У сучасну епоху літосфера розділена на 7 головних і декілька дрібніших плит. Межі плит є зонами максимальної тектонічної, сейсмічної та вулканічної активності. До головних літосферних плит належать: Євразійська, Африкано-Аравійська, Північноамериканська, Південноамериканська, Індо-Австралійська, Антарктична та Тихоокеанська.

Практично всі літосферні плити носять назви материків, лише одна - океану, оскільки більша її частина вкрита океанічними водами. Літосферні плити поділяють на платформи та складчасті пояси.

Платформи - ділянка земної кори з досить малою інтенсивністю тектонічних рухів і магматичних проявів. Вона має двох’ярусну будову: чохол (представлений товщею горизонтально та полого залеглих шарів осадових порід) і фундамент (складається з інтенсивно деформованих кристалічних і метаморфічних гірських порід). Ділянки платформи, де на денну поверхню виходять породи кристалічного фундаменту, називають щитами, а ділянки з глибоко зануреним фундаментом - плитами.

За віком усі платформи поділяють на:

• давні - з докембрійським кристалічним фундаментом (Південноамериканська, Східноєвропейська, Африкано-Аравійська тощо);
• молоді - з фанерозойським кристалічним фундаментом (Західносибірська, Скіфська тощо).

Складчастий пояс - планетарна система складчастих гірських споруд, яка виникла на місці геосинклінального поясу між двома платформами або між континентальною платформою і океаном. Протяжність складчастих поясів становить багато тисяч кілометрів, ширина перевищує 1 тис. км. Головні складчасті пояси планети: Арктичний, Атлантичний,

Мал. 2. Теорія руху літосферних плит:

а) зіткнення океанічної плити з материковою;

б) зіткнення океанічної плити з океанічною;

в) зіткнення материкової плити з материковою Середземноморський, Урало-Монгольський і Тихоокеанський.

Згідно з теорією тектоніки літосферних плит , останні під впливом конвективних течій у мантії Землі рухаються по в’язкій астеносфері. Межі між плитами проводять по лінійних згущуваннях вогнищ землетрусів (мал. 2). Літосферні плити рухаються, зберігаючи жорсткість і монолітність; випробовують взаємні горизонтальні переміщення трьох типів: розходження (дивергенція) в осьових зонах серединно-океанічних хребтів, зближення (конвергенція) по периферії океанів, у глибоководних жолобах, де океанічні плити підсовуються під континентальні; ковзання вздовж поперечних, трансформних розломів. Ці типи зсувів установлюють за сейсмічними даними внаслідок визначення механізмів зсуву у вогнищах землетрусів.

Спрединг ложа океанів - це розходження літосферних плит уздовж осей серединно-океанічних хребтів і народження нової океанічної кори. Причина переміщення літосферних плит - у тепловій конвекції у мантії Землі.

Отже, унаслідок складної еволюції земної кори сформувалися шість сучасних континентів - Євразія, Африка, Австралія, Північна Америка, Південна Америка, Антарктида; а також чотири океани - Тихий, Атлантичний, Індійський та Північний Льодовитий.

Підсумуйте свої знання:

• 1. Поясніть значення понять: літосфера, астеносфера, геологічне середовище людства, літосферна плита, платформа, складчастий пояс.
• 2. На основі конкретних прикладів доведіть розширення меж геологічного середовища людства з плином часу та розвитком технологій.
• 3. Підготуйте повідомлення «Розвиток уявлень про будову Землі», «Методи вивчення внутрішньої будови Землі», «Наукові постаті - дослідники внутрішньої будови Землі» (на власний вибір).

Перевірте, чого навчилися:

• 1. Спираючись на матеріали параграфа, простежте еволюцію наукових концепцій, що пояснюють будову земної поверхні, спрогнозуйте її подальші зміни.
• 2. Ознайомтеся з версіями комп’ютерної анімації дрейфу материків і висловте свої судження з приводу закономірностей і наслідків глобальних геологічних процесів, що передані за допомогою сучасних технологій. Наприклад: 1) Christopher Scotese - автор проекту PALEOMAP, що налічує понад 50 комп’ютерних анімацій, які відображають тектонічну еволюцію материків і океанських басейнів протягом останніх мільярдів років; 2) Канал інтерактивних технологій тощо.