Ґрунти формуються унаслідок сукупної дії біотичних (живі організми) й абіотичних (неживі) чинників. До абіотичних чинників належать; материнська порода, рельєф, клімат, геологічний вік території, до біотичних - рослинність, тваринний світ, діяльність мікроорганізмів і господарська діяльність людини (антропогенний чинник). Унаслідок дії цих чинників формуються види ґрунтів, що відрізняються своєю будовою, властивостями та складом.

Ґрунтовий профіль - зображення генетичних горизонтів із зазначенням їхніх глибин і літерних індексів. Потужність ґрунтового профілю становить від десятків сантиметрів до кількох метрів. Особливості будови ґрунтових профілів, складу та властивостей його горизонтів слугують основою для класифікації ґрунтів. Дослідження ґрунтового профілю також широко використовують під час картографування ґрунтів, розробки агротехнічних і меліоративних заходів тощо. Унаслідок різних чинників ґрунтоутворення на різних територіях нашої планети формуються різні типи ґрунтів (малюнок).

Тип ґрунту - це ґрунт, що утворився в однакових умовах і має подібні будову й функції. Розрізняють зональні та азональні типи ґрунтів.

Малюнок. Профілі різних ґрунтів Землі: 1 - тундрово-глеєвий, 2 - підзолистий, 3 - сірий лісовий: 4 - чорнозем, 5 - каштановий, 6 - сірозем, 7 - червонозем, 8 - коричневий ґрунт

До зонального типу ґрунтів належать ґрунти, у поширенні яких територією суходолу чітко простежується широтна зональність на рівнинах і висотна поясність у горах. Згідно із цією закономірністю виділяють такі типи зональних ґрунтів: червоноземи, жовтоземи, коричневі, сірі й бурі пустельні, каштанові, чорноземи, бурі лісові, сірі лісові, підзолисті та дерново-підзолисті, тундрові глеєві, арктичні. Найвищу родючість мають чорноземи, що утворилися на лесах - пухких породах, які є результатом діяльності льодовиків, найнижчу - арктичні ґрунти.

До азональних типів ґрунтів відносять ґрунти, що поширені в окремих місцевостях, їм не притаманне широтне поширення. До таких ґрунтів належать болотні, заплавні, лучні ґрунти, солончаки, солонці, солоді. Ці ґрунти також не вирізняються високою родючістю.

Нині дуже гостро у світі постали проблеми, пов’язані з погіршенням якості ґрунтового покриву, зокрема деградація, ерозія, зниження родючості ґрунтів. Ерозія ґрунту - руйнування верхнього найродючішого горизонту ґрунту й підґрунтя під впливом природних і антропогенних чинників. Розрізняють водну та вітрову ерозію. Ерозія ґрунтів торкнулася практично всіх землеробських районів світу: США, Канади, країн Середземномор’я, Близького Сходу, Південно-Західної та Південної Азії, Китаю, Австралії, лісостепових і степових районів України, Росії, Казахстану.

Людиною ґрунти використовуються під цивільне та промислове будівництво, транспортну мережу, складування відходів виробництва, забезпечують рекреаційні потреби людей тощо. Однак родючі ґрунти є насамперед запорукою ефективного агровиробництва. Нині на Землі розорано більше ніж 10 % родючих ґрунтів, зокрема в Північній Америці - 12,7%, Азії - 16,8%, Південній Америці - 6,4%, Африці - 6,4%, Австралії та Океанії - 6,1 %. Найбільший ступінь розораності земель спостерігається в Європі (32,3 %), зокрема в Молдові (75 %), Україні (71 %), Данії (63%), Румунії (60%), Угорщині (59 %), Чехії (54 %), Франції (52 %) та ін.

• Природні зони. Земна куля є яскравою мозаїкою різноманітних ландшафтів, об’єднаних у природну зону, яка є складовою географічних поясів, для яких властиві певна спрямованість і ритміка природних явищ (накопичення біомаси, інтенсивність ґрунтоутворення та утворення рельєфу тощо). Природні зони пов’язані з відмінностями в умовах зволоження території, зокрема зі співвідношенням вологи й тепла, кількістю опадів, а також з температурними показниками.

Свої назви багато природних зон отримали від типу рослинного покриву, що там панує, зокрема тундра, лісотундра, тайга, мішані ліси, лісостеп, степ тощо. Однак під час проведення меж природної зони враховується не лише рослинність, а й усі компоненти ландшафтного комплексу - ґрунти, клімат, рельєф, ґрунтові води тощо. Природним зонам властиві різні площі, але основні ділянки суходолу земної кулі охоплюють савани, пустелі й напівпустелі, а зовсім не ліси, як зазвичай вважають. На угруповання злаків і на пустелі припадає майже 59 % загальної площі суходолу, тоді як на різні ліси - усього 30 %. Розглянемо основні природні зони земної кулі в напрямку з півночі на південь (таблиця).

Природна зона - великі частини географічних поясів, що характеризуються схожими природними умовами вздовж свого простягання та послідовною їх зміною від екватора до полюсів і від океанів усередину континентів.