тощо). Найскладнішими є стосунки між різними статями (чоловіком і жінкою). Запам'ятаємо Статева культура - це культура гармонійних відносин, включно із сексуальними, між чоловіком і жінкою. Сукупність зовнішніх ознак і внутрішніх рис людини, що роблять її привабливою для особин протилежної статі, має назву сексуальність. Сексуальність притаманна кожній людині. Вона виражається через сексуальну активність. Для гармонійних відносин важливо вміти спілкуватися з особою протилежної статі й знаходити порозуміння в будь-яких ситуаціях. У підлітковому віці під час статевого дозрівання виникає особливе психологічне почуття, так званий статевий потяг. Для декого це стає приводом розпочати статеве життя. Але процес статевого дозрівання включає не лише анатомічні та фізіологічні аспекти, а й психологічні та соціальні. Негативними наслідками раннього початку статевого життя може стати небажана вагітність, безпліддя, захворювання, що передаються статевим шляхом (ЗПСШ): ВІЛ/СНІД, гепатит С тощо. Підліткова вагітність є важливою соціальною проблемою. Тому відмова від пропозицій сексуальних стосунків у цьому віці демонструє зрілість і міцність характеру, а не м’якість і нерішучість. Раннє статеве життя може завдати болю і розчарування. Дехто отримує перший сексуальний досвід під впливом психоактивних1 речовин, не усвідомлюючи повною мірою, що відбувається. Гармонійні статеві стосунки передбачають взаємоповагу і відповідальне ставлення до партнера. Одним з проявів відсутності у людини статевої культури є неуважність до партнера і нехтування «безпечним сексом» - засобами контрацепції та профілактики ЗПСШ....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 312 313 314 315 316 317 318 319 320 ... 343
Назад

Навігація