§ 5. Карта як джерело інформації. Способи зображення на географічних картах

Пригадайте

• основні способи зображення Землі та елементи карти

• що таке масштаб, види масштабу

1. Сучасні картографічні твори.

Під час вивчення курсів географії ви користувалися різноманітними географічними картами, їх систематизованими збірниками — атласами, а також глобусами. Це основні, проте не єдині джерела інформації для пізнання навколишнього світу. Їх доповнюють аеро- та космічні знімки, електронні карти й атласи, стерео- та тривимірні моделі, блок-діаграми, картографічні голограми та анімації тощо (мал. 1).

Мал. 1. Картографічні твори.

Розвиток комп'ютерних технологій став поштовхом для розвитку цифрової картографії. Залежно від призначення картографічного твору окремо розробляють: інтерфейс, набір функціональних можливостей та спеціалізовані параметри, що можуть бути корисними для конкретної сфери застосування. Створено космоатласи — унікальні програмні продукти, із яких користувач отримує інформацію про місцевість безпосередньо за даними космічних спостережень, а також інтерактивні карти з можливістю управління тематичним змістом і розширеними функціями редагування.

2. Математична основа карт.

Карти різного призначення та змісту можуть мати різний вигляд. Однак загалом усі типи карт складаються з певного набору основних елементів: математична основа, картографічне зображення, допоміжне оснащення карти та довідкові відомості.

Математична основа зумовлює правила побудови на площині картографічного зображення сферичної поверхні Землі. Від неї залежать довжина, ширина, площа, форма окремих об'єктів, а також відстань між об'єктами, напрямки, кути, що утворюють між собою певні напрямки або лінійні елементи об'єктів, тощо.

Основними математичними елементами карти є картографічні проекції, кілометрова сітка та масштаб.

Картографічні проекції — математичні способи зображення поверхні земного еліпсоїда на площині.

При складанні карти у вибраній картографічній проекції з урахуванням розмірів земного еліпсоїда обчислюють координати точок перетину меридіанів і паралелей, наносять їх на аркуш паперу, а потім викреслюють лінії картографічної сітки. Кожній проекції відповідає певна картографічна сітка. За її виглядом розрізняють такі картографічні проекції:

• циліндричні, у яких поверхню еліпсоїда переносять на поверхню дотичного або січного до неї циліндра (мал. 2).

Мал. 2. Рівнокутна циліндрична проекція Меркатора. Меридіани зображені рівновіддаленими паралельними прямими, паралелі — прямими, перпендикулярними до них.

• азимутальні, у яких поверхню еліпсоїда переносять на дотичну або на січну до неї площину (мал. 3);

Мал. 3. Азимутальні проекції: а) нормальна; б) поперечна; в) коса.

• конічні, у яких поверхню еліпсоїда переносять на бічну поверхню дотичного або січного до неї конуса (мал. 4);

Мал. 4. Рівнокутна конічна проекція. Прямі меридіани виходять з однієї точки, паралелі зображені дугами концентричних кіл.

• інші (так звані умовні проекції, у тому числі поліконічні, псевдоциліндричні, псевдоконічні, псевдоазимутальні тощо).

Залежно від того, як орієнтують допоміжну поверхню при побудові картографічної проекції відносно полярної осі або екватора, виділяють нормальні (прямі), поперечні та косі проекції.

Паралелі зображені концентричними колами, меридіани — радіусами, проведеними із загального центра цих кіл.

Під час побудови будь-якої картографічної проекції неминуче виникають спотворення довжин ліній, кутів, площ і форм географічних об'єктів. За характером спотворень картографічні проекції поділяють на:

• рівновеликі — зберігають без спотворень площі, проте в них значно порушені кути та форми об'єктів;

• рівнокутні — зберігають без порушень кути, але спотворюють довжини та площі;

• довільні — мають усі види спотворень, але під час їх побудови картографи намагаються знайти найбільш вигідний для кожного конкретного випадку розподіл спотворень. Різновидом довільної проекції є рівнопроміжна картографічна проекція, у якій масштаб уздовж одного із головних напрямків (за меридіанами або паралелями) є сталою величиною.

Для того щоб розпізнати картографічну проекцію, слід уважно розглянути форму меридіанів і паралелей; величину кутів, під якими вони перетинаються; зміну довжини дуг паралелей між сусідніми меридіанами та довжини дуг меридіанів між сусідніми паралелями; як змінюється найкоротша відстань.

3. Способи картографічного зображення об'єктів і явищ на загальногеографічних та тематичних картах.

Ви знаєте, що для зображення на картах географічних об'єктів, явищ і процесів застосовують певні умовні знаки, пояснення до яких наведено в легенді карти. Легенда розміщується на полях карти або у вільному місці всередині рамки карти.

У попередній темі ви дізналися про специфіку умовних позначень топографічних карт. Тепер пригадаємо способи картографічного зображення на оглядових загальногеографічних та тематичних картах.

Спосіб якісного фону використовують для відображення якісних відмінностей всієї поданої на карті території, для чого її поділяють на частини (ділянки), кожну з яких заповнюють або фоном (загальноприйнятим кольором), або штрихуванням (мал. 5).

Мал. 5 Спосіб якісного фону.

Для передачі кількісних відмінностей явищ суспільного поширення в межах виділених районів застосовують спосіб кількісного фону.

Спосіб ареалів полягає в зображенні на карті ділянки (ареалу) поширення об'єктів або явищ (певного виду рослин або тварин, корисних копалин тощо). Для передачі меж ареалів застосовують: оконтурення їх лінією різного малюнка, фарбування або штрихування, рівномірне розміщення художніх або символьних знаків (мал. 6).

Мал. 6. Спосіб ареалів.

Спосіб значків використовують для зображення об'єктів точкової локалізації, таких як населені пункти, родовища корисних копалин, окремі форми рельєфу. Характеристику об'єктів передають форма, величина та колір значків. За формою значки можуть бути геометричними (мал. 7, а), буквеними (мал. 7, б) та наочними (мал. 7, в).

Мал. 7. Спосіб локалізованих знаків.

Спосіб лінійних знаків застосовують для зображення об'єктів, явищ і процесів лінійного характеру — кордонів, обрисів берегів тощо та лінійних об'єктів, ширина яких не може бути виражена в масштабі карти (дороги, річки) (мал. 8). Характеристики об'єктів передають малюнком, кольором і шириною ліній.

Мал. 8 Спосіб лінійних знаків.

Спосіб ізоліній полягає у відображенні величини неперервних у просторі явищ: ізолінії сполучають точки з однаковим кількісним показником (мал. 9, а). Проміжки між ізолініями іноді фарбують одним кольором різного відтінку, значення показника в них поступово змінюється (мал. 9, б). Рельєф зображують горизонталями (ізогіпсами), кількість опадів — ізогієтами, глибину морів — ізобатами, температуру повітря — ізотермами тощо.

Мал. 9 Спосіб ізоліній.

Точковий спосіб застосовують для зображення на карті масових розосереджених об'єктів кількістю точок (або інших мініатюрних геометричних фігур) однакового або різних розмірів. Кожна з них має певне числове значення (мал. 10).

Мал. 10 Точковий спосіб.

Спосіб картодіаграми — відображення абсолютних статистичних показників за одиницями територіального поділу за допомогою спеціальних діаграмних знаків: стовпчиків, кубів, кіл (мал. 11).

Мал. 11. Спосіб картодіаграми.

Спосіб картограми використовують для показу відносних статистичних показників за одиницями територіального поділу фоновим фарбуванням або штрихуванням (мал. 12). Для картограми обов'язкова наявність шкали, яка відображає насиченість кольору та густоту штрихування зі зміною величини показника.

Мал. 12. Спосіб картограми.

4. Сутність генералізації.

Кожна карта залежно від її призначення потребує певного рівня деталізованості відображення явищ. Однак передати на карті абсолютно всі елементи місцевості неможливо, навіть якщо йдеться про карти великого масштабу. Тому під час складання карт одним із найскладніших і найважливіших завдань є вибір, які об'єкти місцевості слід показати на карті, а які слід пропустити, наскільки детально має бути показаний кожний об'єкт, які ознаки об'єктів будуть важливими для майбутнього користувача карти, а які — ні. Відповісти на ці та інші питання можна завдяки генералізації.

Картографічна генералізація (від латин. generalis — узагальнений) — процес науково обґрунтованого відбору та узагальнення об'єктів для відображення їх на карті.

Напрям і ступінь генералізації в першу чергу залежать від масштабу, призначення, змісту й тематики карти.

Перш за все узагальнюється легенда карти, причому дрібні підрозділи класифікацій замінюються новими, більш узагальнюючими. Встановлюються норми відбору, узагальнюються кількісні та якісні характеристики об'єктів, спрощуються, схематизуються окреслення об'єктів. У той же час картографи намагаються більш точно відобразити на карті деякі важливі географічні особливості й тому інколи свідомо перебільшують окремі об'єкти, зміщують їх зображення тощо.

Головне

Головними картографічними творами є географічні карти та їхні систематизовані збірники — атласи, а також глобуси.

• Карти створюють на математичній основі, яка представлена картографічною проекцією, кілометровою сіткою та масштабом.

• За виглядом картографічної сітки розрізняють циліндричні, конічні, азимутальні та інші види картографічних проекцій. За характером спотворень картографічні проекції поділяють на рівновеликі, рівнокутні й довільні.

• Основними способами картографічного зображення місцевості є способи якісного й кількісного фону, ареалів, значків, лінійних знаків, ізоліній, точковий, картограми та картодіаграми.

• Під час укладання карт картографи здійснюють відбір та узагальнення основних об'єктів для відображення їх на карті — генералізацію.

Запитання та завдання для самоперевірки

1. За допомогою мал. 1 наведіть приклади картографічних творів. Поясніть, як їх використовують на практиці. 2. Назвіть основні види картографічних проекцій. Поясніть принципи їх побудови, охарактеризуйте відмінності картографічної сітки. 3. Перелічіть основні способи картографічного зображення об'єктів і явищ на картах. 4. Чому при створенні карт застосовують генералізацію? Які чинники визначають напрям та ступінь генералізації?

Практичне завдання

Розгляньте карти географічного атласу та з'ясуйте, які способи картографічних зображень використані для передачі об'єктів, явищ та процесів.

Практична робота 3

Визначення за градусною сіткою географічних координат точок, азимутів, відстаней у градусах і кілометрах між точками на різних за просторовим охопленням картах

1. За політичною картою світу в атласі визначте географічні координати міст: Київ, Каїр, Лісабон, Анкара.

2. Визначте відстань у градусах і кілометрах: 1) між Києвом та Каїром (протяжність дуги 1° меридіана дорівнює приблизно 111 км); 2) між Лісабоном та Анкарою (протяжність 1° дуги паралелі дорівнює приблизно 88 км).

3. Укажіть азимути напрямків руху з Києва до Каїра, з Анкари до Лісабона.

4. За картою адміністративно-територіального устрою України в атласі визначте географічні координати міст Київ та Одеса, Харків і Лубни (із точністю до мінут).

5. Визначте відстань у градусах і кілометрах: 1) між Києвом та Одесою; 2) між Харковом і Лубнами (протяжність 1° дуги паралелі дорівнює приблизно 72 км).

6. Укажіть азимути напрямків руху з Одеси до Києва, із Лубен до Харкова.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Географія 11 клас Довгань, Стадник (рівень стандарту)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)