Населення економічно розвинених країн стрімко старіє, що становить серйозну загрозу економічному розвитку. Проблема старіння набуває дедалі глобальнішого характеру. Більшість країн Європи, Північної Америки, а також Японія стоять на порозі вікової кризи. Так, за прогнозами ООН, до 2050 року кількість людей похилого віку подвоїться і сягне 2,1 мільярда осіб. Сьогодні у світі налічується 962 мільйона людей похилого віку. У Європі вони вже становлять 25 % населення, а через 33 роки їх буде 35 %. У глобальному масштабі, за даними вчених, до 2050 року число людей понад 80 років потроїться - зі 137 мільйонів у 2017 році до 425 мільйонів у 2050 році. Таким чином, у 2100 році людей понад 80 років буде в сім разів більше, ніж сьогодні.

Співвідношення чоловіків і жінок відбиває статеву структуру населення. Загалом у світі чоловіків більше, ніж жінок (переважно за рахунок країн Азії). Приблизно в половині країн світу жінки кількісно переважають над чоловіками. Це пояснюється тим, що середня тривалість життя жінок на п'ять-вісім років більша, ніж у чоловіків. У деяких країнах переважання жінок є результатом війн та сучасних воєнних конфліктів, однак з появою нових поколінь розрив у співвідношенні чоловіків і жінок поступово скорочується. Кількісне переважання чоловіків над жінками спостерігається у країнах, де становище жінок було важким (ранні шлюби, численні й ранні народження дітей), а також у тих країнах, де великий приплив чоловічої робочої сили. Найбільше кількісне переважання чоловіків характерно для Індії та Китаю.

Наочно статево-вікову структуру населення показують статево-вікові, або демографічні піраміди (мал. 21.2). Для країн, що розвиваються, характерна піраміда з високим коефіцієнтом народжуваності, великою часткою молодих людей, низькою - літніх, а також з короткою тривалістю життя. Для розвинутих країн характерна піраміда, на якій чітко простежується низькій рівень народжуваності, низький відсоток молодих, велика частка дорослих і літніх людей, висока очікувана тривалість життя, У цілому ж кількість населення залишається стабільною або знижується.

Мал. 21.2. Статево-вікові піраміди

Демографічну сімейно-шлюбну структуру населення складає сім’я, функціональне призначення якої відтворення населення і наступність сімейних поколінь. Розрізняють сім'ї, де діти виховуються обома батьками чи одним з батьків, прості і складні (розширені), багатодітні, середньодітні та малодітні. Сучасний стан розвитку сім'ї характеризується більшим поширенням простої сім'ї, яка складається з батьків і дітей. Це зумовлено намаганням молодих сімей відокремитися від батьківських. Для економічно розвинених країн, крім відокремлення від батьків одружених дітей, характерний вихід з батьківських сімей і неодружених дорослих дітей (від'їзд їх на навчання, на роботу, часто навіть в іншу країну). За розрахунками вчених, для того, аби попередні покоління заміщалися наступними, розподіл сімей за кількістю дітей повинен бути таким: бездітних сімей - 4 %, малодітних - 11 %, середньодітних - 34 %, багатодітних сімей - 51 %, або, інакше, щоб кожна сім'я мала в середньому приблизно 2,6 дитини. При цьому для розширеного відтворення частка багатодітних сімей повинна бути понад 60 %.

• Що таке механічний рух населення? Механічний рух населення - це переміщення (міграції) людей по території, зумовлене зміною постійного місця проживання та пошуком роботи. Механічний рух населення відбувається внаслідок міграційних процесів, які впливають на різні сторони соціально-економічного життя людства. Основними поняттями, пов'язаними з переміщенням людей, є: мігранти (особи, які здійснюють міграцію), емігранти (особи, які переселилися за межі країни) та іммігранти (особи, які переселилися у країну). Окрім того, існує поняття сальдо міграції - різниця між кількістю осіб, які прибули на будь-яку територію, і кількістю осіб, які вибули звідти за один і той самий проміжок часу. Цей показник може бути додатним або від'ємним, оскільки безпосередньо впливає на кількість населення країни.

Міграції можуть різнитися за багатьма ознаками: так, за напрямком потоків бувають внутрішні й зовнішні міграції; за тривалістю - постійні, тимчасові, сезонні, маятникові; за формою організації - організовані (керовані) і неорганізовані, добровільні і примусові, легальні та нелегальні. Сальдо зовнішніх міграцій безпосередньо впливає на кількість населення країни. Внутрішня міграція не впливає на загальну кількість населення країни. Масова зовнішня або міжнародна міграція населення стала одним з характерних явищ для суспільства другої половини ХХ ст., оскільки вона існує в багатьох формах: трудова, сімейна, рекреаційна, туристична тощо.

Причини, які змушують людей переміщуватися в межах своєї країни чи за її межами, - економічні, політичні і стихійні. Головними в переважній більшості міграцій виступають економічні причини: пошук людьми кращих умов життя, виїзд з метою працевлаштування, освоєння нових земель та наукова діяльність тощо. Як наслідок, у світі налічується понад 70 млн офіційних трудових мігрантів. Політичні міграції зазвичай пов'язані з війнами, з дискримінацією певних соціальних груп населення, утиском релігійних груп, зі зміною державних кордонів. Стихійні переміщення людей відбуваються внаслідок негативної дії природних процесів і явищ - вулканів, землетрусів, повеней, ураганів тощо. Темпи зовнішніх міграцій нині суттєво зростають, зростає й кількість мігрантів.

• Які наслідки зовнішніх міграцій? Зовнішні міграції мають наслідки не тільки для приймаючих країн, але й для тих, які постачають мігрантів, найбільш відчутними з них є соціальні наслідки. Еміграція, з одного боку, зменшує пропозицію на ринку праці, даючи шанс на отримання бажаної роботи та заробітної платні тим, хто залишається, що, звичайно, є позитивним при високому рівні безробіття та еміграції низькокваліфікованих працівників. Однак за умов еміграції висококваліфікованих кадрів можна спостерігати послаблення соціально-економічного зростання внаслідок сповільнення науково-технічного розвитку країни. Крім того, в останньому випадку держава втрачає можливість компенсувати свої витрати на навчання та здобуття кваліфікації емігрантів.

• Які просторові тенденції зовнішніх міграційних процесів? Основні потоки міжнародної міграції направлені з країн, що розвиваються, в економічно розвинуті країни (мал. 21.3).

У ХХІ ст. географія регіонів, що приймають мігрантів (країни-реципієнти), є триполюсною: Європа, Північна Америка (США і Канада) та Азія. Проте найбільша залежність від міжнародної трудової міграції як джерела робочої сили спостерігається у країнах Океанії (16,8 %), Північної Америки (14,2 %) та Європи (9,5 %), а також країнах Азії - експортерів природних ресурсів (Катар, ОАЕ, Кувейт), де частка трудових мігрантів перевищує 50 % кількості населення.

Основними регіонами, з яких прибувають трудові мігранти (країни-донори), є країни Європи (для цього регіону характерний високий рівень переміщення робочої сили між країнами), Латинської Америки (насамперед за рахунок Мексики), Азії (за рахунок внутрішньорегіонального переміщення та міжрегіональної міжнародної міграції), а також Африки (за рахунок так званої міжрегіональної «далекої» міграції). Серед країн найбільшим постачальником робочої сили є Мексика, що зумовлено її близькістю до США. Серед інших лідерів еміграції також Росія, Індія та Китай. Україна як постачальник міжнародних трудових мігрантів посідає п'яту сходинку світового рейтингу.

Мал. 21.3. Основні напрямки зовнішніх міграцій у світі

• Чи впливає механічний рух населення на його відтворення і перерозподіл у світі? Міграційні процеси і міграційна політика не є суто демографічними питаннями, оскільки чинниками міграції є насамперед економічний розвиток та становище на ринку праці. Однак міграційний рух впливає на зміни демографічного складу населення і країн-донорів, і країн-реципієнтів, саме тому міграційну політику можна розглядати як інструмент демографічної політики. Країнами-реципієнтами зазвичай є країни з вищим рівнем економічного розвитку, які відчувають певний дефіцит робочої сили. Теоретично міграційний рух є тим засобом, який міг би сприяти вирівнюванню ситуації між країнами двох типів демографічного розвитку. Однак на практиці масові міграції призводять до виникнення гострих проблем політичного характеру, пов'язаних з міжетнічними, міжрелігійними, міжкультурними відносинами.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

МАЄТЕ ЗНАТИ:

• демографічна структура населення світу включає віковий, статевий і сімейний склад населення;
• віковий склад населення залежить від показників народжуваності, смертності і природного приросту;
• співвідношення чоловіків і жінок відбиває статеву структуру населення;
• підґрунтям механічного руху населення є міграційні процеси;
• темпи зовнішніх міграцій нині суттєво зростають, зростає й кількість мігрантів;
• основні потоки зовнішньої міграції направлені з країн, що розвиваються, в економічно розвинуті країни.

ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ

1. Спрогнозуйте зміни чисельності населення, статевої та вікової структури на основі аналізу статевовікових пірамід (мал. 21.2). З'ясуйте, у якому віці спостерігається найбільше перевищення жінок над чоловіками. Поясніть чому. Статево-вікову структуру яких країн, на вашу думку, відображають ці піраміди.

2. Використавши текст параграфа і додаткові джерела інформації, виявіть переваги і недоліки міжнародної трудової міграції для країн, які приймають мігрантів, і тих країн, з яких виїжджає населення в пошуках роботи.

3. На думку експертів, у найближчій перспективі приплив біженців і мігрантів компенсує скорочення народжуваності, особливо в Європі, але не завадить загальному скороченню населення. Чи можна вважати цей прогноз реальним? Свою відповідь обґрунтуйте.

ПРАКТИЧНІ РОБОТИ

7. Обчислення показників народжуваності, смертності, природного та механічного приросту населення країни за статистичними даними.

ДОСЛІДЖЕННЯ (НА ВИБІР)

1. Уплив старіння населення на місце країни в міжнародному поділі праці.

2. Працемісткі виробництва густозаселених регіонів світу.

3. Екологічні та соціальні проблеми густозаселених регіонів світу.