ТЕРИТОРІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ СИСТЕМИ НАЦІОНАЛЬНОГО ТА НАДДЕРЖАВНОГО РІВНІВ. Поєднання елементів політики на певній території формують територіально-політичні системи національного та наддержавного рівнів (мал. 98). До основних сучасних національних територіально-політичних систем належать унітарна й федеративна. В унітарній державі має місце владна вертикаль, коли всіх керівників різних територіальних одиниць призначають вищі органи влади. Завдання управлінських структур — реалізовувати насамперед політичні рішення, ухвалені на вищому рівні (наприклад, Словенія). У федеративній державі законодавчо закріплені повноваження вищих і регіональних органів влади (наприклад, в ОАЕ). Також до складу окремих країн входять залежні території й володіння (наприклад, Велика Британія). Це окремий тип територіально-політичної системи.

Мал. 98. Основні територіально-політичні системи

Серед наддержавних територіально-політичних систем вирізняють такі: історична, етнічна, змішана.

Історична — найпоширеніша в Європі. Наприклад, ЄС поступово долучав до свого складу певні держави, кожна з яких по-різному впроваджує спільне законодавство, зберігаючи власний державний суверенітет.

Етнічні системи найбільш представлені в країнах Азії. Наприклад, Індія має етнічне різноманіття, яке знайшло своє відображення не лише в її національній територіально-політичній системі, а й формуванні нею особливих політичних зв'язків з країнами (наприклад, з Бутаном), де проживають етноси, які домінують у певних її штатах.

Змішані територіально-політичні системи переважно поширені в Латинській Америці, де кордони більшості сучасних держав було встановлено в епоху, коли вони були колоніями європейських країн. Водночас етнічне креольське населення та спільна основа національного права (іспанська правова модель) сприяють регіональній взаємодії між політичними елітами різних країн у межах міждержавних інтеграційних утворень.

ГЕОПОЛІТИКА, ЇЇ СКЛАДОВІ. Геополітика — наука, яка вивчає вплив географічного простору та усвідомлення його важливості в політичних рішеннях. Розрізняють «високу» й «низьку» геополітику. Під «високою» розуміють усвідомлення політичними діячами важливості географічних чинників у прийнятті ними відповідних рішень, що визначають національну зовнішню і внутрішню політику. Під «низькою» — сукупність усталених політичних поглядів щодо важливості географічного простору чи окремих його складових у масовому політичному сприйнятті. Між цими видами геополітики існує тісний взаємозв'язок. Під час реалізації зовнішньополітичного курсу держави необхідно в більшості країн світу враховувати масові політичні вподобання та погляди громадян цієї країни. Держава за допомогою ЗМІ, власних грошей, політичних акцій може формувати чи спрямовувати відповідні зміни в геополітичній картині світу. Внутрішня і зовнішня геополітика можуть мати різні цілі та завдання, зважаючи на місце країни на політичній карті світу, стабільність відповідного панівного режиму.

ЗОВНІШНЯ ТА ВНУТРІШНЯ ГЕОПОЛІТИКА. Сукупність заходів держави щодо реалізації власних завдань на міжнародній арені називається зовнішньою геополітикою. Лише великі держави дійсно реалізовують власну незалежну зовнішню політику, застосовуючи для цього різні види впливу та геополітичні «сили» (наприклад, США). Їхні національні інтереси є глобальними, і тому вони в тій чи іншій формі присутні в усіх регіонах світу (мал. 99). Доволі часто великі держави втручаються у внутрішні справи малих країн, застосовують різні форми тиску на їхнє політичне керівництво з метою досягнення власних цілей.

Мал. 99. Геополітична картина світу, 2018 р

Внутрішня геополітика спрямована насамперед на розуміння електоральних симпатій з боку виборців. В окремих країнах, де виразні етнічні чи регіональні контрасти (наприклад, у Бельгії), має місце проведення доволі складної внутрішньої політики щодо збереження національної і територіальної цілісності та спокою. У межах міждержавних інтеграційних утворень країни-учасниці координують власні зусилля щодо розвитку спільних прикордонних регіонів, проводять зміни у власній внутрішній геополітиці (наприклад, спільна регіональна політика ЄС).

ГЕОПОЛІТИКА «СИЛИ» — сукупність дій країн світу щодо залучення певних засобів впливу на інші країни світу для досягнення певної політичної мети. У період існування біполярної світосистеми переважно дві супердержави та очолювані ними військово-політичні блоки не мали прямого військового протиборства. (Пригадайте з курсу історії, про які країни йдеться.) Вони розбудовували мережу різних видів міждержавних союзів для реалізації масштабних операцій з балансування переваг на світовій арені.

У сучасному постбіполярному світі великого значення набула спільна зовнішня політика ЄС. Координація зусиль країн-членів цього міждержавного утворення для вироблення єдиної внутрішньої і зовнішньої політики дозволяє реалізовувати масштабні акції з подолання тих чи інших видів криз (наприклад, Лівійської кризи 2011 р.).

Активну власну політику проводить і НАТО. Зокрема, це розміщення бойових частин й окремих видів озброєння в нових країнах-членах Альянсу, організація масштабних військових операцій (наприклад, операція «Океанський щит» у 2009 — 2016 рр. щодо боротьби з морським піратством біля берегів Сомалі).

Особливою формою геополітики «сили» є реалізація зовнішньої політики Ватикану. Ця найменша держава є одночасно головним релігійним центром для католиків усього світу. Спираючись на відповідні структурні підрозділи цієї організації, Ватикан активно бере участь у різних міжнародних акціях.

РІЗНОВИДИ «СИЛИ». Розрізняють два головні види геополітичних «сил» — «жорстку» і «м'яку». Під «жорсткою» насамперед розуміють застосування військової сили для реалізації відповідних зовнішньополітичних цілей. Її різновидом є також економічні акції (санкції). У такий спосіб після Другої світової війни переважно великі держави здійснювали тиск на політичне керівництво країни, яка проводила політику, що загрожувала їхнім національним інтересам. Під «м'якою» силою розуміють насамперед формування сприятливого іміджу країни за її межами засобами культури та ЗМІ. Для цього влаштовують різноманітні культурні й освітні заходи, створюють телеканали й електронні ЗМІ на мовах країн, до населення яких прагнуть донести політичні погляди керівництва (наприклад, «Радіо Свобода» перебуває на фінансуванні США та веде мовлення на багатьох європейських мовах). Більшість країн світу намагаються застосовувати у власній політиці переважно економічне протиборство. Культурний вплив на населення іншої країни можливий лише за умови етнічної спорідненості, спільного історичного минулого та здійснення відповідної цілеспрямованої державної політики.

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК МІЖ НАЦІОНАЛЬНИМИ ТА ГЕОПОЛІТИЧНИМИ ІНТЕРЕСАМИ ДЕРЖАВИ. Більшість країн світу мають тотожні національні та геополітичні інтереси. Це зумовлено тим, що вони є доволі малими, щоб самостійно (не дослухаючись до думки представників великих держав) проводити власну зовнішню політику. У великих держав є відповідні світового значення ресурси й можливості для реалізації власної геополітики зі збереження зон впливу у світі. Наприклад, Франція для збереження власних позицій і унеможливлення нової регіональної кризи в Африці від 2014 р. проводить військову операцію «Бархан» власними Збройними Силами в Буркіна-Фасо, Мавританії, Малі, Нігері, Чаді для боротьби з ісламістськими радикальними угрупуваннями в зоні Сахеля й Сахари. Для відповідних дій залучають окремі частини Збройних Сил зазначених країн, хоча всі видатки сплачує французька сторона. Таким чином Франція гарантує постачання ураномісткої сировини для своєї атомної промисловості, зберігає свою військову присутність у регіоні.

Цілісний світ

На США припадає 35,8 % (2017 р.) усіх військових витрат країн світу. Це найбільший показник у світі.