Результати процесу глобалізації проявляються в тому, що межі для економічної, культурної й політичної діяльності стають більш прозорими та умовними. Транснаціональні корпорації, Всесвітня павутина (Інтернет), обмін студентів і професійних кадрів, сфера послуг, різні світові рухи захисту прав людини - усе це сприяє створенню справді глобальної культурної й економічної системи (мал. 1).

Саме глобалізація виступає процесом формування глобального людського суспільства, тобто світосистеми. У центрі цього процесу - відтворення єдності людства під впливом могутніх інтеграційних процесів у економічній, соціальній, культурній, політичній сферах людської діяльності.

Мал. 1. Прояви процесу глобалізації

Функціонально-компонентну структуру цього глобального системного утворення формують демографо-екологічна, економічно-господарська, інформаційно-технологічна, соціально-культурна та політична підсистеми:

• демографо-екологічна підсистема - у контексті вчення про ноосферу та з урахуванням екологічних проблем розуміється як глобальна природно-ресурсна основа, передумова та наслідок відтворення людини й соціуму у взаємодії з природою, а отже - як сукупність причинно-наслідкових зв’язків між людиною та природою у формуванні життєвого простору (мал. 2);
• економічно-господарська підсистема - охоплює сукупність виробничих відносин з використання й розвитку продуктивних сил в єдиному економічному просторі вільного руху товарів, капіталів і робочої сили;
• інформаційно-технологічна підсистема - включає технічні системи й технологічні процеси, що є наслідком розумової діяльності людини з освоєння навколишнього світу, втілення знань про закономірності природи та можливості їхнього використання для забезпечення власної життєдіяльності й розвитку технологій, забезпечує обмін матеріально-речових, енергетичних, людських та інформаційних потоків;
• соціально-культурна підсистема - відзначається відносинами й структурами, що формуються унаслідок суспільного відтворення людини, у процесі генетичного й функціонального обміну культурними цінностями;
• політична підсистема - відтворює правові та адміністративні відносини й структури, пов’язані з відносинами влади, управління й функціонування державних і наддержавних інститутів сучасності.

Мал. 2. Глобальна єдність у системі «суспільство - природа»

До основних загроз світосистеми можна віднести: поглиблення нерівності як всередині суспільства, так і в глобальному вимірі, поширення соціальних хвороб, зростання соціальної непевності, занепад традиційних цінностей і загрозливі масштаби антисоціальної поведінки. Людство з метою самозбереження мусить провести зміни соціальної структури суспільства, спрямовані на соціальну безпеку та наднаціональну єдність.

• Географічний простір, його системоутворювальна роль і характеристики. Нині географічні науки розширили сферу свого пізнання і діяльності аж до навколоземного простору. Етноси й цивілізації, природні й антропогенні трагедії, глобальні зміни у кліматі, взаємозв’язок між природними й соціальними явищами, демографічний вибух, політичні конфлікти, економічні кризи - усе опинилося серед інтересів географії.

Іммануїл Кант визначив географію як самостійну дисципліну й запропонував таку класифікацію наук: сутнісні предметні науки - математика, фізика; тимчасові, хронологічні - історія; просторові, хорологічні - географія. Учений підкреслював важливість у географії саме просторової складової.

Усередині XX ст. американський географ Річард Хартшорн істотно розвинув ідею про простір і ввів поняття часу. Усі події відбуваються в географічному просторі-часі, тобто існує тісний зв’язок просторового аспекту із часовим, що дає змогу говорити про комплексну просторово-часову структуру. Прикладами такої структури є географічний поділ праці, геополітика, геостратегія, диференціація, інтеграція тощо.

Географічний простір - земний простір, що розташований на конкретній території, розвивається в часі й охоплює всі сфери географічної оболонки Землі: атмосферу, літосферу, гідросферу, біосферу й соціосферу (ноосферу).