Перші невеликі поселення людей (стоянки) з’явилися ще в часи первісного ладу, при переході кочових племен до осілого способу життя. Пізніше, із розвитком землеробства, почали організовуватися сільські общини й сільські поселення. Заміна первісного ладу рабовласницьким (унаслідок відокремлення ремесла від землеробства) привела до утворення нового типу поселень — міст. Вважається, що перші міста почали виникати в Месопотамії, Єгипті, Малій Азії, Індії, Китаї.

Найбільш масштабними поселеннями Європи були трипільські «міста», знайдені на території Правобережної України, Молдови й Румунії. Вони були збудовані близько 6 тис. років тому. Одне з таких «міст» поблизу сучасного села Тальянки Черкаської області налічувало до 2700 будинків і 15—25 тис. жителів. Такі трипільські поселення іноді називають протомістами (мал. 44.1, б).

Таким чином, на певних територіях історично формувалася мережа населених пунктів — система розселення населення у вигляді його різних форм (мал. 44.2). У деяких країнах поширений триступеневий поділ населених пунктів на міста, містечка (в Україні — селища міського типу) та села. Однодвірне або малодвірне сільськогосподарське поселення в Україні, Литві та інших країнах Європи отримало назву «хутір». У США, Канаді, Австралії його аналогом є поняття «ферма». Вахтові поселення створюють для обслуговування промислових об’єктів (наприклад із розробки родовищ нафти й газу) зі змінним складом населення.

Мал. 44.1. До найдавніших міст відносять: Єрихон в Ізраїлі (а), трипільські протоміста (б) (реконструкція)

Мал. 44.2. Форми розселення населення

2. Міські населені пункти

Міські поселення є центрами зосередження населення, безпосередньо не пов’язаного із сільським господарством. Вони займають близько 1,5% площі освоєного й заселеного суходолу, але в них зосереджено понад половину людства та виробляється 4/5 товарів і послуг.

Також історично в різних країнах до міст відносять населені пункти з різною кількістю населення (та залежно від функцій, які вони виконують). Єдиного для всього світу критерію для виділення міського поселення не існує (хоча спеціалісти ООН пропонують вважати містами всі поселення світу, людність яких перевищує 20 тис. осіб).

В Ісландії й зараз до міст відносять населені пункти з кількістю жителів понад 200, у Данії — 250, у Малайзії — 1 тис., у Мексиці — 2,5 тис., в Україні — 10 тис., у Японії — понад 30 тис., а в Південній Кореї — понад 40 тис. осіб. У Бразилії, Єгипті, Монголії містами вважають усі адміністративні центри з будь-якою кількістю жителів, а в Індонезії, Замбії, Перу — упорядковані населені пункти. У деяких країнах є додаткові вимоги щодо визнання населеного пункту містом.

За величиною (людністю) найчастіше виділяють такі категорії міст: малі (менше ніж 50 тис. осіб); середні (50—100 тис. осіб); великі (100—500 тис. осіб); дуже великі (500 тис. — 1 млн осіб); міста мільйонери (1—4 млн осіб); надвеликі міста (понад 4 млн осіб, яких зараз у світі понад 60). У додатку 11 (с. 200) перелічені десять найбільших за кількістю населення міст Землі.

У межах кожної країни міста мають свої функції і зони впливу. Більшість міст, особливо великих, одночасно виконують багато функцій (є багатофункціональними).

Одна із функцій міст — адміністративна. До міст вищого рівня належать столиці держав, за ними йдуть адміністративні центри меншого рангу (центри областей і районів в Україні, штатів і округів у США, регіонів і графств в Англії тощо).

Мал. 44.3. Манхеттен — діловий центр Нью-Йорка — найбільшого «світового міста» за його фінансово-економічним і політичним значенням

Мал. 44.4. Шанхай — одне з найбільших за кількістю населення міст світу

Мал. 44.5. Оксфорд — місто в Англії, що славиться своїм університетом

Мал. 44.6. Квартал котеджів міста Ошава (зона субурбанізації біля міста Торонто, Канада)

За економічними та культурними функціями виділяють такі типи міст:

• багатофункціональні міста, що поєднують політико-адміністративні, культурні, фінансово-економічні та інші функції. Серед них виділяють найбільші «світові міста»: у США (Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Чикаго), Європі (Лондон, Париж, Франкфурт-на-Майні, Мілан) та Азії (Гонконг, Сингапур, Токіо);

• промислові центри (Детройт, Х’юстон у США, Ессен у Німеччині, Аньшань у Китаї тощо);

• торговельно-фінансові міста (Шанхай у Китаї, Цюрих у Швейцарії);

• транспортні центри (наприклад міста-порти: Марсель у Франції; Рас-Таннура в Саудівській Аравії);

• науково-освітні центри: Оксфорд і Кембридж у Великій Британії, Берклі й Прінстон у США, Гейдельберг у Німеччині;

• міста-курорти (Сан-Ремо в Італії, Ніцца у Франції, Акапулько в Мексиці, Пхукет у Таїланді, Баден-Баден у Німеччині; Карлові Вари в Чехії);

• світові туристичні центри (Рим і Венеція в Італії; Єрусалим в Ізраїлі, Афіни в Греції тощо).

3. Урбанізація. Міське населення

Частка міського населення й кількість міст особливо активно збільшується упродовж XX — початку XXI ст. Історичний процес зростання кількості міст, особливо великих, збільшення частки міського населення та поширення міського способу життя називають урбанізацією (від латин, urbanus — міський). Урбанізація має і негативні наслідки: надмірну концентрацію промислових підприємств, автотранспорту, а отже, велику забрудненість повітря, води, ґрунту, шумове та інше забруднення.

Урбанізація відбувається за рахунок: 1) перетворення сільських населених пунктів на міські (зрідка — побудови нових міст); 2) міграції населення із сільських населених пунктів у міста (особливо великі); 3) формування широких приміських зон навколо великих міст (субурбанізація). Субурбанізація має переваги (у так званій «котеджній забудові», яка дозволяє людям відчувати себе ближчими до природи (мал. 44.6)). У більш-менш розвинених країнах спостерігається рурбанізація (поширення міського способу життя, пов’язаного зі зручностями проживання в міській будівлі, на сільську місцевість).

У бідних країнах, які перебувають на першій стадії демографічного переходу, урбанізація часто має характер стихійного лиха: стрімке зростання кількості населення не супроводжується створенням нових робочих місць. Тому в містах і приміській зоні збільшуються квартали будівель, мало пристосованих для людського життя: із жерсті, пластику, глини, фанери й інших підручних матеріалів. У цих кварталах («поясах бідності» навколо міст) часто відсутні централізовані каналізація й водопостачання та інші зручності. Через антисанітарні умови тут підвищений рівень захворюваності та дитячої смертності. Таке явище називають хибною урбанізацією (мал. 44.7, 44.8).

Мал. 44.7. Хибна урбанізація: школа на околиці Найробі (Кенія) (а), Південний Судан (б)

Мал. 44.8. Фавели — бідні квартали Ріо-де-Жанейро

Мал. 44.9. Дубай за короткий час із містечка в пустелі на березі Перської затоки перетворився на багатофункціональне сучасне місто

Урбанізація відбувалася досить повільно в Середні віки, прискорилася в Новий час і стала стрімкою в Новітній час у зв’язку з розвитком промисловості, а в наш час — завдяки розвитку сфери послуг.

У 1800 р. в містах проживало близько 14 % населення світу, у 1950 р. — 29 %, а в 1990 р. — 46 %, наприкінці 2015 р. — 54 %.

Крім міст-держав (Сингапур, Гонконг, Монако), у яких міське населення становить 100%, дуже високим є рівень урбанізації в Бельгії — 97,5 %, Ісландії — 94 %, Чилі — 93 %, Японії — 92,5 %. У Канаді і США урбанізація становить відповідно 81 і 83 %. У найбільших країнах світу — Китаї — 53,2 %, Індії — 32 %. В Україні — 69 %, у її сусідів — Білорусі та Росії — 76 % і 74%. Найнижчий він у слаборозвинених країнах з екваторіальним і субекваторіальним кліматом: Бурунді (11,5%), Папуа — Новій Гвінеї (12,6%), Шрі-Ланці (15 %), Уганді (16,4%) та інших.

Одним із проявів урбанізації є утворення міських агломерацій (від латин. agglomero — приєднання, нагромадження). Агломерації — це компактні групи поселень, об’єднаних різноманітними зв’язками в єдину систему розселення. Агломерація виникає навколо одного великого міста (Київська, Московська) або кількох компактно розташованих міст (такий вид агломерації називають конурбація). Найвідоміші конурбації Європи — Рурська в Німеччині (за різними оцінками налічує від 5 млн до 11,5 млн жителів), Рандстад на заході Нідерландів (близько 7 млн жителів).

Мал. 44.10. Картосхеми найбільших мегалополісів світу

Переважно в розвинених країнах формуються найбільші форми розселення — мегалополіси (унаслідок зрощування великої кількості сусідніх міських агломерацій) (мал. 44.10). Найбільшим мегалополісом є Токайдо в Японії (Токіо, Йокогама, Кобе, Кіото, Нагоя, Осака), де живе 60% населення країни. На північному сході США формується мегалополіс Босваш (Бостон, Нью-Йорк, Вашингтон, Балтимор, Філадельфія) із населенням 50 млн осіб. Біля Великих озер розташовано мегалополіс Чипіттс (Чикаго, Піттсбург, Детройт, Клівленд у США і Торонто в Канаді з населенням понад 40 млн жителів). На заході США — мегалополіс Сансан (Сан-Франциско, Лос-Анджелес, Сан-Дієго) тощо. У Великій Британії формується Англійський мегалополіс, а в Західній Європі — Рейнський (по 35 млн жителів). Останні іноді об’єднують у єдиний мегалополіс під назвою «Блакитний банан».

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Дайте визначення поняття «розселення населення». Перелічіть форми розселення. 2. Які критерії виділення міст існують у різних країнах? 3. Які міста належать до надвеликих? Наведіть їх приклади. 4. На які групи поділяють міста світу за функціями? 5. Наведіть приклади «світових міст». 6. Поясніть зміст понять «урбанізація», «субурбанізація», «хибна урбанізація», «агломерація», «мегалополіс». 7. Наведіть приклади мегалополісів у різних частинах світу.

8. Які позитивні й негативні риси має урбанізація у світі?

9. Ознайомтеся з актуальними матеріалами щодо процесів урбанізації у світі на сайті ООН: http://esa.un.org/unpd/wup/. Підготуйте повідомлення за цією інформацією.