Імунокорекція - розділ імунології, що вивчає способи і методи профілактики й лікування хвороб, пов’язаних з порушенням функції імунної системи. Розрізняють замісну, імуносупресуючу (імунопригнічувальну) та імуностимулювальну імунокорекцію (мал. 22.1).

Заходи імунокорекції бувають спеціалізованими, тобто спрямованими безпосередньо на імунну систему, або неспеціалізованими. До неспеціалізованих належить нормалізація способу життя, відмова від шкідливих звичок, стабілізація психоемоційного стану. До цієї групи заходів відносять також процедури загартовування, що дають змогу посилити неспецифічну резистентність організму до різного виду негативних впливів, включно зі стресом.

Мал. 22.1. Основні види імунокорекції залежно від спрямування

Залежно від засобів, які використовують, імунокорекція може бути: лікарською; фізіотерапевтичною; кліматичною; фізичною (фізичні навантаження збільшують продукцію інтерферонів). Найефективнішою є лікарська імунокорекція. Її здійснюють за допомогою лікарських препаратів - імуномодуляторів. Вони можуть мати різне походження - рослинне, бактеріальне, тваринне, синтетичне. Крім того, низку імунокоригуючих препаратів виготовляють із застосуванням різних біотехнологічних методів.

Замісну імунокорекцію застосовують у разі важких імунодефіцитних станів, за інфекцій, що зачіпають увесь організм, а також інших імунопатологічних процесів. Препарати для замісної імунокорекції отримують з крові й клітин людини, а також за допомогою генної інженерії.

До замісної імунокорекції також належить трансплантація кісткового мозку, тимусу або введення в організм пацієнта попередньо активованих клітин імунної системи. Замісною імунокорекцією майбутнього є генна терапія, що полягає у введенні в організм генів, які кодують різні фактори гуморального імунітету, у складі вірусних чи плазмідних векторів.

Імунотерапія - лікувальні заходи, спрямовані на регуляцію роботи імунної системи, зокрема на нормалізацію змін у її структурі і функціях. Як й імунокорекція, імунотерапія може бути імуносупресуючою та імуностимулювальною.

Імуносупресуюча терапія супроводжується створенням стану імунодефіциту, тобто істотним збільшенням ризику розвитку інфекційних і пухлинних процесів. Її застосовують для запобігання відторгненню трансплантованих тканин та органів; для корекції багатьох інших станів - автоімунних захворювань, алергічних реакцій. У цих випадках лікарі та лікарки ретельно аналізують співвідношення небезпеки самого захворювання і небезпеки розвитку імунодефіциту.

Імуностимулювальну терапію застосовують у разі захворювань, до розвитку яких залучена імунна система. Наприклад, для створення імунітету до збудників інфекційних хвороб імунну систему активують за допомогою вакцин, а пасивний імунітет створюють введенням сироваток або очищених антитіл. Імуностимулювальними є препарати рослинного (настоянки елеутерококу, солодки, лимоннику тощо) або бактеріального походження (вакцини, препарати клітинної стінки бактерії, пробіотики), препарати тимусу, селезінки, крові, кісткового мозку та синтетичні препарати. Певна імуностимулювальна активність властива вітамінам, препаратам з антиоксидантними й прооксидантними властивостями.

Революційну методику імунотерапії ракових захворювань з використанням Т-лімфоцитів запропонував американський імунолог Дж. Елісон спільно з японським дослідником Т. Хондзьо. За це їм 2018 року було присуджено Нобелівську премію з фізіології та медицини (мал. 22.2). Суть методики полягає в мобілізації імунітету самих пацієнтів для боротьби з раком.

Мал. 22.2. Лауреати Нобелівської премії з фізіології та медицини 2018 року: 1 - Джеймс Елісон (1948 р.); 2 - Тасуку Хондзьо (нар. 1942 р.)

Вакцинація. Ви вже знаєте, що на існуванні вторинної імунної відповіді ґрунтується профілактичний захід боротьби з інфекційними хворобами - щеплення, або вакцинація. Пригадаємо: вакцина - препарат, що складається з ослаблених чи вбитих збудників хвороб, продуктів їхньої життєдіяльності чи окремих антигенів, отриманих хімічним або генно-інженерним шляхом.

Після вакцинування в організмі відбуваються такі самі зміни в імунній системі, що і в разі справжньої інфекції, тільки без проявів захворювання: виробляється специфічний імунітет до збудника. Основні групи вакцин наведено у таблиці 22.1.

Для утворення стійкого імунітету та його підтримання більшість вакцин слід уводити неодноразово, тобто проводити періодичну ревакцинацію у дорослому віці. Наприклад, щеплення від правцю та дифтерії варто робити тричі у віці до року, а ревакцинацію - у віці 18 місяців, 6 років, 16 років та кожні 10 років у дорослому віці. Ревакцинація від кору та краснухи рекомендована у 6-річному віці.

Таблиця 22.1

ОСНОВНІ ГРУПИ ВАКЦИН

Запам'ятаємо

Ревакцинація - повторне введення вакцини через певні проміжки часу після первинної вакцинації.

Нині вакцинація є найефективнішим та найдешевшим методом боротьби з важкими інфекційними хворобами. Наприклад, завдяки масовому щепленню повністю ліквідовано чорну віспу (останній випадок захворювання зафіксовано у 1977 році в Сомалі), вражаюче знизилася захворюваність на поліомієліт (вірусне захворювання, що призводить до важкого паралічу в дітей). Саме масова вакцинація сприяла утворенню так званого популяційного імунітету.

Мал. 22.3. Схема, що ілюструє створення популяційного колективного імунітету: зелений колір - люди з імунітетом; чорний - сприйнятливі; червоний - щойно вакциновані

Запам'ятаємо

Популяційний (колективний) імунітет - ефект, який заважає поширенню збудника інфекції в популяції, якщо значна частина її індивідів має особистий імунітет до збудника, що опосередковано захищає й чутливих до збудника осіб (мал. 22.3).

Якщо збудник є у зовнішньому середовищі або може бути привнесений з інших популяцій, то для формування популяційного імунітету потрібно, щоб вакцинованими було не менше ніж 70 % населення. Інакше виникає ризик епідемій. Наприклад, відмова від вакцинації стала причиною епідемій кашлюку у Великій Британії та Швеції наприкінці XX сторіччя. Заборона з релігійних міркувань вакцинації від поліомієліту в Нігерії, Афганістані та Пакистані спричинила зростання захворюваності. Міграції населення із цих країн у Європу призвели до розвитку епідемічної ситуації. Так, в Україні у 2015 році було зафіксовано два випадки поліомієліту (уперше в Європі з 2010 року). Ураховуючи наднизький рівень вакцинації населення, ситуація може стати загрозливою. Катастрофічною є також ситуація з кором. За даними Міністерства охорони здоров’я, в Україні з початку 2018 року захворіло понад 52 тис. людей, з них 33 тис. дітей.

Цікаво знати

Останнім часом активно розробляють щеплення проти деяких онкологічних захворювань. Ракові клітини мають на своїй поверхні білки, які не притаманні нормальним клітинам - так звані ракові антигени. Очищені ракові антигени можна використовувати як вакцини для стимулювання протипухлинного імунітету.

Ключові терміни та поняття

імунокорекція, імунотерапія, вакцини, ревакцинація, популяційний (колективний) імунітет.

Перевірте здобуті знання

1. Що таке імунокорекція та імунотерапія? 2. У чому полягає вакцинація? 3. Які є типи вакцин? 4. Чому для утворення стійкого імунітету потрібна ревакцинація? 5. Чому не слід відмовлятися від вакцинації? 6. До чого може призвести зниження популяційного (колективного) імунітету?

Поміркуйте

Як масова вакцинація захищає проти інфекційних хвороб також і нещеплених людей?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Біологія і екологія 11 клас Остапченко (рівень стандарту)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)