Материки та океани — великі природні комплекси географічної оболонки
- 21-01-2022, 16:31
- 515
7 Клас , Географія 7 клас Гілецький, Чобан, Сеньків
§ 2. Материки та океани — великі природні комплекси географічної оболонки
Пригадай або здогадайся
- 1. Яка площа суходолу?
- 2. Назви найбільший і найменший за площею материк.
- 3. Назви найбільший і найменший за площею океан.
- 4. Хто вперше висловив гіпотезу про походження материків і океанів?
Співвідношення і розподіл на Землі материків та океанів
Материки і частини світу. Материки, або континенти (від лат. continens terra) — найбільші масиви суходолу Землі, більша частина поверхні яких виступає над рівнем моря, а їхня окраїнна частина вкрита водами Світового океану. Площі материків з приналежними до них островами, а також частки території, яку вони займають, від площі усього суходолу відображено на малюнку (див. мал. 1.20).
Близько 149 млн км2 (29 % усієї площі) припадає на суходіл і 361 млн км2 (71 %) на поверхню Світового океану. Значно більше площі суходолу розміщено в Північній півкулі (39 % загальної площі півкулі), у Південній суходіл займає тільки 19 %.
Загальна площа усіх островів становить близько 10 млн км2. Однак острови мають значно менші розміри, ніж материки. Найбільший серед них — острів Гренландія, площа якого 2,2 млн км2. Площі материків без островів становлять: Євразії — 50,6 млн км2, Африки — 29,2 млн км2, Північної Америки — 20,1 млн км2, Південної Америки — 17,7 млн км2, Антарктиди — 14,0 млн км2, Австралії — 7,6 млн км2.
Мал. 1.20. Розподіл площ материків з прилеглими островами
Мал. 1.21. Частини світу
Чи відомо тобі?
У школах різних країн світу вчать різні схеми розподілу земної суші, кількість континентів, згідно з якими, може коливатися від 5 до 7. У випадку 7 континентів різними континентами вважаються Європа та Азія. Схему, що поділяє сушу на 7 материків, широко використовують у Китаї, Індії та більшості англомовних країн. Оскільки Євразія та Африка відділені тільки штучним Суецьким каналом, то їх об’єднують також у суперконтинент Афроєвразію.
Слід звернути увагу, що материки Північна Америка і Південна Америка та Євразія і Африка розділені штучними об’єктами — відповідно Панамським та Суецьким каналами.
Історично склалося так, що суходіл на Землі поділяють також на частини світу. Цей поділ виник в епоху Великих географічних відкриттів. Частин світу також шість (мал. 1.21), оскільки материк Євразія містить дві частини світу — Європу та Азію. У той самий час два материки — Північна і Південна Америка — становлять одну частину світу — Америку.
Материк зазвичай розглядають без островів, а от частини світу завжди характеризують разом з прилеглими островами.
Найбільші частини Світового океану. Континенти, великі архіпелаги, острови поділяють Світовий океан на чотири великі частини — окремі океани. Вони суттєво різняться своїми площами (мал. 1.22). Межі між окремими океанами подекуди проведено по лініях підвищень океанічного дна (менших глибин) або просто вздовж меридіанів.
Мал. 1.22. Океани та їхні межі
Походження материків та океанічних западин
«Діти» Пангеї. Більшість науковців є послідовниками німецького вченого Альфреда Вегенера, який ще у 1912 році стверджував, що материки виникли внаслідок розколу колись єдиного суперконтиненту — Пангеї. Спочатку Пангея розділилася на Лавразію і Гондвану (мал. 1.23). В подальшому й вони розпались на дрібніші частини, які мали обриси сучасних материків. Контури континентів змінювалися внаслідок зародження і розширення нових океанів, зіткнення літосферних плит.
Взаємодії літосферних плит. З позицій сучасної теорії літосферних плит основна активність внутрішніх сил Землі виявляється на краях літосферних плит, тобто в місцях, де вони стикаються і взаємодіють одна з одною. Виокремлюють три типи взаємодій літосферних плит. Перший характеризується розсуванням, розходженням плит. Другий відображає процеси при русі назустріч двох плит. Третій характерний для трансформних розломів, вздовж яких краї плит ковзають, зміщуючись одна відносно другої, не зближуючись і не віддаляючись (див. мал. 1.24).
Мал. 1.23. Формування сучасних материків
У місцях розсування двох літосферних плит зазвичай утворюються серединні океанічні хребти. Їхнє утворення пов’язано з тим, що там із надр Землі надходить магма. Вона нарощує краї літосферних плит. Нові порції магми розсувають літосферні плити, розширюючи дно океану, збільшуючи площу земної кори океанічного типу.
Тріщину в центральній частині серединного океанічного хребта, куди підходять потоки магми, називають рифтом.
Мал. 1.24. Типи взаємодій літосферних плит
Як виникають нові океани? Як показують дослідження, рифтові зони можуть з’являтися спочатку на материках (див. мал. 1.25). Причиною їх виникнення є висхідні мантійні потоки, які, вдаряючи в основу континенту, поступово розколюють його на частини. З часом вони все більше віддаляються, і може зародитися новий океан із серединно-океанічним хребтом на місці колишнього материкового рифту.
Отже, перший тип взаємодій літосферних плит характеризується їх розсуванням, що супроводжується розривними тектонічними рухами, землетрусами, активним вулканізмом, розширенням океанічного дна.
Мал. 1.25. Формування та розвиток рифтової зони материка та утворення океану
Як формуються гірські країни і зростають розміри материків? Окраїна тієї самої плити може з одного боку нарощуватись у зоні серединного океанічного хребта, а з другого — занурюватись під іншу, нагадуючи конвеєр (мал. 1.24). У місцях зустрічного руху літосферних плит виникає другий тип взаємодій (див. мал. 1.26, 1.27). Він характеризується процесами підсування однієї плити під край другої, насуванням верхньої на нижню, стискуванням і зминанням у складки верхніх шарів земної кори в місцях контакту. Кожний з країв плит, у тому числі й тієї, що підсувається під іншу, може бути представлений океанічною або континентальною земною корою. Зазвичай це залежить від стадії розвитку процесу підсування. Тому зони зіткнення літосферних плит на земній поверхні виявляються у різних формах.
Якщо відбувається другий тип взаємодій між краями океанічних літосферних плит, то розвиваються острівні дуги з глибоководними жолобами (див. мал. 1.26).
Мал. 1.26. Форми взаємодій під час зустрічного руху літосферних плит
Мал. 1.27. Вулканічний острів Маріанської острівної дуги
Якщо край літосферної плити з океанічною земною корою підсувається під континентальну (навпаки бути не може, оскільки океанічна завжди важча), то на дні океану утворюється океанічний жолоб, а край материкової зминається в складки з вираженою вулканічною грядою (див. мал. 1.26).
При стисканні та підсуванні материкових країв літосферних плит відбувається зминання в складки верхніх шарів обох плит, утворюються гірські хребти з глибокими крайовими прогинами (мал. 1.28).
З порівняння ролі взаємодій літосферних плит різних типів можна дійти висновку, що саме при зустрічному русі (стиканні та підсуванні) відбувається формування суходолу (материків та островів), гірських країн, а також утворення земної кори власне материкового типу (мал. 1.28).
Підсування однієї плити під іншу призводить до того, що в результаті тертя виникають розриви пластів, які спричиняють землетруси. Крізь тріщини в плиті, що насувається, до поверхні надходить магма. Інтенсивний вулканізм на стику плит призводить до викидання на поверхню легкоплавких хімічних елементів і сполук, які утворюються при частковому розплавленні плити, що занурюється в астеносферу. Ці речовини, остигаючи, утворюють гранітний матеріал, який вирізняє земну кору материкового типу від океанічної. З остигаючої магми формуються в океані острівні дуги, а в горах — вулканічні хребти.
Переважна більшість гірських масивів виникає не внаслідок вулканізму, а в результаті зминання в складки гірських порід під дією зустрічного руху літосферних плит (мал. 1.29). Такі рухи називають ще орогенічними (від грецьких слів «орос» — гора і «генезіс» —утворення, народження).
Мал. 1.28. Замикання океанічного дна, формування крайових прогинів і гірської країни при зустрічному русі і підсуванні літосферних плит, а також старіння гір після згасання зустрічних рухів
Мал. 1.29. Найпотужніша гірська країна світу — Гімалаї, яка сформувалася в зоні стикання Євроазійської та Індо-Австралійської літосферних плит
Мал. 1.30. Зім’яті осадові відклади в одній зі скиб Українських Карпат в околицях міста Яремне
Чи відомо тобі?
Найбільша система грабенів на сьогодні існує в Східній Африці, де розташовуються озера Ньяса, Танганьїка. Великим грабеном є улоговина озера Байкал (див. фото).
Зминаються в складки, у більшості випадків, гірські породи плити, що насувається зверху. Але процес горотворення може відбуватися й на зустрічній плиті, що занурюється. Це пояснюється тим, що часто вона може мати надто товстий шар в’язких осадових відкладів, які не можуть бути затягнуті під край наповзаючої зверху плити. Вони зминаються у складки, а при подальшому стискуванні зриваються з кристалічної основи. Утворюються луски (скиби) із сильно зім’ятих відкладів (мал. 1.30).
Опрацювавши параграф, спробуй відповісти
- 1. Як співвідносяться між собою площі материків?
- 2. Чим відрізняються материки і частини світу?
- 3. Як співвідносяться між собою площі океанів?
- 4. Як відбувалося формування материків упродовж останніх двохсот мільйонів років?
- 5. Які типи взаємодій літосферних плит розрізняють науковці?
- 6. Як і чому відбувається розсування літосферних плит?
- 7. Які випадки виникають при зустрічному русі літосферних плит?
- 8. Які географічні наслідки зустрічного руху літосферних плит?
Застосуй знання, дізнайся більше
- 1. Більша частина материків розташована в Північній півкулі, де вони займають площу 100 млн км2. Обчисли, яку частку становить суходіл у загальній площі окремо Північної та Південної півкуль.
- 2. Знайди в додаткових джерелах інформації відомості про площі частин світу.
- 3. Знайди у додаткових джерелах інформації відомості про найбільші глибоководні жолоби Світового океану.
Назви зображені об’єкти чи явища
Дослідження
Сучасні материки та океани — наслідок розходження літосферних плит
Мал. 1.31. Напрямки переміщень найбільших літосферних плит
Нині вирізняють сім великих літосферних плит: Північноамериканську, Південноамериканську, Євразійську, Африканську, Індо-Австралійську, Антарктичну й Тихоокеанську. Усі вони, за винятком Тихоокеанської, містять материкові брили із прилеглими ділянками океанічного дна.
Якщо розглянути напрямки переміщення літосферних плит, то можна звернути увагу на те, що розширюється дно Атлантичного та Індійського океанів, а південні материки віддаляються від Африки. Існуючі напрямки руху і подібність контурів материків та їхніх частин свідчать про те, що в далекому минулому вони були єдиним материком. Випиши пари ділянок суходолу з найбільш подібними контурами.
Розглянь уважно карту переміщення сучасних літосферних плит (мал. 1.31) і спрогнозуй, як розміщуватимуться материки через 200 млн років за умови незмінних напрямків переміщення.
Коротко про зміст тем розділу
Земля, як і інші планети Сонячної системи, має кулясту форму — тобто дуже близьку до форми кулі з середнім радіусом 6 371 км. Куляста форма Землі зумовлює зменшення кута падіння сонячних променів на земну поверхню від екватора до полюсів, а отже, відмінності у характері перебігу кліматоутворювальних процесів. На них суттєво впливає добовий і річний рухи Землі. Зі зміною висоти Сонця над горизонтом змінюються пори року, сезонні ритми природи, формуються п’ять поясів освітлення.
Материки — найбільші масиви суходолу Землі, більша частина поверхні яких виступає над рівнем моря, а їхня окраїнна частина вкрита водами Світового океану. Континенти, великі архіпелаги та острови поділяють Світовий океан на чотири великі частини — окремі океани.
Сучасні материки виникли за рахунок розколу колись єдиного суперконтиненту — Пангеї. З позицій сучасної теорії літосферних плит основна активність внутрішніх (ендогенних) сил Землі проявляється на краях літосферних плит, тобто в місцях, де вони стикаються і взаємодіють одна з одною. Вирізняють три типи взаємодій літосферних плит: перший — розсування, розходження плит; другий — зустрічного руху; третій — трансформні розломи, вздовж яких краї плит ковзають, зміщуючись одна відносно другої, не зближуючись і не віддаляючись.
У місцях розсування двох літосферних плит зазвичай утворюються серединні океанічні хребти. Рифтові зони як зачатки майбутніх океанів можуть виникати спочатку на материках.
У місцях зустрічного руху літосферних плит виникає другий тип взаємодій, який характеризується процесами підсування однієї плити під край другої, насуванням верхньої на нижню, стискуванням і зминанням у складки верхніх шарів земної кори у місцях контакту. Саме при зустрічному русі (стиканні та підсуванні) відбувається формування суходолу (материків та островів), гірських країн, а також утворення земної кори власне материкового типу.
Підсування однієї плити під іншу призводить до того, що в результаті тертя виникають розриви пластів, які спричиняють землетруси. Через тріщини в плиті, що насувається, надходить до поверхні магма. Інтенсивний вулканізм на межі плит призводить до викидання на поверхню легкоплавких хімічних елементів і сполук, які утворюються при частковому розплаві плити, що занурюється в астеносферу. Ці речовини, остигаючи, утворюють гранітний матеріал, який відрізняє земну кору материкового типу від океанічної. З остигаючої магми формуються в океані острівні дуги, а в горах — вулканічні хребти.
Переважна більшість гірських масивів виникає в результаті зминання в складки гірських порід під впливом зустрічного руху літосферних плит.
Опрацювавши теми, спробуй відповісти
- 1. Як і чому форма та розміри земної кулі впливають на природу материків?
- 2. Чи мають значний вплив добовий і річний рухи земної кулі на формування материків і океанів, а також сучасного рельєфу материків?
Виконай практичні завдання
- 1. Відшукай у довідковій літературі інформацію про білі ночі та причини їх виникнення.
- 2. Широта якої паралелі відповідає куту нахилу осі Землі до площини орбіти? Скільки в сумі становить широта тропіка і полярного кола тієї самої півкулі? Визнач широту тропіка, якби вісь Землі була нахилена під кутом 60°.
- 3. Знайди в довідковій літературі відомості про дослідження Альфреда Вегенера.
Коментарі (0)