2. Причини і наслідки зовнішніх міграцій у світі

Причини зовнішніх міграцій можуть бути різними: економічні (трудові — у пошуках роботи), соціальні (у пошуках кращого соціального захисту для дітей, пенсіонерів тощо), близькі до них культурні (у пошуках рідного етнічного чи релігійного середовища), освітні (на довготривале навчання), за політичними мотивами або із зони військових дій (вимушена еміграція).

Мал. 41.1. Для початку XXI ст. характерні нелегальні міграції населення з Північної Африки та Близького Сходу до Європи

Мал. 41.2. До якого типу належить освітня міграція до навчальних закладів інших країн?

Мал. 41.3. Напрямки зовнішніх міграцій населення (початок XXI ст.)

Тривалий час найпоширенішим видом зовнішніх міграцій була економічна (трудова). У минулому ми знайдемо приклади примусової міграції (населення Африки — до Америки, у рабство, — упродовж XVI—XIX ст.; українців — на роботи до фашистської Німеччини або у віддалені райони Росії у XX ст.).

Проте в історії були і приклади керованої (суспільно організованої) міграції — прояву державної політики із заохочення еміграції або імміграції, а саме:

• еміграція з Європи до Нового Світу (Америки) (XVI — початок XX ст.);

• еміграція переважно із Великої Британії до Австралії та Нової Зеландії (XIX—XX ст.);

• імміграція в новостворену державу Ізраїль (друга половина 40-х рр. XX ст.).

Найбільшими джерелами робочої сили на сучасному ринку праці є країни Південної Азії (Індія, Пакистан), Південно-Східної Азії (В’єтнам, Індонезія), Африки, Центральної та Східної Європи (зокрема з України).

Трудових іммігрантів приймають високорозвинені країни Західної Європи, Північної Америки, а також країни Перської затоки.

Кількість зовнішніх мігрантів із різних причин продовжує зростати й становить понад 3 % від усього людства.

До країн із найбільшою кількістю іммігрантів (тимчасових і постійних) належать США, Росія, Німеччина, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати, Велика Британія, Франція, Канада.

У США, наприклад, імміграційна політика детально регламентується (визначається, який відсоток іммігрантів мають становити родичі громадян США; який — потрібні країні фахівці тощо).

Політика держав, які прагнуть мати додатне сальдо міграцій, спрямована на збільшення національного багатства цієї країни (навіть незважаючи на деякі соціальні проблеми, які створюють іммігранти). І навпаки, еміграція населення часто позбавляє країни перспектив розвитку.

Мал. 41.4. Понад % населення Об'єднаних Арабських Еміратів і Катару є трудовими іммігрантами (переважно з Південної і Південно-Східної Азії). Більшість із них — чоловіки

Мал. 41.5. За переписом населення 2006 р. українці становлять понад 10% населення провінції Альберта в Канаді: пам'ятник українській писанці в містечку Вегревіль (о), пам'ятник, встановлений до 90-ї річниці імміграції українців у Канаду (б), православна церква (в)

3. Українська діаспора. Сучасні зовнішні міграції в Україні

Діаспора — частина народу, що перебуває за межами країни свого походження. Найбільші у світі діаспори — китайська (35 млн осіб), індійська та російська (по 25 млн), польська (21 млн), п’ята за кількістю — українська (12—15 млн — разом з особами, у яких тільки один із батьків є українцем). Великими є також єврейська, циганська, вірменська діаспори (по 8 млн осіб).

За соціально-економічними, політичними, релігійними та іншими мотивами велика кількість українців емігрувала за кордон, особливо в першій половині XX ст., утворивши там діаспору. Найбільше українців проживає (у порядку зменшення): у Росії, Казахстані, США, Канаді, Молдові, Польщі, Білорусі, Аргентині, Бразилії, Австралії. Найбільшу частку населення українська діаспора складає в Молдові (15%). Виділяють східну діаспору (понад 7 млн осіб — у Росії, інших країнах колишнього СРСР) та західну діаспору (у Європі, США, Канаді, Латинській Америці — налічує приблизно 4 млн осіб і складається переважно з емігрантів із західної частини України).

Знайдіть на карті світу країни з найбільшою українською діаспорою.