Антарктика — південна полярна область

Площа Антарктиди майже вдвічі більша за площу Австралії. Її береги — це здебільшого високі й стрімкі крижані урвища. На материку є лише один великий півострів — Антарктичний.

ВОДИ ПІВДЕННОГО ОКЕАНУ. Береги Антарктиди омиваються водами південних частин Тихого, Атлантичного та Індійського океанів. Разом їх умовно називають Південним океаном. Біля берегів Антарктиди він утворює низку морів, що недалеко вдаються в суходіл: Ведделла, Росса та ін.

Води Південного океану характеризуються вкрай низькими температурами. Взимку температура води на поверхні становить -2...+1 °С. Влітку вода «прогрівається» до +3 °С. Солоність вод незначна внаслідок опріснення їх талими водами айсбергів. Велика їх кількість плаває у водах Південного океану і взимку, і влітку.

Південний океан — найбільш неспокійна частина Світового океану: там часто бувають шторми і високі хвилі. Це вплив постійних західних вітрів, що панують у цих широтах. У антарктичних водах вони спричиняють потужну течію Західних Вітрів, де потік води завширшки більш як 1000 км рухається довкруж Антарктиди із заходу на схід. Швидкість цієї «водяної каруселі» становить 3,5 км/год.

ІСТОРІЯ ВІДКРИТТЯ. Факти біографії Антарктиди так само незвичайні, як і її природа. Ви вже знаєте, що її було відкрито пізніше за інші материки — тільки в XIX ст. Та про ймовірність існування невідомого материка на півдні говорили ще стародавні греки. За 300 років до відкриття Антарктиди її можна було побачити на стародавніх географічних картах!

У XVIII ст. багато дослідників намагалися відшукати шостий материк. Затято його шукав й англійський мореплавець Джеймс Кук. Під час свого другого навколосвітнього плавання в 1772-1775 рр. його вітрильники перетнули Південне полярне коло. Досі жодне судно не заходило так далеко на південь. Кілька днів вони пробивалися крізь крижані затори, та суцільна крига перепинила подальше просування на південь. Дж. Кук відкрив низку островів і повернувся назад з думкою, що південний материк відкрити неможливо.

Через 45 років це зробили російські мореплавці. На пошуки материка на півдні вирушила експедиція під керівництвом Фадея Беллінсгаузена і Михайла Лазарева. Географічні карти того часу і тих місць були дуже приблизними. Моряки йшли невідомими морськими просторами до невідомої «білої плями». Лід намерзав на оснастці парусних суден, униз сипалися льодяні бурульки, сніг засипав палубу. Проте мореплавці мужньо просувалися далі на південь. Вони підійшли так близько до берегів материка, що могли бачити його крижаний покрив. Так у 1820 р. було відкрито Антарктиду. Під час плавання Ф. Беллінсгаузен і М. Лазарев нанесли на карту близько 30 островів.

Проте потрібно було ще майже 100 років, аби Південна Земля, яка була на стародавніх картах греків, набула реальних обрисів.

ПОДОРОЖІ ДО ПІВДЕННОГО ПОЛЮСА. Яскраві й трагічні сторінки історії вивчення Антарктиди пов’язані з походами вглиб континенту до важкодоступного Південного полюса. Наприкінці 1911 р. від узбережжя до нього наввипередки прямували дві експедиції — норвезька Руаля Амундсена і англійська Роберта Скотта (мал. 142). Шлях сміливцям заступали жорстокі морози, шалені вітри, небезпечні тріщини-провалля в кризі. Проте Р. Амундсен з товаришами 14 грудня 1911 р. досягнув полюса. Вони дослідили навколишню місцевість і повернули назад.

Руаль Амундсен

(1872-1928)

Роберт Скотт

(1868-1912)

Через 34 дні, 18 січня 1912 р., до Південного полюса дісталися і п’ятеро відважних англійців. Проте там уже майорів норвезький прапор. У пригніченому стані Р. Скотт із товаришами вирушили назад до узбережжя. Погода була несприятлива, не вистачало їжі, люди втомились і були обморожені. Невдовзі вони всі загинули.

Мал. 142. Маршрути експедицій Р. Амундсена і Р. Скотта

СУЧАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ. Всебічне і систематичне дослідження Антарктиди розпочалося в середині XX ст. Між різними країнами світу було укладено міжнародну угоду, яка встановила свободу наукових досліджень у будь-яких районах Антарктиди і використання материка тільки в мирних цілях. На його території заборонено розміщувати зброю, видобувати корисні копалини і споруджувати промислові підприємства. Антарктида стала материком науки і миру.

Відтоді різні країни світу почали організовувати там наукові станції, де постійно працюють вчені. Кожний похід у внутрішні райони континенту приносив нові відкриття. Світ дізнавався про гігантські льодовики, високі гірські хребти, корисні копалини, особливості клімату й органічного світу Антарктиди. На допомогу їм прийшли санно-тракторний транспорт, морські судна, авіація, супутники Землі. Тому швидко вдалося обстежити і нанести на карти численні маловивчені райони.

Нині в Антарктиді на 38 станціях працюють науковці із 17 країн світу. Міжнародна співдружність учених продовжує ліквідовувати «білі плями» Антарктиди. Геологи досліджують склад гірських порід, геоморфологи — підлідний рельєф, гляціологи — крижаний покрив, біологи — пристосування рослин і тварин до життя в суворих умовах, океанографи — прилеглі води океанів, метеорологи спостерігають за погодою. На станції «Академік Вернадський» з 1996 р. працюють українські вчені. Є й наукові відкриття. Зокрема, знайдено бактерії, які активно поглинають важкі метали; розроблено новий спосіб уточнення прогнозу землетрусів.

Українські імена на карті Антарктиди

Цікаво, що в допоміжному загоні, що на першому етапі супроводжував Р. Скотта до полюса і який потім повернувся на узбережжя, був і українець — Антон Омельченко. Відтоді одна з бухт в Антарктиді має назву Омельченко.